Phalaenopsis gigantea ist eine Orchideenart aus der Gattung Phalaenopsis. Ihr Name bedeutet so viel wie "riesige Phalaenopsis" (lat. "giganteus" heißt so viel wie gigantisch, riesig), weil ihre Blüten und Blätter außerordentlich groß sind im Vergleich zu anderen Pflanzen der Gattung Phalaenopsis.
Phalaenopsis gigantea wächst monopodial, überwiegend als Epiphyt. Sie besitzt eine kurze Sprossachse. Die fünf bis sechs ziemlich fleischigen hell- bis sattgrünen Laubblätter sind bis zu 50 Zentimeter lang und bis zu 20 cm breit.
Meist bilden sich mehrere, bis zu 40 Zentimeter lange Blütenstände mit etwa 30 Blüten. Auffallend sind bei dieser Art die besonders großen Blüten (bis zu 5 Zentimeter), die Kelchblätter (Sepalen) und Kronblätter (Petalen) sind elliptisch geformt. Die Grundfarbe der wachsartigen Blüten variiert von milchigweiß über gelblichweiß bis gelbgrün mit mehreren unterschiedlich ausgeprägten Punkten und Punktansammlungen auf den Blütenblättern, deren Farbe von weinrot-rot bis violett-braun variiert.
Nach der Bestäubung verwelken die Blütenblätter, es entwickelt sich eine dunkelgrüne Kapselfrucht.
Als beschriebene Formen und Varietäten von Phalaenopsis gigantea sind Phalaenopsis gigantea f. decolorata und Phalaenopsis gigantea var. aurea bekannt (beide beschrieben von Christenson, 2001, in Phalaenopsis: a monograph).
Phalaenopsis gigantea ist endemisch in Borneo beheimatet.
Die erste beschriebene Pflanze dieser Art wurde von A. W. Nieuwenhuis 1897 in Borneo gefunden und nach Buitenzorg gebracht. Diese Pflanze blühte schließlich 1909 und wurde dann von J.J.Smith im "Bulletin du Departement de l'Agriculture aux Indes Neerlandaises" beschrieben. Kurz darauf starb allerdings dieses Exemplar. Erst 1937 wurden neue Exemplare dieser Art gefunden. Heute findet man keine Exemplare mehr an den bisherigen Standorten.
Phalaenopsis gigantea ist eine Orchideenart aus der Gattung Phalaenopsis. Ihr Name bedeutet so viel wie "riesige Phalaenopsis" (lat. "giganteus" heißt so viel wie gigantisch, riesig), weil ihre Blüten und Blätter außerordentlich groß sind im Vergleich zu anderen Pflanzen der Gattung Phalaenopsis.
Phalaenopsis gigantea is a species of orchid endemic to the island of Borneo and was first described in 1909.[1] The specific epithet gigantea refers to the giant size of its leaves, which can grown over 60 cm in length on a mature plant. It is the largest known Phalaenopsis species.[2]
This species is a member of the species complex involving Phalaenopsis kapuasensis, Phalaenopsis rundumensis and Phalaenopsis doweryensis.[5]
This plant has been used in the creation of Phalaenopsis hybrids, as its huge size and pendent inflorescences are recessive traits in crosses with complex tetraploid hybrids. Two colour morphs are significant to horticulture: paler brown patterns without red colouration against a yellow ground colour and secondly brown-red patterns against a yellow ground colour.[6] As of February 2022, the International Orchid Register of the Royal Horticultural Society lists 321 registered hybrids involving this species.
Phalaenopsis gigantea is a species of orchid endemic to the island of Borneo and was first described in 1909. The specific epithet gigantea refers to the giant size of its leaves, which can grown over 60 cm in length on a mature plant. It is the largest known Phalaenopsis species.
Phalaenopsis gigantea es una orquídea del género de Phalaenopsis de la subfamilia Epidendroideae de la familia de las Orchidaceae. Nativas de Borneo. Incluida en el CITES, apéndice II. En Borneo son conocidas como "Orejas de Elefante" por las enormes hojas que presentan, que cuando se cultivan, fácilmente exceden los 60 centímetros.[1]
La Phalaenopsis gigantea muestra un hábito de desarrollo monopodial. El rizoma se desarrolla erecto y en su extremo produce dos gruesas y carnosas hojas alternas y elípticas cada año. Las hojas basales más viejas se caen al mismo tiempo. La planta de este modo retiene de cinco a seis hojas. Las hojas brillantes en las dos caras, anchas, péndulas, y coriáceas. La forma de las hojas oblongo-ovoideas, o elípticas, redondeadas de unos 5 dm de largo y 2 dm de ancho.
No tienen pseudobulbos y el almacenamiento de agua y sustancias de reserva se verifica en sus hojas, de láminas amplias y consistentes.
Tallo corto y grueso, completamente envuelto por hojas dobladas sobre sí. Brácteas triangulares, picudas, cóncavas de 5 a 6 mm. En condiciones óptimas produce varios tallos simultáneamente que lleva cada uno de 20 a 30 flores apretadas
Las flores carnosas de un tamaño de 5 cm. Las flores constan de 3 sépalos similares a los 3 pétalos, en medio de ellos está la columna (fusión de los estambres y pistilos) que es carnosa, blanca cilíndrica dilatada en la base, de unos 11 mm.
Lábelo trilobado, tres veces más pequeño que los sépalos, carnoso. Lóbulos laterales triangulares falciforme, con un callo aplanado hacia el centro. Lóbulo intermedio ovoide ú ovoide-subromboidéo dentado en los bordes laterales con un callo ovoideo en el apéndice Ápice redondeado de base amarilla y callo carnoso de color amarillo punteado de rojo.
El color varia de blanco a crema, o amarillo verdoso, más claro en la base de los sépalos y de los pétalos. Los segmentos florales están decorados con manchas o barras, a veces muy densas, marrones rojizas avellanas, púrpuras, o marrón-violeta y perfume suave.
Orquídea epífita. En la naturaleza se encuentran debajo del dosel forestal en la humedad de la parte baja, protegidas de la luz solar directa. Se desarrolla en troncos de árboles con abundante musgo de donde las raíces de la planta sacan los nutrientes con los restos de corteza del árbol. En altitudes que van de nivel del mar a 400 msnm.
Están plantas son muy exigentes en cuanto a su cultivo. Requiere unas condiciones mínimas muy parecidas a las de las Cattleya.
Soporta temperaturas de entre 14 y 35 °C con preferencia de temperatura durante el día de 20-24 °C. Para hacerla florecer, hay que mantener una diferencia de temperatura de 5 °C entre el día y la noche durante un mes.
Los Phalaenopsis gigantea prefieren una luz no muy viva, sin el sol directo del periodo del mediodía. Su ideal está entre 3.000 y 7.000 lux. Para ello se pueden situar junto a una ventana orientada al este o al oeste, con un visillo o cortina fina de por medio. Sin que le de la luz directa del sol pues se le pueden quemar las hojas. Las raíces de estas orquídeas son verdes, tienen clorofila por tanto capaces de realizar la fotosíntesis, por lo que es conveniente que estén en macetas incoloras.
De preferencia no calcárea y sin cloro (usar cartuchos filtrantes si el agua disponible es muy calcárea). La humedad ambiental debe estar situada entre el 50 y 60%, si bien debe ser mayor cuanto más alta sea la temperatura.
Moderados. Hay que dejar secar un poco el compost entre dos riegos. Las raíces prefieren los compost con buen drenaje. Disminuir los riegos cuando los nuevos pseudobulbos estén maduros. Algunas variedades prefieren que las raíces sequen rápidamente.
Les gustan las vaporizaciones.
Normalmente al final del invierno o en la primavera, después de la floración. Toleran bien los tiestos pequeños. Utilizar de preferencia un tiesto no poroso (nada de macetas de barro cocido), a fin de no concentrar las sales minerales. Si no, se recomienda de humedecer el compost con agua clara de vez en cuando. Después del cambio de tiesto, esperar unas dos semanas antes de emprender el ritmo normal de riegos. Vaporizar el envés de las hojas.
Granulometría de fina a media, a base de corteza de pino, atapulgita o argex (esferas de tamaño variable), carbón vegetal, poliestireno.
Es conveniente, no solo en Phalaenopsis sino en orquídeas en general, desinfectar el medio de cultivo previo a su utilización. Un método eficaz e inocuo tanto para las plantas como para el ambiente es lograr la desinfección por acción del calor.
El proceso consiste en colocar en una asadera la mezcla preparada bien humedecida y llevarla a horno convencional durante 20 minutos a temperatura de 180°C cuidando de que no se seque en exceso para evitar que se queme.
Retirar y dejar enfriar completamente. Una vez frío volver a humedecer (al plantar el sustrato siempre debe estar mojado).
Debido a que son plantas epífitas que viven sobre troncos de árboles y recogen el agua de lluvia que escurre no tienen grandes exigencias de abono.
Venden abonos especiales para ellas, pero basta con usar un abono para plantas de interior reduciendo su dosis a la cuarta parte, que aplicaremos cada 10-15 días en la floración y el resto del tiempo esporádicamente.
Producen innumerables semillas, pero difíciles de germinar como no estén en simbiosis con un hongo. Por lo cual, el método más fácil es mediante Keikis (hijuelo que la planta madre emite en la vara floral, tras la floración). Para estimular la aparición de Keikis tras la floración, se corta la vara por encima de un nudo sobre la mitad de su longitud. Luego se retira con cuidado la pielecilla que cubre las yemas de los entrenudos, con mucho cuidado para no dañar estos. Con ello conseguiremos que les llegue más luz.
También se puede diluir una pizca de la hormona de crecimiento vegetal (benziladenina) en agua y con un pincel dar un fino toque en el corte para estimular su aparición. Una vez el keikis ha emitido unas raíces pequeñas se puede separar de la planta madre.
Recolectada por vez primera en 1897 por Niewenhuis, botánico de la misión de exploración de la frontera entre la parte neerlandesa de Borneo (Indonesia) y la parte Británica del norte (Sabah en Malasia). Se la confundió entonces con Phalaenopsis amabilis y se llevó a Buitenzorg (Bogor), y fue descrita como una planta de un crecimiento muy lento. Floreció una vez solamente en 1909 y J. J. Smith entonces director del jardín la describió. Poco tiempo después de esto la planta murió.
Esta especie fue descrita intermitentemente y en forma dudosa hasta 1937, cuando fue redescubierta en los trabajos de apertura de una carretera en la selva tropical. Cierto espécimen fue medido entonces con hojas de 9 dm de largo y 4 dm de ancho.
Phalaenopsis gigantea fue descrita por Johannes Jacobus Smith y publicado en Bulletin du Département de l'Agriculture aux Indes Néerlandaises 22: 45. 1909.[2]
Phalaenopsis: nombre genérico que procede del griego phalaina = “mariposa” y opsis = “parecido”, debido a las inflorescencias de algunas especies, que recuerdan a mariposas en vuelo. Por ello, a las especies se les llama “orquídeas mariposa”.
gigantea: epíteto latino que significa "gigante, enorme".[3]
Phalaenopsis gigantea es una orquídea del género de Phalaenopsis de la subfamilia Epidendroideae de la familia de las Orchidaceae. Nativas de Borneo. Incluida en el CITES, apéndice II. En Borneo son conocidas como "Orejas de Elefante" por las enormes hojas que presentan, que cuando se cultivan, fácilmente exceden los 60 centímetros.
Phalaenopsis gigantea est une espèce d'Orchidées du genre Phalaenopsis originaire de Bornéo.
Phalaenopsis gigantea J.J.Sm., 1909 è una pianta della famiglia delle Orchidacee, endemica del Borneo.[1]
È un'orchidea di grandi dimensioni che cresce epifita nel sottobosco delle foreste pluviali, caratterizzata da un breve stelo completamente avvolto dalle brattee fogliari basali, con cinque o sei foglie embricate, pendule, coriacee, da ellittiche a oblungo-ovate, ottuse all'apice, di colore verde bluastro e lucide su entrambe le pagine. La fioritura può avvenire in qualsiasi momento dell'anno ma è più probabile tra la tarda estate e l'inizio autunno e dà luogo a un'infiorescenza lunga fino a 40 cm, racemosa o paniculata, pendula e portante molti fiori. Questi sono grandi mediamente da 4 a 7 cm, delicatamente profumati, robusti e cerosi, di colore crema screziato di marrone e con una macchia arancione sul labello [2].
La specie è endemica del Borneo[1].
Cresce nel sottobosco delle foreste pluviali, in pianura e in collina, fino a 400 metri di quota[2].
Polychilos gigantea (J.J.Sm.) Shim, 1982
Phalaenopsis gigantea var. decolorata Braem ex Holle-De Raeve, 1991
Phalaenopsis gigantea var. aurea Christenson, 2001
Phalaenopsis gigantea f. decolorata (Braem ex Holle-De Raeve) Christenson, 2001
Questa pianta richiede ombra, temendo la luce del sole e temperature elevate, almeno nella stagione di fioritura quando gradisce nebulizzazioni. La fioritura può avvenire sulle parti rimaste verdi delle vecchie infioriture, quindi è consigliabile non asportarle.[2].
Phalaenopsis gigantea J.J.Sm., 1909 è una pianta della famiglia delle Orchidacee, endemica del Borneo.
Найбільший представник роду Фаленопсис.
Стебло укорочене, повністю приховане основами листя.
Коріння м'ясисте, гладке.
Листя дуже широке, звисаюче, шкірясте, блискуче з обох сторін, округлене, довжиною до 1 метра, шириною до 40 см. Загальна кількість листів від 2 до 7.
Квітконіс звисаючий, вигнутий, іноді гілкується, тонкий, в довжину може перевищувати 40 см, несе 10-30 квітів. Доросла рослина з кількома квітконосами може утворювати більше сотні кольорів одночасно.
Квіти м'ясисті, діаметром 3,75-7 см, зі слабким цитрусовим ароматом, округлої форми, з рівними петаліями і сепаліями від кремового до жовтого і зеленувато-жовтого кольору, поцяткованими виступаючими червонувато-коричневими плямами або штрихами. Квіти мають безліч варіацій деталей забарвлення.
Борнео
Зростає високо в кронах дерев в тропічних лісах на висоті від 0 до 400 метрів над рівнем моря.
У місцях природного зростання практично немає сезонних коливань температури. Вдень близько 30°С, вночі близько 23°С.
Відносна вологість повітря 80-86%.
Сухого сезону немає. Протягом року випадає приблизно рівну кількість опадів від 200 до 400 мм на місяць.
У місцях природного зростання практично повністю знищений людиною.
Вперше фаленопсис гігантський був виявлений в 1897 р. ботаніком Найвенхьюсом. Визначивши рослину, як Phalaenopsis amabilis Найвенхьюс відвіз його в ботанічний сад міста Бейтензорг (нова назва Богор). Рослина зацвіла тільки в 1909 році і була описана директором ботанічного саду Дж. Смітом. Незабаром після опису єдиний екземпляр Phal. gigantea загинув. Лише в 1937 році, при будівництві дороги було знайдено другий екземпляр гігантського фаленопсиса з листям 90 см в довжину і 40 см завширшки.
В даний час, в місцях природного зростання Phal. gigantea, на схилах гір Батукелау, Кумбумесаай і Лумбіс і по берегах річки Сембакунг в Таракані, рослини знайти неможливо.
Свою назву цей фаленопсис отримав через величезні листя, що перевищують 60 см в довжину.
Один з найефектніших, але складних в культурі фаленопсис. Постійний переможець виставок орхідей. Неодноразово описаний в літературі, переможець 1993 року в Міжнародній Виставці орхідейних в Санта-Барбарі Phal. gigantea 'Laurie Weltz' з сімома квітконосами, мав 139 квіток і 81 бутон [2].
Найбільші квіти були зареєстровані у клона 'Valle Giant'. Діаметр 6,5 см. Вироблено 36 параметрів оцінки виставкових рослин.
Зростає цей вид дуже повільно, зацвітає на 6-12 рік, в ідеальних умовах і при грамотній агротехніці у віці 4-5 років.
Температурна група - тепла. Добре переносить досить широкий діапазон температур. Найбільш оптимальна температура утримання гігантського фаленопсиса 22-30°С. Для нормального цвітіння обов'язковий перепад температур день/ніч в 5-8°С.
Вимоги до освітлення: 800-1000 FC, 8608-10760 lx [3].
Відносна вологість повітря, 60-80%.
Полив у міру просихання субстрату. Надлишку води слід уникати. Поливати рослину слід вранці, щоб залишилася на листі вода до вечора повністю висохла.
Підживлюють рослини сильно розведеним добривом для орхідей. За активної циркуляції повітря в приміщенні, вірогідність хвороб сильно знижується. Вираженого періоду спокою не має.
Посадка в горщик, кошик для епіфітів або на блок. Як субстрат використовують грубу суміш шматочків соснової кори середнього розміру, пемзи або керамзиту, березового вугілля і невеликої кількості сфагнуму. Пересаджують раз на 2-3 роки, після закінчення цвітіння, коли субстрат починає розкладатися.
Чутливий до пошкодження коренів, тому пересаджувати рослину бажано якомога рідше. Субстрат краще підбирати таким чином, щоб він легко осипався з коренів. У разі загибелі декількох коренів рослина надовго зупиняється у своєму розвитку. Після пересадки не слід поливати рослину кілька днів. Посадка рослини повинна здійснюватися таким чином, щоб всі листки звисали, тому що це убезпечить точку росту від затримки вологи після поливу.
Крім декоративності, однією з причин високої популярності Phal. gigantea у створенні гібридів є те, що він легко схрещується з найбільш красиво квітучими видами роду фаленопсис, такими як Phalaenopsis amboinensis, Phalaenopsis bellina,Phalaenopsis violacea і Phalaenopsis lueddemanniana, а також з гібридами створеними на їх основі.
Ph. gigantea був використаний у створенні 140 гібридів першого покоління і присутній серед батьків або прабатьків більше 1187 гібридів, більше 500 з яких мають нагороди.[2]
Деякі первинні гібриди:
Деякі відомі грекси.
Phalaenopsis gigantea là một loài lan đặc hữu của Borneo.
Phalaenopsis gigantea J.J.Smith, 1909
Синонимы
Фаленопсис гигантский[2] (лат. Phalaenopsis gigantea) — моноподиальное эпифитное трявянистое растение семейства Орхидные, или Ятрышниковые (Orchidaceae).
Вид не имеет устоявшегося русского названия, в русскоязычных источниках обычно используется научное название Phalaenopsis gigantea.
Самый крупный представитель рода Фаленопсис.
Стебель укороченный, полностью скрыт основаниями листьев.
Корни мясистые, гладкие.
Листья очень широкие, свисающие, кожистые, блестящие с обеих сторон, скругленные, длиной до 1 метра, шириной до 40 см. Общее количество листьев от 2 до 7.
Цветонос свисающий, изогнутый, иногда ветвящийся, тонкий, в длину может превышать 40 см., несет 10—30 цветов. Взрослое растение с несколькими цветоносами образовывать более сотни цветов одновременно.
Цветы мясистые, диаметром 3,75—7 см, со слабым цитрусовым ароматом, округлой формы, с равными петалиями и сепалиями от кремового до жёлтого и зеленовато-жёлтого цвета, испещренными выступающими красновато-коричневыми пятнами или штрихами. Цветы имеют множество вариаций деталей окраски.
Борнео
Растет высоко в кронах деревьев в тропических лесах на высоте от 0 до 400 метров над уровнем моря.
В местах естественного произрастания практически нет сезонных колебаний температуры. Днем около 30°С, ночью около 23°С.
Относительная влажность воздуха 80—86%.
Сухого сезона нет. В течение года выпадает примерно равное количество осадков от 200 до 400 мм в месяц.
В местах естественного произрастания практически полностью уничтожен человеком.
Впервые фаленопсис гигантский был обнаружен в 1897 г. ботаником Найвенхьюсом. Определив растение, как Phalaenopsis amabilis Найвенхьюс увез его в ботанический сад города Бьютензорг (новое название Богор). Растение зацвело только в 1909 году и было описано директором ботанического сада Дж. Смитом. Вскоре после описания единственный экземпляр Phal. gigantea погиб. Лишь в 1937 году, при строительстве дороги был обнаружен второй экземпляр гигантского фаленопсиса с листьями 90 см в длину и 40 см в ширину.
В настоящее время, в местах естественного произрастания Phal. gigantea, на склонах гор Батукелау, Кумбумесаай и Лумбис и по берегам реки Сембакунг в Таракане, растения найти невозможно.
Своё название этот фаленопсис получил из за огромных листьев, превышающих 60 см в длину.
Один из самых эффектных, но сложных в культуре фаленопсисов. Постоянный победитель выставок орхидей. Неоднократно описанный в литературе победитель 1993 года в Международной Орхидейной Выставке в Санта-Барбаре Phal. gigantea 'Laurie Weltz' с семью цветоносами, имел 139 цветков и 81 бутон[3].
Самые крупные цветы были зарегистрированы у клона 'Valle Giant'. Диаметр 6,5 см. Выработано 36 параметров оценки выставочных растений.
Растет этот вид очень медленно, зацветает на 6—12 год, в идеальных условиях и при грамотной агротехнике в возоасте 4—5 лет.
Температурная группа — теплая. Хорошо переносит достаточно широкий диапазон температур. Наиболее оптимальная температура содержания гигантей 22—30°С. Для нормального цветения обязателен перепад температур день/ночь в 5—8°С.
Требования к освещению: 800—1000 FC, 8608—10760 lx[4].
Относительная влажность воздуха, 60—80 %.
Полив по мере просыхания субстрата. Переизбытка воды следует избегать. Поливать растение следует утром, чтобы оставшаяся на листьях вода к вечеру полностью высохла.
Удобряют растения сильно разбавленным удобрением для орхидей. При активной циркуляции воздуха в помещении, вероятность болезней сильно снижается. Выраженного периода покоя не имеет.
Посадка в горшок, корзинку для эпифитов или на блок. В качестве субстрата используют грубую смесь кусочков сосновой коры среднего размера, пемзы или керамзита, березового угля и небольшого количества сфагнума. Пересаживают раз в 2—3 года, после окончания цветения, когда субстрат начинает разлагаться.
Чувствителен к повреждения корней, поэтому пересаживать растение желательно как можно реже. Субстрат лучше подбирать таким образом, чтобы он легко осыпался с корней. В случае гибели нескольких корней растение надолго останавливается в своем развитии. После пересадки не следует поливать растение несколько дней. Посадка растения должна осуществляться таким образом, чтобы все листья свисали, т.к. это обезопасит точку роста от задержки влаги после полива.
Помимо декоративности, одной из причин высокой популярности Phal. gigantea в создании гибридов является то, что он легко скрещивается с наиболее красиво цветущими видами рода фаленопсис, такими как Phalaenopsis amboinensis, Phalaenopsis bellina, Phalaenopsis violacea и Phalaenopsis lueddemanniana, а также с гибридами созданными на их основе.
Ph. gigantea был использован в создании 140 гибридов первого поколения и присутствует среди родителей или прародителей более 1187 гибридов, более 500 из которых имеют награды[3].
Некоторые первичные гибриды:
Некоторые известные грексы.
Фаленопсис гигантский (лат. Phalaenopsis gigantea) — моноподиальное эпифитное трявянистое растение семейства Орхидные, или Ятрышниковые (Orchidaceae).
Вид не имеет устоявшегося русского названия, в русскоязычных источниках обычно используется научное название Phalaenopsis gigantea.
