Kukmák okázalý (Volvariella gloiocephala) je druh hub z čeledi štítkovitých.[1]
Roste od května do října na zahradách, v parcích nebo na okrajích lesů.[2]
Roste z pochvy, nemá límeček jako muchomůrky. Vůně připomíná křen.[3]
Obrázky, zvuky či videa k tématu kukmák okázalý ve Wikimedia Commons
Kukmák okázalý (Volvariella gloiocephala) je druh hub z čeledi štítkovitých.
Tarhatuppisieni (Volvariella gloiocephala) on kellomainen tai laakea limainen valkea tai harmaanruskea tuppisienilaji. Sen jalka on harmaanruskea ja siinä on valkoinen tai harmaa tuppi. Sieni kasvaa tuoreilla laidunmailla, komposteissa, puutarhoissa ja voimakkaasti lannoitetuissa paikoissa.[2]
Tarhatuppisieni (Volvariella gloiocephala) on kellomainen tai laakea limainen valkea tai harmaanruskea tuppisienilaji. Sen jalka on harmaanruskea ja siinä on valkoinen tai harmaa tuppi. Sieni kasvaa tuoreilla laidunmailla, komposteissa, puutarhoissa ja voimakkaasti lannoitetuissa paikoissa.
Pochwiak okazały Volvopluteus gloiocephalus (DC.) Vizzini, Contu & Justo) – gatunek grzybów należący do rodziny drobnołuszczakowatych (Pluteaceae)[1].
Pozycja w klasyfikacji według Index Fungorum: Volvaria, Pluteaceae, Agaricales, Agaricomycetidae, Agaricomycetes, Agaricomycotina, Basidiomycota, Fungi[1].
Gatunek ten po raz pierwszy został opisany w 1815 r. przez Augustina Pyramus de Candolle`a jako Agaricus glojocephalus, potem przez różnych mykologów jeszcze wielokrotnie był klasyfikowany pod różnymi nazwami. W 2011 r. Vizzini, Contu & Justo zaklasyfikowali go jako Volvopluteus gloiocephalus[1].
Obecnie ma około 20 synonimów naukowych. Niektóre z nich[2]:
Polską nazwę nadali mu Barbara Gumińska i Władysław Wojewoda w 1968 r. W polskim piśmiennictwie mykologicznym gatunek ten opisywany był też jako bedłka wytworna lub bedłka okazała[3]. Nazwy te nie są obecnie spójne z nazwą naukową.
Osiąga średnicę 5-12(15) cm. Białawy, barwy kości słoniowej z szarym, szarobrązowawym środkiem. Młody jajowaty, potem rozpostarty z uwypukleniem w centrum. Skórka naga, rzadko z białymi szczątkami osłony, podczas wilgotnej pogody śluzowata[4]
Brudnobiaławy. Równogruby, długi, smukły, głęboko tkwiący w glebie. Bez pierścienia, suchy i gładki. Podstawa ze skórkowatą, białą pochwą[4].
Białe, z wiekiem łososioworóżowe. Dość szerokie i gęste, wolne[4].
Biały, miękki. Zapach przypominający rzodkiew, smak łagodny[4].
Wysyp zarodników łososioworóżowy. Zarodniki o rozmiarach 14-18,5x 8-10 µm[4]. Są elipsoidalne lub nieco jajowate i wydłużone. Maczugowate lub wrzecionowate cheilocystydy mają rozmiar 45-150x 12-15 µm. Czasami posiadają brodawkę na szczycie. Licznie występują pleurocystydy o podobnym kształcie i rozmiarach[5].
Występuje w rozproszeniu w Europie, a także w wielu miejscach na świecie[6]. W piśmiennictwie naukowym podano liczne stanowiska tego gatunku na terenie Polski[3]. Nie jest jednak grzybem często spotykanym[5].
Owocniki wyrastają zwykle gromadnie, od maja do października, na polach uprawnych, łąkach, w parkach, w ogrodach, na glebie nawożonej. Najłatwiej znaleźć go jesienią w zasiewach oziminy – wystające kapelusze są widoczne z dużej odległości. Saprotrof[4].
Saprotrof, grzyb jadalny, jednak ze względu na niebezpieczeństwo pomylenia z trującymi muchomorami mogą go zbierać tylko znawcy[4].
Gatunek ten, z uwagi na pewne zewnętrzne podobieństwo do białych, śmiertelnie trujących muchomorów (na przykład muchomor jadowity (Amanita virosa)) może być zbierany wyłącznie przez grzybiarzy dobrze znających jego cechy. Pochwiaki odróżniają się różową barwą wysypu zarodników (i dojrzałych blaszek) od muchomorów, które charakteryzują się białym wysypem zarodników i taką samą barwą dojrzałych blaszek. Dodatkowo muchomory maja pierścień, którego brak u pochwiaków[4].
Pochwiak okazały Volvopluteus gloiocephalus (DC.) Vizzini, Contu & Justo) – gatunek grzybów należący do rodziny drobnołuszczakowatych (Pluteaceae).
Цей вид повідомляється з усіх континентів, окрім Антарктиди, як правило, під такими назвами, як Volvariella gloiocephala або Volvariella speciosa. Молекулярні дані досі підтвердили місцезнаходження в Європі та Північній Америці, але записи на інших континентах залишаються не підтвердженими.
Шапинка цього гриба має діаметр від 5 до 15 см. Вона гладка, білувата, рідше буває сірувато-білуватого або сірувато-бурого кольору. У середині шапинка більш темна, ніж по краях, сіро-коричневого кольору. У більш молодих грибів шапинка має яйцеподібну форму, укладену в загальну оболонку, звану вольвою. Пізніше, коли гриб підростає, шапинка стає дзвоникоподібною, з опущеним краєм. Потім шапинка і зовсім вивертається, стає опукло-розпростертою, маючи широкий тупий горбок в центрі. У сиру або дощову погоду шапинка гриба слизова, клейка, а в суху, навпаки, — шовковиста і блискуча.
М'якоть біла, тонка і пухка, причому, якщо її зрізати, то вона не змінює свій колір. Смак і запах гриба невиразні. Пластинки мають ширину від 8 до 12 мм, досить широкі і часті, причому біля ніжки вони вільні, біля краю мають закруглену форму. Колір пластинок білий, у міру дозрівання спори набувають рожевого відтінку, а пізніше вони стають і зовсім коричнево-рожевого кольору.
Ніжка гриба тонка і довга, довжина її варіює від 5 до 20 см, а товщина може бути від 1 до 2,5 см. Форма ніжки циліндрична, суцільна, а біля основи дещо бульбоподібно потовщена. За кольором вона зустрічається від білого до сіро-жовтого. У більш молодих грибів ніжка повстяна, пізніше вона стає гладкою.
Кілець у гриба немає, а вольва вільна, має мішкоподібну форму і часто притиснута до ніжки. Вона тонка, має білуватий або сіруватий відтінок. Споровий порошок рожевого кольору, форма спор коротко-еліпсоїдна. Спори гладкі, мають світло-рожевий колір.
Вольваріелла гарна є малоцінним їстівним або умовно-їстівним грибом середньої якості. Він використовується в їжу практично в свіжому вигляді, всього лише після 15 хвилин відварювання.
Volvariella gloiocephala (DC.) Boekhout & Enderle, 1986
Синонимы
Вольварие́лла слизистоголовая (лат. Volvariella gloiocephala) — гриб рода Вольвариелла семейства Плютеевые (Pluteaceae).
Некоторые источники различают светлоокрашенные формы как Volvariella speciosa (Fr.) Singer, 1951 и более тёмные как Volvariella gloiocephala (DC.) Boekh. & Enderle, 1986[2]
Самый крупный из всех обитающих на почве видов рода Вольвариелла.
Шляпка гриба диаметром 5—15 см, гладкая, беловатая, реже — серовато-беловатая или серовато-бурая; в середине — более тёмная, серо-коричневая. У молодых грибов шляпка яйцевидная, заключённая в общую оболочку (вольву), позднее колокольчатая, с опущенным краем, затем — выпукло-распростёртая, с широким тупым бугорком в центре; в сырую погоду слизистая, клейкая, в сухую — шелковистая, блестящая.
Мякоть тонкая, рыхлая, белая, при срезе не изменяет цвет. Вкус и запах невыразительные.
Пластинки 8—12 мм шириной, частые, широкие, у ножки свободные, у края закруглённые, белые, по мере созревания спор — розоватые, позднее — коричневато-розовые.
Ножка длинная и тонкая, 5—20 см х 1—2,5 см, цилиндрическая, сплошная, у основания — клубневидно утолщённая; цвет — от белого до серо-жёлтого. У молодых грибов ножка войлочная, позднее — гладкая. Кольца нет. Вольва свободная, мешковидная, часто прижата к ножке, тонкая, беловатая или сероватая.
Споровый порошок розовый. Споры 12—21 х 7—12 мкм, коротко-эллипсоидные, гладкие, светло-розовые.
Встречается с начала июля до конца сентября на нарушенных перегнойных почвах, таких как жнивьё, мусорные, навозные и компостные кучи, огородные грядки, свалки, мульча из коры, основания стогов сена. В лесу редок. Плодовые тела появляются одиночно или небольшими группами. Обычен в северной умеренной зоне, заходя значительно южнее её границ.
Сходен с условно-съедобным серым поплавком и ядовитыми мухоморами белого цвета. От первого отличается гладкой шелковистой ножкой и клейкой сероватой шляпкой с розоватыми пластинками; от видов рода Amanita отличается розоватым гименофором и отсутствием кольца на ножке.
Кроме того, обладает сходством с некоторыми другими съедобными видами рода Вольвариелла (Volvariella bombycina (Schaeff.:Fr.) Sing., 1951, Volvariella volvacea (Bull.:Fr.) Sing., 1951 — Вольвариелла вольвовая).
Малоценный съедобный или условно-съедобный гриб среднего качества. Используется в пищу свежим, после 15 минут отваривания.
Вольварие́лла слизистоголовая (лат. Volvariella gloiocephala) — гриб рода Вольвариелла семейства Плютеевые (Pluteaceae).
Русские: вольвариелла слизистая, вольвариелла прекрасная, вольвариелла вязкошляпковая Латинские: Volvariella gloiocephala (DC.) Boekh. & Enderle, 1986basionym Volvaria speciosa (Fr.) Gillet 1876 Volvariopsis gloiocephala (DC.) Murrill, 1917 Agaricus gloiocephalus (DC., 1815 Agaricus emendatior (Berk. & M.A.Curtis, 1859 Agaricus pubescens Schumach., 1815 Amanita speciosa Fr., 1951 Agaricus speciosus Fr., 1821 Pluteus speciosus Fr., 1836Некоторые источники различают светлоокрашенные формы как Volvariella speciosa (Fr.) Singer, 1951 и более тёмные как Volvariella gloiocephala (DC.) Boekh. & Enderle, 1986
