Merluccius a zo ur genad e rummatadur ar pesked.
Merluccius és un gènere de peixos pertanyent a la família dels merlúccids.[3]
Es troba a les aigües tropicals i temperades càlides de l'Atlàntic, el Pacífic oriental, l'Índic sud-occidental i el Pacífic sud-occidental.[4]
Merluccius és un gènere de peixos pertanyent a la família dels merlúccids.
Merluccius is a genus of merluccid hakes from the Atlantic and Pacific Oceans, where mainly found relatively deep.
The generic name is derived from French mer ("sea") and Latin lucius, "pike."[2]
The 14 recognized species in this genus are:[3]
Merluccius is a genus of merluccid hakes from the Atlantic and Pacific Oceans, where mainly found relatively deep.
The generic name is derived from French mer ("sea") and Latin lucius, "pike."
Merluccius es un género de peces de la familia Merlucciidae, del orden Gadiformes. Este género marino fue descrito científicamente en 1810 por Constantine Samuel Rafinesque.
Especies reconocidas del género:
Merluccius albidus
Merluccius bilinearis
Merluccius productus
Merluccius merluccius
Merluccius hubbsi
Merluccius es un género de peces de la familia Merlucciidae, del orden Gadiformes. Este género marino fue descrito científicamente en 1810 por Constantine Samuel Rafinesque.
Merluccius est un genre de poissons marins, communément appelés merlu.
Les espèces M. merluccius (Atlantique Nord-Est et Méditerranée), M. capensis et M. paradoxus (Atlantique Sud-Est), M. gayi (Pacifique Sud-Est), M. hubbsi (Atlantique Sud-Ouest), M. australis (Pacifique Sud), M. productus (Pacifique Nord-Est) sont pêchés intensivement[1].
Merluccius est un genre de poissons marins, communément appelés merlu.
Les espèces M. merluccius (Atlantique Nord-Est et Méditerranée), M. capensis et M. paradoxus (Atlantique Sud-Est), M. gayi (Pacifique Sud-Est), M. hubbsi (Atlantique Sud-Ouest), M. australis (Pacifique Sud), M. productus (Pacifique Nord-Est) sont pêchés intensivement.
Merluccuis é un xénero de peixes osteíctios mariños da orde dos gadiformes, o tipo da familia dos merluccíidos, que inclúe ás pescadas, especies de grande importancia comercial que se distribúen polo norte do océano Atlántico e o sur e leste do Pacífico.[2]
O nome do xénero tipo deriva do latín medieval merlutius ou merluccius, do latín clásico merulis, -us ou merula, -ae, "merlo" (e tamén o nome de certo peixe), e lutius, -us, "lucio".[3]
Teñen dúas aletas dorsais cos primeiros raios espiñentos. A segunda aleta dorsal e a aleta anal cunha fendedura posterior. Carecen de barbelas no mento. A boca é grande, situada en posición terminal. Teñen dentes na parte dianteira do óso vómer, e a maioría das especies teñen os dentes longos e afiados. As escamas son pequenas, e de tipo cicloide.[4]
As especies do xénero Merluccius son voraces depredadores que habitan na plataforma continental e na parte superior do noiro continental.[4]
O xénero comprende 14 especies recoñecidas:[5]
Merluccuis é un xénero de peixes osteíctios mariños da orde dos gadiformes, o tipo da familia dos merluccíidos, que inclúe ás pescadas, especies de grande importancia comercial que se distribúen polo norte do océano Atlántico e o sur e leste do Pacífico.
Il genere Merluccius comprende 16 specie di pesci d'acqua salata, comunemente noti come naselli, appartenenti alla famiglia Merlucciidae.
Si presentano con un corpo allungato e slanciato. La bocca, profondamente incisa e rettilinea, è armata di forti dentii prominenti distribuiti sulle due mascelle; quella inferiore è più lunga di quella superiore . Le pinne dorsali sono due: la prima alta e stretta, la seconda allungata, con una profonda intaccatura centrale. La pinna anale è simmetrica alla seconda dorsale e ha la stessa forma.
Il dorso è di tonalità grigio-nerastra, così come l'interno della bocca e le branchie, mentre i fianchi hanno un colore più argenteo.
Possono raggiungere grosse dimensioni.
Le forme giovanili si nutrono prevalentemente di crostacei, mentre all'avvicinarsi dell'età adulta sembrano cambiare dieta rivolgendosi dapprima a pesci di taglia piccola, per dedicarsi infine esclusivamente a cefalopodi e pesci di una certa dimensione nell'età adulta. Gli adulti sono cannibali e predano spesso giovani della loro specie.
Si riproducono in inverno fino all'inizio della primavera.
Predatori notturni, di giorno passano il tempo sul fondo.
Il genere Merluccius comprende 16 specie di pesci d'acqua salata, comunemente noti come naselli, appartenenti alla famiglia Merlucciidae.
Het geslacht Merluccius is een van de vijf/vier geslachten uit de familie Merlucciidae (Heken). Zij vormen een aparte familie (vroeger werden ze gerekend tot de familie van de kabeljauwen).
Zij hebben twee rugvinnen en één aarsvin. Zij hebben kaken met twee tot drie rijen vrij grote, scherpe tanden.[1]
Het geslacht Meluccius heeft 14 soorten.[2]
Geslacht Merluccius
Het geslacht Merluccius is een van de vijf/vier geslachten uit de familie Merlucciidae (Heken). Zij vormen een aparte familie (vroeger werden ze gerekend tot de familie van de kabeljauwen).
Multimedia w Wikimedia Commons Merluccius – rodzaj morskich ryb z rodziny morszczukowatych (Merlucciidae). Mają duże znaczenie gospodarcze. Charakteryzują się obecnością dwóch płetw grzbietowych, z których pierwsza, krótka, wsparta jest na 8–13 promieniach, a druga jest długa, dwudzielna, wsparta na 34–46 promieniach. Płetwa ogonowa nie łączy się z grzbietową i odbytową, w przeciwieństwie do pozostałych morszczukowatych. Duży otwór gębowy, bez wąsika na podbródku, znajduje się w położeniu końcowym. Łuski drobne, 101–171 w linii bocznej.
Gatunki zaliczane do tego rodzaju[2]:
Merluccius albidus
Merluccius – rodzaj morskich ryb z rodziny morszczukowatych (Merlucciidae). Mają duże znaczenie gospodarcze. Charakteryzują się obecnością dwóch płetw grzbietowych, z których pierwsza, krótka, wsparta jest na 8–13 promieniach, a druga jest długa, dwudzielna, wsparta na 34–46 promieniach. Płetwa ogonowa nie łączy się z grzbietową i odbytową, w przeciwieństwie do pozostałych morszczukowatych. Duży otwór gębowy, bez wąsika na podbródku, znajduje się w położeniu końcowym. Łuski drobne, 101–171 w linii bocznej.
A merluza ou pescada em português europeu (do latim Merluccius, lúcio do mar, devido à sua semelhança com este peixe carnívoro de água doce) é o nome comum de vários peixes marinhos, da ordem dos gadiformes, que vivem em ambos os lados do Atlântico, no Mediterrâneo e no Pacífico. A cabeça é tão grande quanto a boca e a merluza possui dentes muito afiados. Seu corpo é alongado e é coberto por pequenas escamas.
Durante o dia, as merluzas permanecem em uma profundidade maior, retornando a superfície durante a noite para obterem seu alimento. Sua alimentação é composta de basicamente plâncton, cefalópodes, crustáceos e peixes menores. Existem registros que levam a acreditar que as merluzas possuem hábitos canibais. Muito cobiçado pela indústria pesqueira, apresenta uma carne saborosa e é um peixe bastante apreciado por seu filé saboroso e de sabor suave, principalmente acompanhado de alcaparras. Sua reprodução ocorre entre o final do inverno e a primavera.
No Brasil, o filé de peixe Merluza, proveniente da Argentina, está perdendo mercado para o filé de peixe Polaca do Alasca, importado da China e pescado na costa americana, pela semelhança e preço mais atraente aos consumidores. (Fonte: site do Estado de São Paulo, publicado em 25/11/2011).
Pode ser um dos seguintes peixes:
Залежно від виду довжина тіла мерлузи становить від 30 см до 1,5 м. Забарвлення зазвичай сріблясто-сіре з темнуватою спинкою. Нижня щелепа довша верхньої. Від інших родів родини хекових відрізняються будовою хвостового плавця, який відокремлений від спинного і анального, а також тим, що другий спинний і анальний плавці приблизно однакової висоти.
Хоча мерлузи в основному є придонними рибами, але за здобиччю піднімаються в проміжні і верхні шари води. Харчуються переважно рибою, в тому числі і власним молодняком. Деякі види здійснюють сезонні міграції. Статевої зрілості зазвичай досягають у 3-4 роки. Нерест у більшості видів розтягнутий і припадає на літні місяці, ікринки пелагічні. Живуть мерлузи максимум до 20 років. Самиці ростуть швидше ніж самці, і не досягають дуже великих розмірів.
Рід містить 16 описаних видів:
Хек європейський (Merluccius merluccius) поширена в східній Атлантиці, від берегів Норвегії та Ісландії до Мавританії. Зустрічається в Середземному та Чорному морях. Найчастіше зустрічається на глибині 150–400 м, хоча трапляється і на глибині до 1000 м, як правило, на шельфі.
Хек європейський — це гарна сріблясто-сіра риба завдовжки до 1,4 м. Максимальна вага — 15 кг. Вдень тримається біля дна, ночами піднімається у верхні шари води. Дорослі риби харчуються пелагічними рибами (анчоусами, оселедцями, скумбрією, сардиною, трісковими) та кальмарами; молодняк — дрібними ракоподібними, в основному евфаузієвими. Нерест в європейських водах дуже тривалий — з весни до осені, викидання ікри порційне. Ікринки спливають на поверхню. Личинки мерлузи живуть в товщі води до фази малька, а після того поступово переходять до придонного способу життя.
У європейських водах промислові скупчення мерлуза утворює зазвичай перед і під час нересту. Ловлять її в основному біля берегів Ірландії, Шотландії та Португалії в Біскайській затоці і біля північно-західної Африки. Найбільший вилов відбувається в зимовий і весняний сезони на глибині 200–400 м. М'ясо у цієї риби смачне, хоч і нежирне. Мерлуза дуже цінується в Іспанії.
Хек сріблястий (Merluccius bilinearis) водиться біля берегів Північної Америки від протоки Бел-Айл до Багамських островів, на глибинах від 50 до 900 м. Найбільш численна від південного Ньюфаундленда до Південної Кароліни.
Досягає довжини 76 см і ваги 2,3 кг, тривалість життя — до 12 років. У перші роки життя харчується дрібними планктонними ракоподібними — креветками, калянусом евфаузієвих. Після настання статевої зрілості стає хижаком і полює на зграйних пелагічних риб (оселедця, скумбрію та ін), крупних безхребетних (креветок і кальмарів) та навіть власний молодняк.
Хек сріблястий здійснює сезонні міграції: зиму проводить на материковому схилі, а навесні в переднерестовий період виходить на мілини шельфу. Нереститься з травня по жовтень на глибинах 40-150 м. Основні нерестовища розташовані на південному і південно-східному схилах банки Джорджес або Великої Ньюфаундлендської банки. За один нерестовий сезон одна самиця викидає близько 400 000 ікринок. Виловлюють сріблястого хека в основному біля берегів Нової Шотландії, в затоці Мен і на банці Джорджес на глибині до 220 м. Загальний вилов в 1999 р. склав 27 567 тонн. Найбільший промисел у США та Канаді.
Хек тихоокеанський, або орегонський (Merluccius productus), живе в північно-східній частині Тихого океану від о. Ванкувер до Каліфорнійської затоки; зрідка зустрічається в південно-східній частині Берингового моря. Найчисленніші скупчення риби в тихоокеанських водах біля Каліфорнії, Орегон а, Вашингтона та Британської Колумбії. У довжину ця риба досягає 91 см, але під час вилову переважають особини довжиною 45-55 см. Тривалість життя — 15 років. Належить до швидкоростучих видів риб. Статевозрілою стає у віці 3 років при довжині 35-40 см.
Тихоокеанська мерлуза здійснює тривалі, понад 1000 км, міграції на нерест і в райони харчування. Нерест відбувається в січні-квітні в водах південної Каліфорнії на глибинах 200–300 м, часто на відстані до 200 миль від берега. Плодючість коливається від 80 до 500 тисяч ікринок. Ікра пелагічна, діаметром 0,8-1,2 мм. Щільних скупчень в цей час мерлуза не утворює. Після нересту статевозрілі особини мігрують на північ та в бік берега, в серпні-вересні досягаючи острова Ванкувер та затоки Королеви Шарлотти. Під час міграційного намулювання ваги утворює щільні скупчення. На мілководді (80-150 м) зграйки риби тримаються дна, але з глибиною відриваються від ґрунту і плавають у 100–300 метровому шарі води. У жовтні-грудні починається зворотна міграція дорослих особин на зимівлю в південні райони. Харчується хек в основному евфаузієвими рачками, але в раціоні великих особин істотну роль відіграють риби: (анчоус, корюшка, молодняк оселедця) і креветки . У свою чергу мерлузою харчуються морські леви та дрібні китоподібні.
До 1966 р. тихоокеанська мерлуза майже не мала господарського значення, поки в 1966–1967 рр. не було виявлено її промислові скупчення. Тихоокеанська мерлуза — одна з найчисленніших риб системи Каліфорнійської течії, проте її кількість значно залежить від врожайності окремих поколінь. В 1999 р. загальний вилов тихоокеанської мерлузи склав 217 000 тонн, велика частка якого припала на США.
Хек аргентинський (Merluccius hubbsi) живе біля атлантичного узбережжя Південної Америки, від південної Бразилії до Фолклендських островів. Виловлюється в основному Аргентиною та Уругваєм. Загальний улов в 1999 р. склав 372 тис. тонн.
Хек чилійський ( Merluccius gayi) поширена тільки біля тихоокеанських берегів Перу та Чилі, однак, починаючи з 1960-х років, є важливим об'єктом рибальства.
Хек новозеландський (Merluccius australis) досить звична біля берегів Нової Зеландії та Патагонії і є тут об'єктом промислу. Проте цей вид риби не зустрічається біля берегів Австралії.
Хек капський (Merluccius capensis) поширена від берегів Анголи до ПАР в межах континентального схилу. Після 1962 р. вона перетворилася на дуже важливий об'єкт рибного промислу. Вилов цього виду мерлузи становить понад 600 тис. тонн.
Merluccius Rafinesque, 1810
Синонимы
Мерлузы, или хеки[2] (лат. Merluccius) — род рыб из монотипического семейства мерлузовых (Merlucciidae). В состав рода включают 16 видов. Распространены мерлузы на континентальном шельфе Атлантического и Тихого океанов, на глубинах от 100 до 1000 м. Это в основном придонные рыбы, которые поднимаются и в промежуточные и в верхние слои воды в погоне за добычей[3][4].
В зависимости от видовой принадлежности длина тела у мерлузы может варьировать от 30 см до 1,5 м. Тело прогонистое[5]. Голова крупная, 1/3—1/4 длины тела. Рыло удлинённое и сжатое, его длина составляет 1,3—3,2 диаметра глаза, кончик широкий и закруглённый. Глаза крупные, 1/2—1/5 длины верхней челюсти. Межглазничное пространство обширное, слегка приподнятое, его ширина составляет 1,0—2,4 диаметра глаза[6]. Рот конечный. Нижняя челюсть длиннее верхней, усик на подбородке отсутствует. Имеются сошниковые зубы. Первый полный луч спинного плавника гибкий и упругий, в брюшном плавнике от 7 до 9 лучей. От других родов семейства мерлузовых отличаются строением хвостового плавника, который обособлен от спинного и анального, а также тем, что второй спинной и анальный плавники примерно одинаковой высоты. Поперечные отростки позвонков у мерлуз расширенные и уплощенные[3].
Зубы на обеих челюстях хорошо развитые, острые, выстроены в два неровных ряда. Верхние зубы неподвижно закреплены. Нёбные зубы отсутствуют. Жаберные тычинки хорошо развиты. У разных видов отличаются по размеру и форме. Два раздельных спинных плавника, первый — короткий, высокий, треугольной формы. Второй спинной плавник удлинён и частично разделён выемкой в средней части. Анальный плавник похож на второй спинной. Грудные плавники длинные, тонкие и высоко расположенные. Их относительная длина по мере роста рыбы становится меньше. Хвостовой плавник меньше головы, с возрастом развилка увеличивается. Хвостовой скелет состоит из набора костей в виде X и Y. Дорсальная поверхность тела и головы, за исключением переднего кончика рыла, покрыта мелкой и тонкой циклоидной чешуёй[6]. Боковая линия почти прямая и непрерывная на всем протяжении[7] состоит из 101—171 чешуек. Количество позвонков 48—58. Окраска при жизни обычно серебристая, спинка серо-стальная, бока светлее, брюшко серебристо-белое. Некоторые виды окрашены в чёрный цвет. Радужка золотистая, зрачок иссиня-чёрный[6].
Будучи в основном придонными рыбами, за добычей мерлузы поднимаются в промежуточные и верхние слои воды. Иногда заплывают в эстуарии рек[6]. Пищевые предпочтения с возрастом изменяются: молодь питается в основном планктоном и мелкими ракообразными, взрослые мерлузы становятся хищниками и охотятся на пелагических стайных рыб, в том числе сельдь, скумбрию и сардину, и кальмаров. Наблюдается каннибализм. Почти все мерлузы в процессе кормления совершают вертикальные миграции, ночью поднимаясь со дна. Некоторые виды мигрируют сезонно: весной и летом они перемещаются в более высокие широты, а зимой уходят на глубину. Самцы растут медленнее самок, у них меньше продолжительность жизни. Холодноводные виды крупнее тепловодных[6]. Половой зрелости обычно достигают к 3—4 годам. Нерест у большинства видов растянут и приходится на летние месяцы; икринки пелагические[6]. Желток содержит жировую каплю[3]. Самки выметывают до полумиллиона икринок. Личинки сначала живут в толще воды, а затем опускаются в придонные слои[8]. Живут мерлузы максимум до 20 лет.
Все виды мерлуз являются ценной промысловой рыбой. Их добывают донными тралами. В 1987 году суммарный улов мерлузы составил 1 558 473 тонны. Мировые запасы этой рыбы оцениваются в 10 миллионов тонн. Численность многих видов существенно сократилась из-за перелова[6].
Мерлуза поступает на рынок в свежем и замороженном виде, некоторая часть улова идёт на производство рыбной муки[6]. Средняя пищевая ценность: вода 80,3 г, белки 18,3 г, жиры 1,3 г, Омега-3 0,2 мг, калорийность на 100 г составляет 85 Ккал. У мерлузы мясо более жирное по сравнению с треской, а печень постнее и менее крупная. Мясо нежное, белое, в нём мало костей, отварное филе легко отделяется от скелета. В свежем виде довольно быстро теряет вкус и аромат, с помощью быстрой заморозки эта проблема устраняется. Мясо мерлузы пользуется популярностью в Испании и Португалии[9]. В СССР интенсивный промысел хека начался в 1960-х годах, когда стало меньше трески. Поначалу хек считался рыбой второго сорта, тогда как в Западной Европе вкусное диетическое мясо ценилось довольно высоко[8].
К роду относят 16 видов[4][1].
Серебристая мерлуза, или хек (Merluccius bilinearis) обитает у берегов Северной Америки от пролива Белл-Айл до Багамских островов, на глубинах от 50 до 900 м. Наиболее многочисленна от южного Ньюфаундленда до Южной Каролины.
Достигает длины 76 см и веса 2,3 кг; продолжительность жизни — до 12 лет. В первые годы жизни питается мелкими планктонными ракообразными — креветками, калянусом, эвфаузиевыми. После наступления половой зрелости становится хищником и охотится на стайных пелагических рыб (сельдь, скумбрию и др.), крупных беспозвоночных (креветок и кальмаров) и молодь рыб, включая собственную.
Совершает сезонные миграции: зиму проводит на материковом склоне, а весной в преднерестовый период выходит на отмели шельфа. Нерестится с мая по октябрь на глубинах 40—150 м. Основные нерестилища расположены на южном и юго-восточном склонах банки Джорджес. За один нерестовый сезон одной самкой отметывается ок. 400 000 икринок. Ловят серебристого хека в основном у берегов Новой Шотландии, в заливе Мэн и на банке Джорджес на глубине до 220 м. Общий вылов в 1999 г. составил 27 567 тонн; наибольшие уловы — США и Канада.
Тихоокеанская, или орегонская, мерлуза (Merluccius productus) обитает в северо-восточной части Тихого океана от о. Ванкувер до Калифорнийского залива; изредка встречается в юго-восточной части Берингова моря. Наиболее многочислена в тихоокеанских водах Калифорнии, Орегона, Вашингтона и Британской Колумбии. В длину эта рыба достигает 91 см, но преобладающая длина в уловах — 45-55 см. Продолжительность жизни — 15 лет. Относится к быстрорастущим видам рыб; половой зрелости достигает в возрасте 3 лет при длине 35-40 см.
Совершает долгие миграции на нерест и в районы нагула, проходя более 1000 км. Нерест происходит в январе-апреле в водах южной Калифорнии на глубинах 200—300 м, часто на удалении от берегов до 200 миль. Плодовитость колеблется от 80 до 500 тысяч икринок; икра пелагическая, диаметром 0,8-1,2 мм. Плотных скоплений в это время мерлуза не образует. После нереста половозрелые особи мигрируют на север и в сторону берега, в августе-сентябре достигая острова Ванкувер и залива Королевы Шарлотты. Во время нагульных миграций образует плотные скопления; на мелководье (80-150 м) косяки держатся у дна, но по мере увеличения глубины отрываются от грунта и распределяются в слое 100—300 м. В октябре-декабре начинается обратная миграция взрослых особей на зимовку в южные районы. Питается хек в основном эвфаузиевыми рачками, но в рационе крупных особей существенную роль играют рыбы (анчоус, корюшка, молодь сельди) и креветки. В свою очередь мерлузой питаются морские львы и мелкие китообразные.
До 1966 г. тихоокеанская мерлуза почти не имела хозяйственного значения, пока в 1966—1967 гг. не были обнаружены её промысловые скопления. Тихоокеанская мерлуза — одна из самых многочисленных рыб системы Калифорнийского течения, однако её численность подвержена значительным колебаниям в зависимости от урожайности отдельных поколений. В 1999 г. общий вылов тихоокеанской мерлузы составил 217 000 тонн, большая часть которого пришлась на США.
Мерлузы, или хеки (лат. Merluccius) — род рыб из монотипического семейства мерлузовых (Merlucciidae). В состав рода включают 16 видов. Распространены мерлузы на континентальном шельфе Атлантического и Тихого океанов, на глубинах от 100 до 1000 м. Это в основном придонные рыбы, которые поднимаются и в промежуточные и в верхние слои воды в погоне за добычей.
).jpeg)
_(7064491369).jpg)
