Trematodlar və ya Sorucu qurdlar (lat. Trematoda) — parazit yastı qurdlar tipinə aid sinif.
Trematodlar daxili parazitlərdir. Bədənin önündə ağız sormacı və ondan bir qədər geridə qarın sormacı yerləşir. Ağız sormacı qidalanmağa və yapışmağa, qarın sormacı isə ancaq yapışmağa xidmət edir.Trematodlar şübhəsiz ki, kirpikli qurdlardan, xüsusən də düzbağırsaqlılardan başlanğıc götürmüşlər. Hər iki sinfin sinir sisteminin quruluşu oxşardır və eyni plan əsasında qurulmuşdur. Bununla yanaşı, bağırsaqlarının quruluşu , trematodların sürfələrinin kirpikli olması bunu bir daha təsdiq edir.
Trematodlar sürfə mərhələsində ilbizlərdə, cinsi yetkin mərhələdə isə onurğalı heyvanlarda və insanda parazitlik edir.
Trematodlar və ya Sorucu qurdlar (lat. Trematoda) — parazit yastı qurdlar tipinə aid sinif.
Trematodlar daxili parazitlərdir. Bədənin önündə ağız sormacı və ondan bir qədər geridə qarın sormacı yerləşir. Ağız sormacı qidalanmağa və yapışmağa, qarın sormacı isə ancaq yapışmağa xidmət edir.Trematodlar şübhəsiz ki, kirpikli qurdlardan, xüsusən də düzbağırsaqlılardan başlanğıc götürmüşlər. Hər iki sinfin sinir sisteminin quruluşu oxşardır və eyni plan əsasında qurulmuşdur. Bununla yanaşı, bağırsaqlarının quruluşu , trematodların sürfələrinin kirpikli olması bunu bir daha təsdiq edir.
Trematodlar sürfə mərhələsində ilbizlərdə, cinsi yetkin mərhələdə isə onurğalı heyvanlarda və insanda parazitlik edir.
Els trematodes (Trematoda) són una classe de l'embrancament dels platihelmints que conté dos grups de cucs paràsits. Les helmintosis provocades per trematodes s'anomenen trematodosis.
Gairebé tots els trematodes infecten mol·luscs com a primer hoste, i la majoria tenen un cicle vital complex que inclou altres hostes. La majoria de trematodes són monoecis i es reprodueixen alternativament de manera sexual i asexual. Les dues excepcions principals són els aspidogastris, que no es poden reproduir asexualment, i els esquistosòmids, que són dioecious.
Quan es troben a l'hoste definitiu, on té lloc la reproducció sexual, els ous solen ser expulsats juntament amb els fems de l'hoste. Els ous que cauen a l'aigua alliberen formes larvàries nedadores que infecten els hostes intermediaris, on té lloc la reproducció asexual.
Els trematodes (Trematoda) són una classe de l'embrancament dels platihelmints que conté dos grups de cucs paràsits. Les helmintosis provocades per trematodes s'anomenen trematodosis.
Motolice (Trematoda Rudolphi, 1808) jsou třída bezobratlých živočichů, kteří spadají do kmene ploštěnců (Platyhelminthes). Třída Trematoda (motolice) zahrnuje velkou skupinu helmintů, kteří se vyznačují nepřímým vývojem zahrnujícím 1-3 mezihostitele. Jedná se především o endoparazity obratlovců, jen malé množství druhů žije ektoparaziticky. Bylo popsáno více než 8000 druhů, přičemž řada z nich má velký medicínský či veterinární význam.[1] Původně se třída Trematoda dělila do dvou podtříd Monogenea (jednorodí) a Digenea (dvourodí). V poslední době však převládl názor, že Monogenea (parazité ryb, paryb, obojživelníků a plazů) se natolik odlišují, že byla vytvořena nová třída Monogenea.[2] (tento článek se tudíž netýká Monogenea).
(v závorce jsou uvedeny nejvýznamnější druhy každé čeledi)
(jsou uvedeny pouze medicínsky a veterinárně významné čeledě)
Tvar většiny motolic je dorso-ventrálně zploštělý, podélně oválný až lístkovitý. Některé druhy mají tělo hruškovité nebo válcovité (Schistosomatidae). Velikost dospělých motolic je variabilní a pohybuje se od několika milimetrů až do několika centimetrů (Fasciola gigantica měří až 10 cm). Typickými orgány motolic jsou přísavky na ventrální straně těla. Ústní (rostrální) přísavka slouží jednak k přichycení a jednak obsahuje ústní otvor motolice. Břišní (ventrální) přísavka (také zvaná acetabulum) slouží jen k přichycení a některým čeledím může chybět. U břišní přísavky většinou ústí vývody pohlavních orgánů.
Povrch těla tvoří metabolicky aktivní tegument, pod kterým je uložené syntitium zasahující do tělového parenchymu. Tegument je tvořen trny, někdy hladký. Na tegument navazuje kožně-svalový vak, který je složen z několika vrstev.
Nervovou soustavu tvoří párové cerebrální ganglium, ze kterého vybíhají krátké provazce k přednímu konci a 3 páry dlouhých kaudálních nervových provazců.
Trávicí soustava je jednoduchá, chybí anus. Motolice přijímají potravu nasáváním svalnatým hltanem uloženým na dně ústní přísavky, který pokračuje do párového, různě větveného střeva. Po strávení se potrava ve střevě resorbuje. Nestrávené zbytky se regurgitují zpět přes hltan.
Vylučovací soustava je protonefridiálního typu, tvořená plaménkovými buňkami, na které pomocí kanálků navazuje močový měchýř a ústí ven exkrečním otvorem.
Dýchají za nepřístupu kyslíku a odpadními produkty jsou karboxylové kyseliny (kapronová, valerová).
Většina motolic jsou hermafrodité, s výjimkou zástupců čeledi Schistosomatidae. Přestože jsou motolice oboupohlavní, proces oplození probíhá častěji mezi dvěma jedinci. Samooplození je méně časté z důvodu nižší genetické diverzity. Samčí pohlavní orgány tvoří párová varlata ústící semennými kanálky do vývodů u břišní přísavky. Samičí pohlavní ústrojí je zastoupeno párovými vaječníky, vejcovody a dělohou.
Vývojový cyklus motolic je velmi složitý a zahrnuje jednoho až tři mezihostitele. Vývoj motolice se obecně dělí na tři základní fáze:
(neplatí pro všechny čeledě)
Embryogonie začíná, když oplozené vajíčko se dostává do vnějšího prostředí a uvnitř se začne tvořit obrvená larva zvaná miracidium (u některých druhů jsou už larvy vyvinuté). Jakmile miracidium dozraje, opouští vajíčko přes otvor zvaný operculum, plave ve vodě a hledá aktivně vhodného mezihostitele, kterým je vždy vodní plž. V něm prodělává další vývoj (partenogeneze). V plži z jednoho miracidia se přes řadu stádií (sporocysta, mateřská redie, dceřiná redie) vytvoří až několik set cerkarií, které plže samy opouštějí. Další část vývoje od cerkarie se liší mezi jednotlivými čeleděmi. Cerkarie může sama pronikat přímo do definitivního hostitele (např. u schistosom); nebo se opouzdří na vegetaci (metacerkarie) a čekají až je pozře definitivní hostitel (např. motolice jaterní); nebo cerkarie pronikají do dalšího mezihostitele (vodní korýš, ryba), kde se opouzdří a definitivní hostitel se nakazí pozřením infikovaného mezihostitele (např. Paragonimus spp., Opistorchis spp.); nebo pronikají do druhého mezihostitele (mění se v mezocerkarie) a až v třetím mezihostiteli se vytvářejí metacerkarie.
Fáze maritogeneze začíná v okamžiku pozření metacerkárií definitivním hostitelem, kdy se v žaludku uvolní z cysty mladá motolička, která poté migruje organismem až do svého cílového místa. U schistosom začíná maritogeneze, když furkocerkárie pronikne do kůže zvířete či člověka.
vajíčko → miracidium → sporocysta → mateřská redie → dceřiná redie →cerkarie → metacerkarie → dospělec
nebo také vajíčko → miracidium → mateřská sporocysta → dceřiná sporocysta → cerkarie → dospělec
Obrázky, zvuky či videa k tématu motolice ve Wikimedia Commons
Motolice (Trematoda Rudolphi, 1808) jsou třída bezobratlých živočichů, kteří spadají do kmene ploštěnců (Platyhelminthes). Třída Trematoda (motolice) zahrnuje velkou skupinu helmintů, kteří se vyznačují nepřímým vývojem zahrnujícím 1-3 mezihostitele. Jedná se především o endoparazity obratlovců, jen malé množství druhů žije ektoparaziticky. Bylo popsáno více než 8000 druhů, přičemž řada z nich má velký medicínský či veterinární význam. Původně se třída Trematoda dělila do dvou podtříd Monogenea (jednorodí) a Digenea (dvourodí). V poslední době však převládl názor, že Monogenea (parazité ryb, paryb, obojživelníků a plazů) se natolik odlišují, že byla vytvořena nová třída Monogenea. (tento článek se tudíž netýká Monogenea).
Die Saugwürmer (Trematoda) bilden eine Klasse von parasitär lebenden Plattwürmern (Plathelminthes). Die Klasse umfasst etwa 6000 Arten. Die Körperform ist meist blattförmig, manchmal aber auch walzenförmig. Auf der Bauchseite befinden sich Haftorgane (Saugnäpfe). Der Darm ist in der Regel gabelig gespalten und blind geschlossen. Ein Beispiel ist der Lungenwurm.
Saugwürmer sind zwischen 0,2 und 165 Millimeter lang. Die Körperform ist meist flach und lang bis gedrungen. Lediglich die Pärchenegel oder Adernegel besitzen einen fast runden Querschnitt. Saugwürmer haben einen blind endenden Verdauungstrakt und spezialisierte Sinnesorgane. Der Mund der Saugwürmer sitzt am vorderen unteren Körperende und ist mit einem Mundsaugnapf versehen. Zusätzlich existiert ein Bauchsaugnapf. Der Großteil der Saugwürmer heftet sich mit Hilfe der muskulären Saugnäpfe (auch als Haftscheiben bezeichnet) an die artspezifische Ansitzstelle im Wirtsorganismus an. Die meisten Arten sind Zwitter: Jedes Tier hat männliche und weibliche Geschlechtsorgane, d. h., sie sind hermaphroditisch und können sich sowohl gegenseitig als auch selbst befruchten (letzteres nur, wenn kein Geschlechtspartner zur Verfügung steht).
Die Mehrzahl der Arten ist durch zwei kurzzeitig freilebende Larvenstadien gekennzeichnet. Besonders die erste freilebende Larve, das mit einem Haarkleid versehene Miracidium, verweist auf die ursprünglicheren Verwandten unter den Plattwürmern, die freilebenden Turbellarien. Der Name leitet sich von τρηματώδης ab -eine Öffnung habend für einen Kanal zu den Eingeweiden (von gr. τρημα Loch, Öffnung, Lücke).
Bei den Saugwürmern handelt es sich durchgehend um Endoparasiten mit äußerst komplexen Lebenszyklen: Die Tiere benötigen grundsätzlich mehrere Wirtstierarten, um ihren Lebenszyklus vollständig durchlaufen zu können. Die Eier werden vom Wirt mit dem Kot (selten mit dem Harn) ausgeschieden. Geraten sie ins Wasser, schlüpfen aus ihnen Flimmerlarven, die sogenannten Miracidien. Jedes Miracidium schwimmt so lange im Wasser umher, bis seine geringen Energiereserven aufgebraucht sind oder bis es mit etwas Glück auf eine für die weitere Entwicklung geeignete Schnecke trifft. Das Miracidium bohrt sich daraufhin in ein artspezifisch festgelegtes Gewebe der Schnecke ein und wandelt sich durch Metamorphose zum Brutschlauch (Sporozyste). In diesem entstehen durch Knospung Tochtersporozysten oder Stablarven (Redien), welche in die Mitteldarmdrüse der Schnecke einwandern. Die Stablarven bringen weitere Stablarven hervor, die dann neue Larvenformen produzieren, sogenannte Schwanzlarven (Cercarien). Wenn die Entwicklung über Tochtersporozysten läuft, produzieren diese ohne weitere Vermehrung Cercarien. Die Cercarien verlassen die Schnecke und dringen in einen zweiten Zwischenwirt ein oder werden von diesem verschluckt und wandeln sich durch Abscheidung von Zystenmaterial zur Metacercarie. Häufig sind die zweiten Zwischenwirte Fische. Bei diesen können die Parasiten signifikante Verhaltensänderungen auslösen.[1]
Bei der Familie Fasciolidae heften sich die Cercarien an Wasserpflanzen an, wo sie Zysten bilden und so zur Metacercarie werden. Darüber hinaus existieren auch bei weiteren Saugwurm-Familien Ausnahmen, was den zweiten Zwischenwirt angeht. Die Metacercarien gelangen über die Nahrung in den Endwirt, Säugetiere oder Vögel. Die Umhüllung der Zyste bricht auf, und die jungen Würmer siedeln sich meist im Verdauungstrakt an, bei einigen Arten aber auch etwa in der Leber, in der Blutbahn oder in der Lunge. Dort erfolgt die Geschlechtsreife und Verpaarung.
Saugwürmer treten fast überall in der Welt da auf, wo ihre Wirtstiere gedeihen. Die ausgewachsenen Würmer parasitieren in vielen Wirbeltierarten. Alle Saugwurmarten sind streng wirtsspezifisch für den ersten Zwischenwirt (immer eine Schnecke) – für den Endwirt (ein Wirbeltier) besteht dagegen keine prägnante Wirtsspezifität. Der Große Leberegel (Fasciola hepatica) z. B. parasitiert aufgrund der Fressgewohnheiten der Endwirte hauptsächlich bei Rindern und Schafen, kann aber ohne weiteres auch bei Menschen parasitieren.
Der Große Leberegel ist ein Endoparasit, der u. a. bei Schafen, Ziegen und Rindern in den Gallengängen parasitiert und Ödeme und Schädigungen des Lebergewebes auslöst. Bei Rindern heilt die Infektion relativ folgenarm aus, bei Schafen und Ziegen dagegen verläuft die Infektion mit dem Großen Leberegel ohne veterinärmedizinische Behandlung tödlich. In Europa und Australien kommt es häufig zu Epidemien.
Die als Pärchen- oder Adernegel bekannten Saugwürmer befallen das Blut von Nutztieren und Mensch und verursachen das in tropischen Klimazonen verbreitete, schwere Krankheitsbild der Schistosomiasis bzw. Bilharziose. Die Gattungen Bilharziella, Ornithobilharzia und Trichobilharzia kommen auch in Europa bei Entenvögeln vor und rufen beim Menschen, der allerdings nur als Fehlwirt auftritt, das Krankheitsbild der Zerkariendermatitis hervor.
Neben diesen beiden Beispielen existiert eine Vielzahl weiterer human- und tierpathogener Arten.
In den gemäßigten Klimazonen und damit auch in Europa ist u. a. aufgrund vielfältiger Hygienemaßnahmen die parasitologische Bedeutung der Saugwürmer für den Menschen als eher unbedeutend einzustufen. Bei Wild- und Nutztieren dagegen sind mitunter starke Verwurmungen zu verzeichnen.
Die Saugwürmer (Trematoda) bilden eine Klasse von parasitär lebenden Plattwürmern (Plathelminthes). Die Klasse umfasst etwa 6000 Arten. Die Körperform ist meist blattförmig, manchmal aber auch walzenförmig. Auf der Bauchseite befinden sich Haftorgane (Saugnäpfe). Der Darm ist in der Regel gabelig gespalten und blind geschlossen. Ein Beispiel ist der Lungenwurm.
Trematoda karan uga cacing isap ya iku kéwan kelas saka anggota kéwan kang ora duwé balung yang kalebu dalam filum Platyhelminthes.[1] Jinis cacing Trematoda urip dadi parasit ning kéwan lan manungsa. Awaké dilapisi karo kutikula kanggo njaga supaya awaké ora kotor marga apa kang dadi tumpakané lan duwé piranti kanggi nyodot lan piranti kait kanggo nempelaké awaké dhéwé ing kéwan tumpakané. Tuladhané anggota saka Trematoda ya iku Fasciola hepatica. Cacing iki urip ning atiné kéwan wedhus, sapi, lan kebo.[2]
|author-link1= (pitulung) |author-link1= (pitulung) Trematoda es un classe de Platyhelminthes.
Trematoda karan uga cacing isap ya iku kéwan kelas saka anggota kéwan kang ora duwé balung yang kalebu dalam filum Platyhelminthes. Jinis cacing Trematoda urip dadi parasit ning kéwan lan manungsa. Awaké dilapisi karo kutikula kanggo njaga supaya awaké ora kotor marga apa kang dadi tumpakané lan duwé piranti kanggi nyodot lan piranti kait kanggo nempelaké awaké dhéwé ing kéwan tumpakané. Tuladhané anggota saka Trematoda ya iku Fasciola hepatica. Cacing iki urip ning atiné kéwan wedhus, sapi, lan kebo.
Метили (науч. Trematoda) — животни од типот на сплескани црви кои живеат исклучиво паразитски начин на живот. Тие се ектопаразити и ендопаразити, што значи дека можат да паразитираат и на надворешната површина на телото кај животните (вклучувајќи го и човекот), како и во внатрешноста, односно во телесните органи. Можат да се поделат на две класи: штитомевни (Aspidogastrea) и двородни метили (Digenea).
Поради паразитизмот, метилите се еволутивно помлада класа од трепчестите црви. Исто така, како резултат на паразитскиот начин на живеење, кај метилите отсуствуваат или, пак, максимално се редуцирани органските системи кои кај поразвиените животни служат за преработка на материите кои се земаат од надворешната средина (како кислород и вода), бидејќи метилите нив најчесто ги земаат по пат на осмоза преку целата телесна површина како готови преработени производи.
Карактеристичен белег на метилите се усните пијавки (уста), со кои метилите ја земаат храната и се прицврстуваат за телото на домаќинот.
Телото на метилите најчесто е со копјест облик, иако има и лентовидни видови. Долго е околу 10 мм и е стеснето на двата краја. На предниот крај е усната пијавка, зад која вентрално (стомачно) е сместена и вентралната пијавка, која е нешто поголема од усната.
Површината на телото е претставена со епително ткиво над кое има дебела кутикула. Под епителот се наоѓаат два слоја на мускули, и тоа кружни мускули и надолжни мускули. За разлика од нив, дорзо-вентралните мускули се протегаат низ паренхимот, односно од грбната (дорзалната) па сè до стомачната (вентралната) страна на телото.
Системот за варење се состои од усна пијавка (која воедно игра улога и на анус) што продолжува во голтка. Таа продолжува во хранопровод (кој отсуствува кај некои видови). По хранопроводот доаѓа цревото кое се разгранува на две странични гранки кои слепо завршуваат.
Екскреторниот систем е претставен со протонефридии. Се состои од две цевчиња кои започнуваат од предниот дел на телото и се протегаат кон задниот, каде се спојуваат и образуваат мочно ќесе кое се излева надвор преку екскреторна пора.
Репродуктивниот систем е или само машки или само женски кај некои видови, додека кај други е хермафродитен и е најразвиен. Maшкиот репродуктивен систем се состои од два семеника сместени зад вентралната пијавка. Од нив, кон предниот дел, води по еден семевод кои се соединуваат и завршуваат со цирус (пенис), кој се наоѓа во цирусна торбичка. Женскиот репродуктивен систем се состои само од еден јајчник, кој кај хермафродитните видови лежи веднаш под семениците. Може да биде топчест или разгранет по својата форма. Во него постојано се наоѓаат зрели и незрели ситни јајце клетки. Од него продолжува кус јајцевод, при чиј завршеток се наоѓаат од едната страна семеприемникот (receptaculum seminis), а од другата страна Лауреровиот канал. Оттука, јајцеводот преминува во утерус (матка), чиј почетен дел носи име оотип. Во оотипот се излеваат секретите од т.н. лушпести жлезди и жолточни жлезди. Утерусот е силно развиен и извиткан и зафаќа најголем дел од внатрешноста на телото, така што понекогаш тој ги препокрива сите други органи, поради што е неможно да се видат на микроскоп. Утерусот развива многу споредни помали разграноци.
Метилите имаат сложен животен циклус кој често вклучува неколку домаќини. Јајце клетките преминуваат од домаќинот преку фецесот. Доколку тие се најдат во некоја водена површина, еволуираат во слободнопливачки форми наречени мирацидии. Мирацидиите пенетрираат во полжавите или други мекотелни домаќини, при што стануваат спороцисти. Клетките во спороцистите обично се делат со митоза по што формираат редии. Редиите, пак, се развиваат во слободнопливачки церкарии, кои го напуштаат телото на мекотелот и се заселуваат во вода. Тука, користејќи ензими со помош на кои пенетрираат во кожата, церкариите навлегуваат во друг домаќин (често членконоги) и се инцистираат како метацеркарии. Кога овој домаќин ќе биде изеден од конечниот домаќин, метацеркариите ексцистираат и се развиваат, со што животниот циклус се повторува.
Метилите предизвикуваат различни болести кај животните. Така на пример, големиот метил предизвикува метилавост кај овците и говедата. Кај нив тој живее во црниот дроб и жолчните канали.
Метили (науч. Trematoda) — животни од типот на сплескани црви кои живеат исклучиво паразитски начин на живот. Тие се ектопаразити и ендопаразити, што значи дека можат да паразитираат и на надворешната површина на телото кај животните (вклучувајќи го и човекот), како и во внатрешноста, односно во телесните органи. Можат да се поделат на две класи: штитомевни (Aspidogastrea) и двородни метили (Digenea).
Поради паразитизмот, метилите се еволутивно помлада класа од трепчестите црви. Исто така, како резултат на паразитскиот начин на живеење, кај метилите отсуствуваат или, пак, максимално се редуцирани органските системи кои кај поразвиените животни служат за преработка на материите кои се земаат од надворешната средина (како кислород и вода), бидејќи метилите нив најчесто ги земаат по пат на осмоза преку целата телесна површина како готови преработени производи.
Карактеристичен белег на метилите се усните пијавки (уста), со кои метилите ја земаат храната и се прицврстуваат за телото на домаќинот.
Трематодалар (лат. Trematoda) - жалпак курттар тибинин классы.
Трематодалар омурткалуу жаныбарлар менен кишинин, ал эми личинкалары омурткасыздардын, моллюскалардын митеси. 7000дей түрү белгилүү. Алардын денеси жалпак, созуңку, жалбырак сыяктуу. Уз. мм дин үлүшүнөн бир нече смге жетет. Денеси эпителий менен капталып, алдында ооз соргучу, курсак бөлүгүндө боор соргучу жайгашкан. Трематодалардын тамак сиңирүү, бөлүп чыгаруу, нерв жана жыныс органдары бар, кан жүрүү жана дем алуу системалары жок. Көбү - гермафродиттер. Дээрлик бардыгы жумуртка, бир азы тирүү тууйт. Түктүү личинкалары (мирацидий) биринчи аралык ээси - моллюскага жугат. Моллюсканын денесинде мирацидийден кыймылсыз спороциста, андан редия, редиядан куйруктуу, кыймылдуу личинка - церкарий пайда болот. Церкарий моллюсканын денесинен чыгып, андан аркы өөрчүшү экинчи же акыркы ээси-омурткалуунун денесиндө өтөт. Трематодалар омурткалуулардын ар кандай органдарывда (тамак сиңирүү, дем алуу, бөлүп чыгаруу ж. б.) жашайт. Трематодалар трематодоздордун козгогучу.
Трематодалар (лат. Trematoda) - жалпак курттар тибинин классы.
Трематодалар омурткалуу жаныбарлар менен кишинин, ал эми личинкалары омурткасыздардын, моллюскалардын митеси. 7000дей түрү белгилүү. Алардын денеси жалпак, созуңку, жалбырак сыяктуу. Уз. мм дин үлүшүнөн бир нече смге жетет. Денеси эпителий менен капталып, алдында ооз соргучу, курсак бөлүгүндө боор соргучу жайгашкан. Трематодалардын тамак сиңирүү, бөлүп чыгаруу, нерв жана жыныс органдары бар, кан жүрүү жана дем алуу системалары жок. Көбү - гермафродиттер. Дээрлик бардыгы жумуртка, бир азы тирүү тууйт. Түктүү личинкалары (мирацидий) биринчи аралык ээси - моллюскага жугат. Моллюсканын денесинде мирацидийден кыймылсыз спороциста, андан редия, редиядан куйруктуу, кыймылдуу личинка - церкарий пайда болот. Церкарий моллюсканын денесинен чыгып, андан аркы өөрчүшү экинчи же акыркы ээси-омурткалуунун денесиндө өтөт. Трематодалар омурткалуулардын ар кандай органдарывда (тамак сиңирүү, дем алуу, бөлүп чыгаруу ж. б.) жашайт. Трематодалар трематодоздордун козгогучу.
Trematoda is a class of flatworms known as flukes or trematodes. They are obligate internal parasites with a complex life cycle requiring at least two hosts. The intermediate host, in which asexual reproduction occurs, is usually a snail. The definitive host, where the flukes sexually reproduce, is a vertebrate. Infection by trematodes can cause disease in all five traditional vertebrate classes: mammals, birds, amphibians, reptiles, and fish.
Trematodes are commonly referred to as flukes. This term can be traced back to the Old English name for flounder, and refers to the flattened, rhomboidal shape of the organisms.
There are 18,000[1] to 24,000[2] known species of trematodes, divided into two subclasses — the Aspidogastrea and the Digenea. Aspidogastrea is the smaller subclass, comprising 61 species. These flukes mainly infect bivalves and bony fishes.[3] Digenea — which comprise the majority of trematodes — are found in certain mollusks and vertebrates.
Flukes that cause disease in humans are often classified based on the organ system they infect. For example:
Trematodes are flattened oval or worm-like animals, usually no more than a few centimeters in length, although species as small as 1 millimetre (0.039 in) are known. Their most distinctive external feature is the presence of two suckers, one close to the mouth, and the other on the underside of the animal.[12]
The body surface of trematodes comprises a tough syncytial tegument, which helps protect against digestive enzymes in those species that inhabit the gut of larger animals. It is also the surface of gas exchange; there are no respiratory organs.[12]
The mouth is located at the forward end of the animal, and opens into a muscular, pumping pharynx. The pharynx connects, via a short oesophagus, to one or two blind-ending caeca, which occupy most of the length of the body. In some species, the caeca are themselves branched. As in other flatworms, there is no anus, and waste material must be egested through the mouth.[12]
Although the excretion of nitrogenous waste occurs mostly through the tegument, trematodes do possess an excretory system, which is instead mainly concerned with osmoregulation. This consists of two or more protonephridia, with those on each side of the body opening into a collecting duct. The two collecting ducts typically meet up at a single bladder, opening to the exterior through one or two pores near the posterior end of the animal.[12]
The brain consists of a pair of ganglia in the head region, from which two or three pairs of nerve cords run down the length of the body. The nerve cords running along the ventral surface are always the largest, while the dorsal cords are present only in the Aspidogastrea. Trematodes generally lack any specialized sense organs, although some ectoparasitic species do possess one or two pairs of simple ocelli.[12]
Body wall musculature: Formed of three different muscle layers: circular, longitudinal, and diagonal. The outermost layer is formed by the circular muscle fibers, directly behind that are the longitudinal muscle fibers. The inner layer is formed by the diagonal muscle fibers. Together these muscle fibers form the segmented body wall of trematodes.[13]
Oral sucker and acetabulum: In some species of Trematoda, such as T. bragai, there is an acetabulum. This saucer-shaped organ is attached to the oral sucker in some Trematodes and other parasitic worms. This allows for parasitic worms to attach to their host by penetrating the host’s tissue with spines lining the acetabulum organ. In trematodes, the oral sucker is linked to the pharynx via a canal composed of meridional, equatorial, and radial muscle fibers.[13] Together, the mouth, pharynx, and esophagus form the foregut in Trematodes.[14]
Most trematodes are hermaphrodites. Blood flukes (Schistosoma) are the only form of trematodes that are dioecious (have both a male and female sex). Blood flukes are unique in the way that they can undergo both asexual and sexual reproduction. Asexual reproduction occurs in the hepatopancreas of a freshwater snail, which serves as an intermediate host. Sexual reproduction occurs later in the life cycle, in the definitive (vertebrate) host.
The male reproductive system usually includes two testes, though some species may have more. The testes are located posterior and dorsal to the ventral sucker. Spermatogenesis produces biflagellate sperm (sperm with two tails). Sperm is stored in the seminal vesicles, which are connected to the testes by the vas deferens. The male reproductive system varies considerably in structure between species; this can be very useful in species identification.
The female reproductive system consists of one ovary connected to an elongated uterus by a ciliated oviduct. The uterus opens to the exterior at the genital pore (the common external opening of the male and female reproductive systems). The location of the ovary varies among different species, making the female reproductive system useful in species identification. At the base of the oviduct is a copulatory duct — termed Laurer's canal — which is analogous to a vagina. Oocytes are released from the ovary into the oocapt (the dilated proximal end of the oviduct). Sperm cells travel from the seminal vesicles through the uterus to reach the ootype (the dilated distal part of the oviduct), where fertilization occurs. The ootype is connected via a pair of ducts to a number of vitelline ducts that produce yolk. After the egg is surrounded by yolk, its shell is formed from the secretions of Mehlis' glands, the ducts of which also open into the ootype. From the ootype, the fertilized egg then travels back into the uterus, and is ultimately released from the genital atrium.[15]
Trematodes have a very complex life cycle and depending on what taxa they belong to, their life cycles can be completed with as little as one host compared to the typical three hosts. When there is one host, this is normally a specific species of snail of the family Lymnaeidae. Almost all trematodes infect molluscs as the first host in the life cycle, and most have a complex life cycle involving other hosts. Most trematodes are monoecious and alternately reproduce sexually and asexually. The two main exceptions to this are the Aspidogastrea, which have no asexual reproduction, and the schistosomes, which are dioecious.
In the definitive host, in which sexual reproduction occurs, eggs are commonly shed along with host feces. Eggs shed in water release free-swimming larval forms (Miracidia) that are infective to the intermediate host, in which asexual reproduction occurs.
A species that exemplifies the remarkable life history of the trematodes is the bird fluke, Leucochloridium paradoxum. The definitive hosts, in which the parasite reproduces, are various woodland birds, while the hosts in which the parasite multiplies (intermediate host) are various species of snail. The adult parasite in the bird's gut produces eggs and these eventually end up on the ground in the bird's feces. Some eggs may be swallowed by a snail and hatch into larvae (miracidia). These larvae grow and take on a sac-like appearance. This stage is known as the sporocyst and it forms a central body in the snail's digestive gland that extends into a brood sac in the snail's head, muscular foot and eye-stalks. It is in the central body of the sporocyst where the parasite replicates itself, producing many tiny embryos (redia). These embryos move to the brood sac and mature into cercaria.
Trematodes have a large variation of forms throughout their life cycles. Individual trematode parasites life cycles may vary from this list. They have five larval stages along with the cystic and fully matured adult phases.
The first stage is the miracidium that is triangular in shape and covered by a ciliated ectoderm which is the outermost layer of the three germ layers. The epidermis and epidemic tissues of the parasite are going to evolve from the miracidium. They also have an anterior spin which helps them drill into the snail. The miracidium develops into the sporocyst, which is a sac-like structure, and in this sac the larvae begin to develop. The cells multiply. The rediae and cercariae develop from the larvae which are then released and encyst as metacercariae on aquatic plants. Humans as well as larger sea creatures then get infected when they eat these plants.
When they infect humans, it takes 3–4 months for the metacercariae to mature into adult flukes and lay eggs.
Liver flukes, one of the different species, are responsible for causing liver fluke disease which is also known as fasciolosis. They are hermaphroditic internal parasites. They are caused by the migration of a large number of immature flukes through the liver passageway or by adult flukes that migrate to the bile ducts. Liver flukes infect all grazing animals and are passed from human to human when they eat raw or undercooked fish. Like other flukes, the liver flukes need intermediate hosts and as a result, the transmission from animals to humans happens in three phases. The first phase is the infection of the snail (the first intermediate host) via feces. They complete their gestation and hatch as cercariae. They leave their snail hosts and infect fish who are their second intermediate host. Lastly, humans ingest the metacercariae in raw and undercooked fish. In humans, the metacercariae complete their life cycle and become full grown liver flukes.
Trematodes can cause disease in many types of vertebrates, including mammals, birds, reptiles, and fish. Cattle and sheep can become infected by eating contaminated food. These infections lead to a reduction in milk or meat production, which can be of significant economic importance to the livestock industry.[14]
Human trematode infections are most common in Asia, Africa and Latin America. However, trematodes can be found anywhere where untreated human waste is used as fertilizer. Humans can be infected by trematodes by immersion in or ingestion of contaminated water, or by consuming raw or undercooked contaminated animals or plants.[16]
Albendazole can be used to treat clonorchiasis and opisthorchiasis. Triclabendazole is often used to treat fasciolosis,[17] and may also be useful in the treatment of paragonimiasis[18] and dicrocoeliasis.[19] Praziquantel is effective in the treatment of all diseases caused by flukes (clonorchiasis, dicrocoeliasis, echinostomiasis, fasciolopsiasis, fasciolosis, gastrodiscoidiasis, heterophyiasis, metagonimiasis, opisthorchiasis, paragonimiasis, and schistosomiasis).[20]
Trematoda is a class of flatworms known as flukes or trematodes. They are obligate internal parasites with a complex life cycle requiring at least two hosts. The intermediate host, in which asexual reproduction occurs, is usually a snail. The definitive host, where the flukes sexually reproduce, is a vertebrate. Infection by trematodes can cause disease in all five traditional vertebrate classes: mammals, birds, amphibians, reptiles, and fish.
Trematodo estas klaso ene de la filumo Platvermoj kiu enhavas du grupojn de parazitaj tiaj platvermoj.
La trematodoj estas ĉirkaŭkalkulataj je 18,000[1] al 24,000[2] specioj, kaj estas dividataj en du subklasoj. Preskaŭ ĉiuj estas parazitoj de moluskoj kaj vertebruloj.
Trematodo estas klaso ene de la filumo Platvermoj kiu enhavas du grupojn de parazitaj tiaj platvermoj.
La trematodoj estas ĉirkaŭkalkulataj je 18,000 al 24,000 specioj, kaj estas dividataj en du subklasoj. Preskaŭ ĉiuj estas parazitoj de moluskoj kaj vertebruloj.
Los trematodos o tremátodos (Trematoda, del griego trimatodis, con aberturas o ventosas) son una clase del filo de gusanos platelmintos que incluye especies parásitas de animales, algunas de las cuales infectan al hombre. Son conocidos comúnmente por duelas. La mayoría de los trematodos tienen ciclos de vida complejos con estadios que afectan a varias especies; en estado adulto son endoparásitos de vertebrados, incluido el ser humano (como por ejemplo Fasciola hepatica, Paragonimus y Schistosoma), y en estado larvario lo son de moluscos y, a veces, de un tercer hospedador.[1]
El tamaño de los trematodos varía entre uno y varios centímetros de longitud. Poseen órganos adhesivos (ventosas, ganchos) que los fijan al hospedador. Los digéneos presentan casi siempre dos ventosas, una anterior que rodea la boca y otra ventral o posterior, que puede faltar. Los aspidogástreos carecen de ventosa oral y presentan un disco adhesivo ventral cuya superficie está tabicada en una serie de alvéolos; en Stichocotyle dicho disco adhesivo está reemplazado por una hilera de ventosas.
Los trematodos se caracterizan por tener un cuerpo no segmentado, con frecuencia en forma de hoja, y revestido por un tegumento no ciliado formado por una cutícula no quitinosa, generalmente gruesa; por debajo de ella existe un epitelio sincitial y, bajo este, fibras musculares longitudinales y circulares.
Debajo de la musculatura existe un parénquima de origen mesodérmico formado por masas de células poliédricas que acumulan glucógeno y grasa. En las especies anaerobias, endoparásitas del tubo digestivo el glucógeno se usa en un tipo especial de fermentación que libera CO2 y ácidos grasos.[2]
El aparato digestivo se inicia en la boca, situada en posición apical o ventral, seguida por la faringe y el intestino, que está dividido en dos troncos principales que, a su vez, pueden ramificarse; como es norma en los platelmintos, carecen de ano. El aparato excretor consta de protonefridios que confluyen en uno o dos vasos que se abren al exterior a través de uno o más poros excretores.
El sistema nervioso consta de un plexo cerebral del que parten dos cordones nerviosos ventrales, dos laterales y, a menudo, dos dorsales. Los órganos de los sentidos están poco desarrollados en la fase adulta.
El aparato reproductor es muy complejo y está muy desarrollado. En general son hermafroditas, pero los esquistosomas tiene sexos separados. El aparato genital masculino consta de uno o dos testículos, a veces ramificados, de los que parten los conductos deferentes que confluyen en el órgano copulador (bolsa del cirro). El aparato reproductor femenino consta de un ovario y uno o más vitelógenos (glándulas productoras de vitelo); el oviducto y los viteloductos conducen los óvulos y las células vitelinas al ootipo, del cual parte el útero que desemboca cerca del poro genital masculino o en un atrio genital común situado en posición ventral.
No tienen sistema circulatorio, de forma que los productos digeridos pasan directamente al mesénquima y de ahí a las células.
No poseen sistema respiratorio debido a su modo de vida parasitario.
La estructura y fisiología de los trematodos es bastante semejante a la clase Rhabditophora. Las duelas tienen órganos adhesivos orales y ventrales que los fijan al hospedador, del cual chupan tejidos, moco, fluidos y/o sangre. La epidermis de los trematodos no es ciliada y permite los intercambios gaseosos y la eliminación de compuestos nitrogenados, al mismo tiempo que los protege de las enzimas segregadas por el hospedador. se reproducen sexualmente y casi todos son hermafroditas.[3]
Los trematodos tienen complejos ciclos vitales, parasitando a varios hospedadores vertebrados e invertebrados. Además presentan una complicada alternancia de generaciones, conocida como heterogonia en la que se dan varias generaciones partenogenéticas consecutivas seguidas de una generación bisexual.
Los huevos pasan del hospedador a las heces. Cuando los huevos alcanzan el medio dulceacuícola, se produce la eclosión y salen unas larvas nadadoras de vida libre con cilios llamadas miracidios. Los miracidios penetran en un hospedador intermediario, que en general es un gasterópodo, también pudiendo ser un cangrejo de río, un caracol (terrestre o acuático según la especie de trematodo), una almeja de río o cualquier otro molusco. Dentro de este hospedador intemediario el miracidio se transforma en otro tipo larvario llamado esporocisto.
El esporoquiste o esporocisto forma unas bolas germinales en su interior mediante reproducción asexual y las libera, estas bolas se diferencian en el siguiente tipo larvario, llamado redias que, por partenogénesis, originan las cercarias, formas nadadoras libres que salen del hospedador intermedio y, mediante enzimas, perforan la cubierta del segundo hospedador intermediario, que suele ser un artrópodo y penetrando en él, se enquistan y se transforman en metacercarias.
En esta fase son ingeridas por el hospedador definitivo, en general un vertebrado que depreda el hospedador anterior. En este huésped definitivo, la metacercaria abandona el quiste, se desarrolla, pone huevos que son expulsados con las heces y se cierra el ciclo. Algunos trematodos son capaces de impedir la reproducción de sus huéspedes generando hormonas que producen la castración química del mismo.
En las especies de Digenea acuáticos sanguíneos, el miracidio penetra un molusco transformándose en esporocistos que se albergan en el manto, hepatopáncreas y gónadas. Ahí son liberadas cercarias que migran desde el caracol hasta encontrar a su próximo hospedador, pez o ave acuática, en donde por atracción química de compuestos tales como ceramidas y lípidos de la piel penetran y forman al adulto en el ave como hospedador definitivo. La enfermedad conocida con el nombre de dermatitis cercarial, es causada por la penetración accidental de especies de cercarias a la piel humana, a causa de la similitud entre la piel aviar y humana en relación a la composición de químicos.
Los aspidogastros parasitan moluscos y vertebrados (peces y tortugas) de agua dulce o marinos, y no tienen ninguna importancia económica ni sanitaria.
Todos los trematodos con importancia sanitaria pertenecen a la subclase de los digeneos. En función al órgano que infectan, se les clasifica en dos grupos, trematodos de los tejidos (conductos biliares, pulmones, hígado, músculos, etc.) y trematodos sanguíneos.
Los trematodos de los tejidos incluyen: Paragonimus westermani en el pulmón, Clonorchis sinensis y Fasciola hepatica en el hígado. En el grupo de los trematodos sanguíneos hay varias especies del género Schistosoma.
En la siguiente tabla se resumen los principales trematodos que afectan a la especie humana. En el caso de los esquistosomas, el caracol es el único hospedador intermediario, mientras que en el resto existe otro hospedador además del caracol.[4]
Parásito Caracol intermediario Vehículo infección Schistosoma haematobium Bulinus Agua contaminada Schistosoma mansoni Biomphalaria Agua contaminada Schistosoma japonicum Oncomelania Agua contaminada Schistosoma intercalatum Bulinus Agua contaminada Schistosoma mekongi Tricula aperta Agua contaminada Fasciola hepatica Lymnaea Ingestión de plantas acuáticas Fasciola gigantica Lymnaea Ensaladas Fasciola buski Planorbidae Ingestión de plantas acuáticas Clonorchis sinensis Bithynia Ingestión de pescado crudo Opistorchis viverrini Bithynia Pescado Heterophyes heterophyes Bithynia Pescado Metagonimus yokogawai Bithynia Pescado Paragonimus westermani Hydrobidos Ingestión de Cangrejos de río Paragonimus mexicanus Hydrobidos Cangrejos de río Paragonimus africanus Hydrobidos Cangrejos de ríoEn la siguiente tabla se resume la localización de algunos de estos trematodos en el ser humano.
Especie Localización en el ser humano Schistosoma haematobium Venas de vejiga, próstata y útero Schistosoma mansoni Venas de los plexo mesentérico inferior y hemorroidales Schistosoma japonicum Venas del plexo mesentérico superior Fasciola hepatica Hígado y conducto biliar Clonorchis sinensis Hígado Fasciolopsis buski Intestino Paragonimus westermani PulmónLos trematodos se dividen en dos subclases y cinco órdenes:
Los sistemas de clasificación previos incluían los Monogenea en los trematodos junto a Digenea y Aspidogastrea, basándose en que todos son parásitos vermiformes. La taxonomía de los platelmintos está siendo objeto de una intensa revisión gracias a los estudios filogenéticos modernos. Fuentes actuales sitúan los Monogenea en una clase separada dentro del mismo filo.[5]
Los trematodos o tremátodos (Trematoda, del griego trimatodis, con aberturas o ventosas) son una clase del filo de gusanos platelmintos que incluye especies parásitas de animales, algunas de las cuales infectan al hombre. Son conocidos comúnmente por duelas. La mayoría de los trematodos tienen ciclos de vida complejos con estadios que afectan a varias especies; en estado adulto son endoparásitos de vertebrados, incluido el ser humano (como por ejemplo Fasciola hepatica, Paragonimus y Schistosoma), y en estado larvario lo son de moluscos y, a veces, de un tercer hospedador.
Trematodoak edo trematoda (grezieratik, trimatodis, irekidura edo bentosekin) Platyhelminthesen barruan sailkatzen den animalia klase bat da. Espezieetako batzuk parasitoak dira, baita gizakiarenak ere. Bizitza ziklo konplexuak dituzte, batzuetan espezie bat baino gehiagoren bizkarroi bizi dira.
Hosto-itxurakoak izaten dira, zapalak, ez oso luzeak. Gorputzaren aurreko eta erdiko aldean bentosa batzuk izaten dituzte. Ziliorik ez dute, baina azala mintz ezkatatsuz hornitua dute. Ahoa bai, baina uzki-zulorik ez dute trematodo-espezie gehienek. Hermafroditak dira. Hainbat eraldaketaren ondoren eta zenbait bizkarroi-oinetik igaroz iristen da trematodo heldu izatera.
Trematodo-espezie batzuk (digeneoen subklasekoak) gizakiaren bizkarroiak dira. Batzuek ehunak infektatzen dituzte (Paragonimus westermani birikan, Clonorchis sinensis eta Fasciola hepatica gibelean), eta beste batzuek odola (Schistosoma generokoak).
Trematodoak edo trematoda (grezieratik, trimatodis, irekidura edo bentosekin) Platyhelminthesen barruan sailkatzen den animalia klase bat da. Espezieetako batzuk parasitoak dira, baita gizakiarenak ere. Bizitza ziklo konplexuak dituzte, batzuetan espezie bat baino gehiagoren bizkarroi bizi dira.
Hosto-itxurakoak izaten dira, zapalak, ez oso luzeak. Gorputzaren aurreko eta erdiko aldean bentosa batzuk izaten dituzte. Ziliorik ez dute, baina azala mintz ezkatatsuz hornitua dute. Ahoa bai, baina uzki-zulorik ez dute trematodo-espezie gehienek. Hermafroditak dira. Hainbat eraldaketaren ondoren eta zenbait bizkarroi-oinetik igaroz iristen da trematodo heldu izatera.
Trematodo-espezie batzuk (digeneoen subklasekoak) gizakiaren bizkarroiak dira. Batzuek ehunak infektatzen dituzte (Paragonimus westermani birikan, Clonorchis sinensis eta Fasciola hepatica gibelean), eta beste batzuek odola (Schistosoma generokoak).
Tiehytmadot eli imumadot (Trematoda) on laakamatojen pääjaksoon kuuluva eläinluokka. Tiehytmatoja tunnetaan noin 9 000 lajia, joista useimmat elävät aikuisina selkärankaisten loisina[1] ja toukkavaiheessa esimerkiksi nilviäisissä. Tiehytmadoista tunnetuimpia on lampaan maksamato (Fasciola hepatica) ja muun muassa bilhartsiaa aiheuttavat halkiomadot. Ihmisessä loisivia tiehytmatoja elää myös sappiteissä ja suolistossa.[2]
Tiehytmadot eli imumadot (Trematoda) on laakamatojen pääjaksoon kuuluva eläinluokka. Tiehytmatoja tunnetaan noin 9 000 lajia, joista useimmat elävät aikuisina selkärankaisten loisina ja toukkavaiheessa esimerkiksi nilviäisissä. Tiehytmadoista tunnetuimpia on lampaan maksamato (Fasciola hepatica) ja muun muassa bilhartsiaa aiheuttavat halkiomadot. Ihmisessä loisivia tiehytmatoja elää myös sappiteissä ja suolistossa.
Les trématodes (Trematoda) forment une classe au sein du phylum des plathelminthes.
Tous les trématodes sont des vers parasites. Les classifications précédentes les scindaient en deux ordres (ou deux sous-classes), les Monogenea et les Digenea, selon que leur cycle de vie impliquait un ou deux hôtes intermédiaires (Monoxène ou hétéroxene). Cependant la taxonomie des plathelminthes est en train de subir une importante révision. Les sources modernes classent les Monogenea en tant que classe séparée au sein du phylum.
Il existe deux groupes importants en pathologie humaine :
Après la reproduction sexuée dans l’hôte final, les trématodes produisent des œufs qui sont relargués dans le milieu extérieur par l'intermédiaire des fèces. Ils éclosent lorsque les conditions environnementales le permettent, dans un milieu humide généralement près d’un point d’eau. Ces œufs donnent naissance à des larves miracidium qui possèdent un revêtement ciliée leur permettant de se déplacer dans l’eau. Ces larves pénètrent dans un hôte intermédiaire comme les Mollusques (souvent des Gastéropodes d'eau douce) et entament la reproduction asexuée. Elles y forment plusieurs sporocystes qui donneront n rédies qui donneront elles-mêmes n cercaires flagellées. Ce mécanisme est la polyembryonie et se rencontre chez les végétaux, les insectes et exceptionnellement chez les vertébrés (tatou à neuf bandes).
Une fois libérées dans le milieu extérieur, les cercaires flagellées pénètrent dans l'hôte définitif (l'humain dans le cas de certains schistosomes) ou s'enkystent en se fixant sur un végétal sous la forme métacercaire (du grec métâ qui signifie changement et kerkos qui signifie queue) avant d'être ingérées par l'hôte définitif (un mouton dans le cas de la douve du foie par exemple).
Selon World Register of Marine Species (17 juin 2017)[1] :
Selon ITIS (27 févr. 2011)[2] :
Schistosoma mansoni, mâle et femelle à gauche, femelle seule au milieu, mâle à droite.
Fasciola hepatica, grande douve du foie (forme adulte).
Dicrocoelium dendriticum, petite douve du foie (forme adulte).
Les trématodes (Trematoda) forment une classe au sein du phylum des plathelminthes.
Tous les trématodes sont des vers parasites. Les classifications précédentes les scindaient en deux ordres (ou deux sous-classes), les Monogenea et les Digenea, selon que leur cycle de vie impliquait un ou deux hôtes intermédiaires (Monoxène ou hétéroxene). Cependant la taxonomie des plathelminthes est en train de subir une importante révision. Les sources modernes classent les Monogenea en tant que classe séparée au sein du phylum.
Il existe deux groupes importants en pathologie humaine :
Les douves hermaphrodites (ex : Clonorchose et douve du foie) Les schistosomes (ou bilharzies) dont les sexes sont séparés.Aon bhall de dhá grúpa péisteanna seadánacha leata is ea puchán. Is ionann na pucháin agus fine na Trematoda. Is iad an dá chineál na pucháin dhéghéiniteacha (de ghnáth seadáin ar veirteabraigh iad is iad fásta, le timthriall casta beatha a mbíonn dhá óstach éagsúla i gceist), agus na púcháin aonghéineacha (de ghnáth seadáin sheachtracha ar éisc, le timthriall beatha le hóstach amháin).
Os trematodos (Trematoda) son unha clase de vermes planos pertencentes ao filo dos platihelmintos e que ten como principal característica o feito de ser parasitos; a diferenza dos monoxeneos, non teñen opisthoaptor, en cambio, caracterízanse por ter unha ou dúas ventosas. Parécense aos turbelarios en ter unha canle alimentaria relativamente ben desenvolvida, e os seus sistemas muscular, excretor e reprodutivos tamén son relativamente completos.
Teñen o corpo recuberto por unha cutícula e os adultos carecen de epiderme. A maioría dos trematodos teñen ciclos de vida complexos con estadios que afectan a varias especies; en estado adulto son endoparásitos de vertebrado, incluíndo ao ser humano, e en estado larvario o son de moluscos e, as veces, dun terceiro hóspede.[1]
Foron descritas arredor de 9.000 especies. Este grupo inclúe varios parasitos que teñen un enorme impacto nas poboacións humanas, como os trematodos hepáticos humanos, como Fasciola hepatica e o Schistosoma mansoni que causa a enfermidade esquistosomíase.
Os trematodos (Trematoda) son unha clase de vermes planos pertencentes ao filo dos platihelmintos e que ten como principal característica o feito de ser parasitos; a diferenza dos monoxeneos, non teñen opisthoaptor, en cambio, caracterízanse por ter unha ou dúas ventosas. Parécense aos turbelarios en ter unha canle alimentaria relativamente ben desenvolvida, e os seus sistemas muscular, excretor e reprodutivos tamén son relativamente completos.
Teñen o corpo recuberto por unha cutícula e os adultos carecen de epiderme. A maioría dos trematodos teñen ciclos de vida complexos con estadios que afectan a varias especies; en estado adulto son endoparásitos de vertebrado, incluíndo ao ser humano, e en estado larvario o son de moluscos e, as veces, dun terceiro hóspede.
Foron descritas arredor de 9.000 especies. Este grupo inclúe varios parasitos que teñen un enorme impacto nas poboacións humanas, como os trematodos hepáticos humanos, como Fasciola hepatica e o Schistosoma mansoni que causa a enfermidade esquistosomíase.
Metilji (lat. Trematoda) su razred organizama iz koljena plošnjaka koji pripadaju carstvu životinja.[1] Oni su nametnici na unutarnjim organima čovjeka, mačaka, goveda, svinja, pasa, štakora, ovaca i drugih kralježnjaka, a napadaju žučne kanale, jetru, gušteraču, pluća, vene, mokraćni mjehur, probavilo i druge organe. Imaju također i veliku medicinsku važnost.
Najbrojnija je skupina dvorodnih metilja koji imaju više domaćina (domadara). Spljošteni su leđno-trbušno, a u prednjem dijelu imaju usnu. Sukladno tome, razvili su nekoliko prilagodbi koje im omogućuju efikasniji nametnički život:
- tijelo im je obavijeno čvrstom kutikulom (neodermom) građenom iz glikokaliksa koja ima zaštitnu ulogu. Kod nekih metilja postoji i rožnati sloj kutikule. Nemaju trepetljike (samo ih ličinke imaju).
- na prednjem dijelu tijela imaju usnu i trbušnu prijanjaljku koje im pomažu u učvršćivanju za unutarnje organe domaćina, kukice i adhezivne žlijezde
Probavilo metilja sastoji se od usta na trbušnoj strani, mišićnog ždrijela i razgranatog crijeva, a djelomično uzimaju hranu i preko površine cijelog tijela. Hrane se tjelesnom tekućinom, žučnim solima i krvlju domadara koju sišu mišićavim ždrijelom. Žive anaerobno, a kisik koriste kad mogu. Produkte metabolizma (većinom ugljikov dioksid i mliječnu kiselinu) izlučuju kroz protonefridije koji imaju veze s mokraćovodom. Imaju i primitivni krvotok koji se naziva limfatički sustav i služi za prijenos hrane i kisika te za izlučivanje. Živčani sustav sastoji se od cerebralne ganglije iz koje se granaju živčane vrpce povezane komisurama. Osjetila su smještena na prijanjaljkama. Odrasli metilji nemaju oči, imaju ih samo njihove ličinke.
Metilji su dvospolci. Muški dio spolnog sustava sastoji se od parnih sjemenika, parnih sjemenovoda i kopulatornog organa. Ženski dio čini uglavnom samo jedan jajnik koji se ulijeva u jajovod sa sjemenim spremištem iz kojeg zatim slijedi dugačka plodnica. Jajne stanice sazrijevaju u žumanjčištima. Oplodnja je najčešće unakrsna pri čemu spermiji iz zajedničkog trbušnog spolnog otvora ulaze u sjemeno spremište druge jedinke, a sama oplodnja se zbiva u plodnici. Može doći i do samooplodnje.
Životni ciklus dvorodnih metilja možemo prikazati na primjeru ovčjeg metilja. Zrela jajašca s izmetom iz crijeva biljoždera dospiju u stajaću vodu. Iz njih se nakon dva tjedna razvija trepetljikava plivajuća ličinka miracidij. Ona se prihvati u vodi za puža barnjaka i kroz stijenku tijela se uvuče u unutrašnje organe gdje se kasnije preobrazi u sporocistu koji sadrži nekoliko zametaka. Iz svakog zametka se razvija jedna redija, a iz redije se razvija cerkarija. Cerkarija (ličinka s repićem) napušta puža, odbacuje rep i pričvrsti se za neku vodenu biljku kao metacerkarija (začahurena ličinka). Kada domadar (npr.govedo) pojede začahurenu ličinku u njemu se razvije odrasli metilj koji živi u jetrima i žućovodu gdje polaže jaja, a čovjek se zarazi jedući zaraženo meso. Bolest koju uzrokuju metilji zove se metiljavost i protiv nje postoji lijek. Međutim, puno su opasniji metilji oni koji žive u Africi i tropskim predjelima gdje izazivaju bolest šistosomijazu koja često završava smrću.
Metilji (lat. Trematoda) su razred organizama iz koljena plošnjaka koji pripadaju carstvu životinja. Oni su nametnici na unutarnjim organima čovjeka, mačaka, goveda, svinja, pasa, štakora, ovaca i drugih kralježnjaka, a napadaju žučne kanale, jetru, gušteraču, pluća, vene, mokraćni mjehur, probavilo i druge organe. Imaju također i veliku medicinsku važnost.
Najbrojnija je skupina dvorodnih metilja koji imaju više domaćina (domadara). Spljošteni su leđno-trbušno, a u prednjem dijelu imaju usnu. Sukladno tome, razvili su nekoliko prilagodbi koje im omogućuju efikasniji nametnički život:
- tijelo im je obavijeno čvrstom kutikulom (neodermom) građenom iz glikokaliksa koja ima zaštitnu ulogu. Kod nekih metilja postoji i rožnati sloj kutikule. Nemaju trepetljike (samo ih ličinke imaju).
- na prednjem dijelu tijela imaju usnu i trbušnu prijanjaljku koje im pomažu u učvršćivanju za unutarnje organe domaćina, kukice i adhezivne žlijezde
Probavilo metilja sastoji se od usta na trbušnoj strani, mišićnog ždrijela i razgranatog crijeva, a djelomično uzimaju hranu i preko površine cijelog tijela. Hrane se tjelesnom tekućinom, žučnim solima i krvlju domadara koju sišu mišićavim ždrijelom. Žive anaerobno, a kisik koriste kad mogu. Produkte metabolizma (većinom ugljikov dioksid i mliječnu kiselinu) izlučuju kroz protonefridije koji imaju veze s mokraćovodom. Imaju i primitivni krvotok koji se naziva limfatički sustav i služi za prijenos hrane i kisika te za izlučivanje. Živčani sustav sastoji se od cerebralne ganglije iz koje se granaju živčane vrpce povezane komisurama. Osjetila su smještena na prijanjaljkama. Odrasli metilji nemaju oči, imaju ih samo njihove ličinke.
Trematoda atau disebut juga cacing isap adalah kelas dari anggota hewan tak bertulang belakang yang termasuk dalam filum Platyhelminthes. Jenis cacing Trematoda hidup sebagai parasit pada hewan dan manusia. Tubuhnya dilapisi dengan kutikula untuk menjaga agar tubuhnya tidak tercerna oleh inangnya dan mempunyai alat pengisap dan alat kait untuk melekatkan diri pada inangnya. Contoh anggota Trematoda adalah Fasciola hepatica (cacing hati). Cacing ini hidup di hati ternak kambing, biri-biri, sapi, dan kerbau.[1]
Trematoda mencakup 18.000[2] hingga 24.000[3] spesies, terbagi menjadi dua subkelas. Hampir semua trematoda adalah parasit pada moluska dan vertebrata. Subkelas kecil Aspidogastrea, mencakup sekitar 100 spesies, adalah parasit obligat pada moluska dan dapat juga menginfeksi kura-kura dan ikan, termasuk ikan bertulang rawan. Digenea, subkelas dari mayoritas trematoda, adalah parasit obligat moluska dan vertebrata, tetapi jarang menginfeksi ikan bertulang rawan.
Trematoda usus berarti memiliki habitat pada usus hospesnya
Trematoda Paru
Trematoda Hati
Trematoda darah
Botulus microporus, salah satu parasit digenea raksasa dari dalam perut ikan lanset
.gif)
|first1= tanpa |last1= di Authors list (bantuan) |date= (bantuan) 
Artikel bertopik biologi ini adalah sebuah rintisan. Anda dapat membantu Wikipedia dengan mengembangkannya. Trematoda atau disebut juga cacing isap adalah kelas dari anggota hewan tak bertulang belakang yang termasuk dalam filum Platyhelminthes. Jenis cacing Trematoda hidup sebagai parasit pada hewan dan manusia. Tubuhnya dilapisi dengan kutikula untuk menjaga agar tubuhnya tidak tercerna oleh inangnya dan mempunyai alat pengisap dan alat kait untuk melekatkan diri pada inangnya. Contoh anggota Trematoda adalah Fasciola hepatica (cacing hati). Cacing ini hidup di hati ternak kambing, biri-biri, sapi, dan kerbau.
I Trematodi (Trematoda) sono una classe di vermi appartenente al phylum dei Platelminti (Platyhelminthes), lunghi pochi centimetri, con corpo appiattito o cilindrico.
Sono tutti parassiti e hanno ventose o uncini con cui aderiscono all'ospite, possono dividersi in monogenei e digenei, a seconda che il loro ciclo vitale da parassiti si completi all'interno di uno o due ospiti. La specie più nota è Fasciola hepatica.
Come tutti i Platelminti, i Trematodi sono acelomati ed aprocti. Sono più o meno tutti endoparassiti. Si ritiene derivino da progenitori simili agli attuali rabdocelidi (turbellari con cavità rettilinea). Sono ermafroditi con sviluppo indiretto, hanno cioè lo stadio larvale.
Rispetto ai turbellari presentano delle modificazioni strutturali: - perdita delle ciglia epiteliali - maggiore sviluppo di cellule ghiandolari - presenza di strutture che permettono al parassita di aderire all'ospitante (ventose, uncini o entrambe le cose) - perdita degli occhi.
I Trematodi (Trematoda) sono una classe di vermi appartenente al phylum dei Platelminti (Platyhelminthes), lunghi pochi centimetri, con corpo appiattito o cilindrico.
Sono tutti parassiti e hanno ventose o uncini con cui aderiscono all'ospite, possono dividersi in monogenei e digenei, a seconda che il loro ciclo vitale da parassiti si completi all'interno di uno o due ospiti. La specie più nota è Fasciola hepatica.
Siurbikės (lot. Trematoda) – plokščiųjų kirmėlių tipo gyvūnų klasė. Jūrinės ir gėlvandenės kirmėlės, kurių pasaulyje yra apie 3000 rūšių. Kūnas plokščias, pailgas. Kūną dengia virpamasis epitelis.Virškinimo sistemą sudaro priekinė ir užpakalinė aklinos žarnos, burna yra ties kūno viduriu, pilvinėje pusėje. Nuo burnos eina trumpa ryklė. Nervų sistema: kūno priekyje yra pora nervinių mazgų, nuo kurių išilgai kūno eina nerviniai kamienai. Šonuose turi jutimines ląsteles. Turi inversines akis. Šalinimo sistema: protonefridinė, protonefridijos šalina difuzijos būdu į organizmą patekusį vandenį. Lytinė sistema: hermafroditai. Lytinė sistema įvairi, skirtingos gonados ir jų latakai. Dauginasi dažniausiai lytiniu būdu.
Šis straipsnis apie zoologiją yra nebaigtas. Jūs galite prisidėti prie Vikipedijos papildydami šį straipsnį. Sūcējtārpi, trematodes (angļu: Trematoda) ir plašākā parazītisko plakantārpu klase (18000-24000 sugu). Barību uzsūc caur mutes atveri (lenteņi ar visu ķermeni). Kāpuru stadijā daudz kopīgu īpašību ar skropstiņtārpiem. Parazitē arī mājlopos un cilvēkos (helmintoze).
Sūcējtārpi pēc organizācijas filoģenētiski vistuvāki skropstiņtārpiem, bet atšķirībā no pēdējiem pilnīgi pārgājuši uz parazītisku dzīvesveidu, kas ir izraisījis virkni pārmaiņu to uzbūvē. Atšķirībā no skropstiņtārpiem, sūcējtārpiem pieaugušā stāvoklī epitēlijam nekad nav skropstiņu. Turpretim to ādu sedz kutikula. Actiņu pieaugušā stāvoklī nav. Maņu orgāni ir vispār reducējušies. Mutes atvere visbiežāk ir ar mutes piesūcekni, ar ko tie piestiprinās pie saimnieka orgāniem. Gremošanas traktam tomēr vienmēr ir divi gareniski atzarojumi. Bez mutes piesūcekņa daudzām formām attīstās papildu piesūcekņi, kas arī ir fiksācijas orgāni, bet tie nav saistīti ar gremošanas sistēmu. Dzimumaparāts — hermafrodītisks (ar atsevišķiem izņēmumiem), parasti ārkārtīgi spēcīgi attīstīts un producē milzīgu skaitu dīgļu olu apvalkos. Šī milzīgā auglība ir parazītiskā dzīves veida tiešas sekas. Ka sūcējtārpi cēlušies no brīvi dzīvojošām formām, spilgti pierāda tas, ka to kāpuri brīvi eksistē ārējā vidē, pie tam kāpuru āda ir ar skropstiņām, tiem var būt actiņas, tie spēj aktīvi peldēt ūdenī. Tālākā attīstībā kāpuri izmainās: tie zaudē visus brīvā dzīves veida pielāgojumus un invadējas atbilstošajā saimniekā. Virkne sūcējtārpu pārvēršas bez saimnieku maiņas, citiem turpretim attīstības cikls saistīts ar saimnieku un paaudžu maiņu. Daļa sūcējtārpu parazitē uz dažādu dzīvnieku ārējiem orgāniem (ektoparazīti), citi pielāgojušies dzīvei daudzu dzīvnieku iekšējos orgānos (endoparazīti).
Ķermenis parasti plakans, ovāls, iegarens vai cilindrisks, segts ar kutikulu, 0,1 mm — 15 cm garš. Parasti ir 2 muskuļaini piestiprināšanās orgāni - mutes un vēdera piesūcekņi. Strigeata kārtas parazītiem vēl ir trešais piestiprināšanās orgāns — tā saucamais Brandesa orgāns.
Gremošanas orgānu sistēma sākas ar mutes atveri, kas atrodas ķermeņa priekšgalā. Barības vads (oesophagus) sākas ar muskuļainu paplašinājumu — rīkli (pharynx), kas tālāk pāriet zarnu kanālā. Pēdējais parasti dalās 2 zaros, kuri savukārt var zaroties. Anālās atveres nav, un zarnu kanālu zari parasti nobeidzas akli. Tikai ļoti retos gadījumos zarnu kanāla zari atveras tieši uz āru. Dažām sugām abi zarnas zari savienoti ar urīnpūsli.
Izvadorgānu sistēma sastāv no zvaigžņveida terminālām šūnām, kam uz virsmas ir vibrējošu skropstiņu pušķis. No šūnām atiet kapilāri, kas apvienojas 1 vai 2 galvenajos kanālos, kuri bieži nobeidzas urīnpūslī. Pēdējais atveras uz āru ar l vai 2 atverēm ķermeņa kaudālajā galā.
Nervu sistēma sastāv no 2 smadzeņu ganglijiem. No tiem uz ķermeņa kaudālo galu atiet 3 pāri nervu šķiedru, no kurām vislabāk attīstīta viena, kas stiepjas gar ķermeņa vēderpusi. Maņu orgāni vāji attīstīti.
Dzimumorgāni trematodēm ir ļoti attīstīti. Visi diģenētiskie sūcējtārpi, izņemot Schistosomatidae, ir hermafrodīti. Vīrišķie dzimumorgāni parasti sastāv no 2 sēkliniekiem (testes; retāk sēklinieks viens vai daudzi). No sēkliniekiem atiet sēklas vadi (vasa efferentia), kas savienojas kopējā, lielākā sēklas vadā (vas deferens). Tajā ir paplašinājums — sēklas pūslītis (vesicula seminalis). Sēklas vada galu aiz sēklas pūslīša sauc par sēklas izsviedējkanālu (ductus ejaculatorius). Šis kanāls ietverts muskuļainā kopulācijas orgānā (cirrus), kuru var izbīdīt ārā no ķermeņa. Kopulācijas orgāns parasti atrodas īpašā ķermeņa sienas maisveida ieliekumā — cirusa maisā jeb tā saucamajā bursā. Sievišķie dzimumorgāni sastāv no vienas olnīcas (ovarium), no kuras atiet olvads (oviductus). Tas atveras nelielā maisiņā - ootipā (ootyp). Dažām sugām (Fasciola hepatica) ootipa nav. Ootipā notiek olšūnas apaugļošanās, jo šeit no sēklas uztvērēja (receptaculum seminis) ieplūst arī sperma. Olas dzeltenums un apvalks izveidojas no ootipā ieplūstošā dzeltenuma dziedzeru (glandulae vitellogenes) sekrēta. Tas rodas ķekarveida dzeltenuma dziedzeros, kuri atrodas abos ķermeņa sānos uz ārpusi no zarnu zariem. No dzeltenuma dziedzeriem atiet vadi; tie ķermeņa vidū saplūst un izveido vienu kopēju dzeltenuma pūslīti, kas atveras ootipā. Ootipā ieplūst arī sīko čaulas dziedzeru, tā saucamo Melisa ķermeņu (corpus Mehlisi) gļotainais sekrēts. Ootips ķermeņa mugurpusē ar Laurera kanālu (canalis Laureri) savienots ar ārējo vidi. No ootipa atiet garš, izlocīts kanāls — dzemde (uterus). Te uzkrājas apaugļotās olas. Dzemde atveras dzimumkloākā, tieši blakus kopulācijas orgānam. Visbiežāk dzimumkloākas atvere atrodas starp mutes un vēdera piesūcekņiem, bet tā var būt arī citur. Olas parasti ovālas, ar vāciņu vienā polā, otrā olas polā ir mazs izaugums (0,02—0,4 mm garš).
Olas attīstās ūdenī. Attīstības ciklā diģenētiskie sūcējtārpi pārdzīvo vairākas kāpura stadijas, līdz no attīstības 1. stadijas — skropstainā miracidija, kas izšķiļas no olas, izveidojas pieaugusi trematode. Attīstība noris ar vienu vai diviem starpsaimniekiem. Pirmais vienmēr ir saldūdens moluski, otrais jeb papildsaimnieks var būt zivis, kukaiņu kāpuri vai vēzīši. Tikai pēc tam galvenā saimnieka ķermenī trematodes sasniedz dzimumgatavību.
Pasaulē ir zināms ap 18000-24000 sugu, kas iedalās 2 nevienlīdzīgās apakšklasēs. Latvijā zināmas vairāk nekā 130 sugas.
Klase Sūcējtārpi (Trematoda)
Sūcējtārpi, trematodes (angļu: Trematoda) ir plašākā parazītisko plakantārpu klase (18000-24000 sugu). Barību uzsūc caur mutes atveri (lenteņi ar visu ķermeni). Kāpuru stadijā daudz kopīgu īpašību ar skropstiņtārpiem. Parazitē arī mājlopos un cilvēkos (helmintoze).
De zuigwormen (Trematoda) behoren tot een klasse van veelvoorkomende parasitaire zuigwormen die behoren tot de stam van de platwormen (Platyhelminthes).
Trematoden bezitten geen lichaamsholte tussen de epidermis en de spijsverteringsorganen. Het zijn platwormen waarbij de mondopening vooraan zit, in een vrij goed ontwikkelde kop. De darm is een eenvoudige buis met een gespierde farynx.
Trematoda zijn vooral gekend als long-, lever- of bloedbotten. Ze bezitten een complexe levenscyclus die vaak verscheidene gastheren en tussengastheren omvat. De eieren verlaten de eindgastheer met de uitwerpselen en ontwikkelen zich vervolgens tot vrijzwemmende zogenaamde miracidia-larven. Nadat deze in een geschikte tussengastheer (vaak waterslakken) zijn binnengedrongen, veranderen ze in sporocysten. Deze produceren redia-larven door middel van mitotische deling. Vervolgens produceren de rediae, cercaria-larven die opnieuw vrijlevend zijn. Door middel van enzymen boort de cercaria zich door de huid van een volgende tussengastheer (meestal een geleedpotige), waar het zich omvormt tot een metacercaria-cyste. Uiteindelijk wordt deze laatste tussengastheer opgegeten door de eindgastheer, ontwikkelt de metacercaria zich tot zuigworm en begint de cyclus weer van voor af aan.
De taxonomie van de Platyhelminthes wordt momenteel herzien op basis van fylogenetische studies.
Klassiek wordt de klasse Trematoda in twee ordes onderverdeeld.
In de Catalogue of Life wordt de klasse Monogenea opgenomen in de klasse Trematoda en onderscheidt men tien ordes:
De zuigwormen (Trematoda) behoren tot een klasse van veelvoorkomende parasitaire zuigwormen die behoren tot de stam van de platwormen (Platyhelminthes).
Ikter er to grupper innen flatormer, Trematoda og Monogenea.
Iktene kjennetegnes bl. a. ved at de har sugeskåler.
Noen ikter, som gruppen Schistosoma, omfatter noen farlige sykdomsfremkallende arter.
Mer informasjon om ikter og svømmekløe finnes på http://sommerplager.no/ikter
.jpg){kind=small}
Denne zoologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Ikter er to grupper innen flatormer, Trematoda og Monogenea.
Iktene kjennetegnes bl. a. ved at de har sugeskåler.
Noen ikter, som gruppen Schistosoma, omfatter noen farlige sykdomsfremkallende arter.
Mer informasjon om ikter og svømmekløe finnes på http://sommerplager.no/ikter
Denne zoologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Przywry (Trematoda) – gromada pasożytniczych płazińców o ciele płaskim, nieczłonowanym, opatrzonym przyssawkami: gębową i brzuszną.
Do najgroźniejszych przywr należą: motylica wątrobowa (Fasciola haepatica), motyliczka (Dicrocoelium dendriticum), pasożytujące w przewodach żółciowych przeżuwaczy, królików, świń i człowieka, oraz przywry pasożytujące we krwi, których postacie dorosłe żyją w naczyniach krwionośnych pęcherza moczowego i jamy brzusznej człowieka (bilharcjoza). Obecność przywr w drogach żółciowych, jelicie grubym lub pęcherzu moczowym jest znaczącą przyczyną zachorowań na nowotwory tych narządów [1].
Przywry dzielone są na dwie podgromady[2]:
Przywry (Trematoda) – gromada pasożytniczych płazińców o ciele płaskim, nieczłonowanym, opatrzonym przyssawkami: gębową i brzuszną.
Do najgroźniejszych przywr należą: motylica wątrobowa (Fasciola haepatica), motyliczka (Dicrocoelium dendriticum), pasożytujące w przewodach żółciowych przeżuwaczy, królików, świń i człowieka, oraz przywry pasożytujące we krwi, których postacie dorosłe żyją w naczyniach krwionośnych pęcherza moczowego i jamy brzusznej człowieka (bilharcjoza). Obecność przywr w drogach żółciowych, jelicie grubym lub pęcherzu moczowym jest znaczącą przyczyną zachorowań na nowotwory tych narządów .
Przywry dzielone są na dwie podgromady:
przywry wnętrzniaki (Digenea) - zwane też przywrami digenetycznymi przywry zewnętrzniaki (Monogenea) - zwane też przywrami monogenetycznymiTrematoda do filo Platyhelminthes composta por cerca de 18 mil a 24 mil espécies de endo- e ectoparasitas. Os tremátodes podem infestar moluscos e vertebrados, sendo a escolha do hospedeiro dependente da espécie. Normalmente eles parasitam dois hospedeiros, um intermediário (normalmente moluscos) e outro permanente. Alguns destes organismos causam doenças graves no hospedeiro. Dividido em duas subclasses: Digenea e Aspidogastrea.
A estrutura e fisiologia dos tremátodes é bastante semelhante à dos organismos da classe Tuberllaria. Os tremátodes têm órgãos adesivos orais e ventrais que os fixam ao hospedeiro, do qual sugam tecidos, muco, fluidos e/ou sangue.
São animais de corpo simples, geralmente achatados e sem divisões, com simetria bilateral. Seus corpos são revestidos por uma cutícula de quitina que protege das enzimas liberadas pelos hospedeiros. Esse fica sob o epitélio, que está repousado sobre uma membrana basal.
A epiderme do tremátode é não ciliada e permite as trocas gasosas da respiração e a eliminação de compostos nitrogenados, ao mesmo tempo que protege das enzimas segregadas pelo hospedeiro.
A superfície corporal dos trematóides compreende um tegumento sincicial duro, que ajuda a proteger contra enzimas digestivas nas espécies que habitam o intestino de animais maiores e também a superfície de troca de gás. Revestido por fibras musculares e possuem poucos espinhos com formato de escamas na extremidade anterior. Não há órgãos respiratórios.
A boca está localizada na extremidade dianteira do animal e se abre para uma faringe muscular, bombeando. A faringe liga-se, através de um esôfago curto, a um ou dois cecos que ocupam a maior parte do comprimento do corpo. Em algumas espécies,os cecos são ramificados. Como em outros vermes, não há nenhum ânus, e o material de desperdício é excretado através da boca.
Embora a excreção de resíduos nitrogenados ocorre principalmente através do tegumento, trematóides possuem um sistema excretor, que primariamente é responsável pela osmoregulação. Esta consiste em duas ou mais protonefridias, com as de cada lado da abertura do corpo em um duto coletor. As duas condutas coletoras encontram-se tipicamente numa única bexiga, abrindo para o exterior através de um ou dois poros perto da extremidade posterior do animal.
O cérebro consiste de um par de gânglios na região da cabeça, dos quais dois ou três pares de cordas nervosas percorrem o comprimento do corpo. As cordas nervosas que correm ao longo da superfície ventral são sempre as maiores, enquanto as cordas dorsais estão presentes apenas no Aspidogastrea. Os trematodes geralmente não possuem nenhum órgão sensorial especializado, embora algumas espécies ectoparasitas possuam um ou dois pares de ocelos simples.
Os tremátodes que integram o ser humano no seu ciclo de vida - e que por isso provocam a doenças infecciosas tais como a trematodose - pertencem todos à sub-classe Digenea. Esta é, por sua vez, dividida de acordo com o alvo afectado pelo parasita, que pode ser tecidos, em particular do fígado, ou sangue.
Em alguns trematodas não há diferenciação do aparelho copulador, enquanto em outros existe um órgão bastante complexo que pode ser quitinoso, uma ventosa genital ou muscular. São todos hermafroditas simultâneos, com exceção do Schistosoma, que são dióicos.
Os hermafroditas realizam fecundação cruzada facilitada pelo amadurecimento precoce do aparelho genital masculino com relação ao feminino. Na reprodução sexuada o macho libera o esperma no cretal, orifício onde se localiza o órgão genital feminino, ocorrendo a fecundação. Os ovos são depositados nos capilares do intestino do hospedeiro, os quais, por possuírem espinhos, rasgam as paredes dos vasos do intestino, caindo na cavidade intestinal. Assim ele é disperçado através das fezes.
Quase todos os trematodos infectam moluscos como o primeiro hospedeiro no ciclo de vida, e a maioria tem um ciclo de vida complexo envolvendo outros hospedeiros. A maioria deles são monóicos e alternadamente se reproduzem sexualmente e assexuadamente. As duas principais exceções a este são os Aspidogastrea, que não têm reprodução assexuada, e os esquistossomos, que são dióicos.
Os trematodas são parasitas obrigatório de moluscos, com isso sua evolução é correlacionada aos mesmos. Desse modo, os eles desenvolveram variadas adaptações morfológicas e funcionais, que variam de acordo com os diferentes grupos existentes em trematoda.
De modo geral, a evolução dos trematodes se processa do seguinte modo: O esporocisto materno que surge a partir da partenogênese e dá origem a larva de vida livre que é chamada de miracidium. A larva, então, penetra o hospedeiro intermediário e se reproduz, o que a torna apta para parasitar o hospedeiro definitivo. Durante esse processo, os trematodas apresentam três fases principais, o esporocisto, a de rédia e de cercária.
A larva de vida livre ao parasitar o hospedeiro intermediário que é sempre um molusco se enquista e dá origem ao esporocisto. Com a ruptura do esporocisto dentro do organismo do molusco, as células germinativas presentes no esporocisto se espalham pelo corpo do hospedeiro construindo uma nova fase larval, que é chamada de rédia.
A rédia é semelhante ao esporocisto, possuindo também as células germinativas, que dão origem à novas iguais a elas e à cercárias. Porém diferenciam-se, pois possuem um aparelho digestivo rudimentar. Nesse ciclo evolutivo, as cercárias saem do corpo do hospedeiro por um orifício especial em busca do hospedeiro definitivo, enquanto as rédias filhas continuam no corpo do molusco para geração de novas cercárias.
Um exemplo de ciclo de trematoda é o do Schistossoma mansoni, que tem início nos caramujos, no qual se multiplicam os esporocistos que dão origem as cercárias que em seguida abandonam o caramujo, ficando livres em meio aquático. Assim que entram em contato com o ser humano as cercárias penetram a pele até conseguirem entrar na corrente sanguínea e se alojam nos pulmões até atingirem sua forma jovem. Logo que a forma jovem é atingida voltam para a corrente sanguínea até atingirem o fígado, onde as larvas se diferenciam sexualmente entre machos e fêmeas. A diferenciação sexual permite o acasalamento que acarreta na liberação de 300 ovos/dia, esses ovos ao atingirem o intestino são expelidos do corpo junto com as fezes, infectando áreas sem tratamento adequado de esgoto e reiniciando todo o ciclo.
Trematoda do filo Platyhelminthes composta por cerca de 18 mil a 24 mil espécies de endo- e ectoparasitas. Os tremátodes podem infestar moluscos e vertebrados, sendo a escolha do hospedeiro dependente da espécie. Normalmente eles parasitam dois hospedeiros, um intermediário (normalmente moluscos) e outro permanente. Alguns destes organismos causam doenças graves no hospedeiro. Dividido em duas subclasses: Digenea e Aspidogastrea.
Trematodele (Trematoda) este o clasă de viermi plați, endoparaziți ai altor animale (inclusiv și ai omului). Corpul trematodelor este foliform, aplatizat dorso-ventral, de la 1 mm până la 1,5 m lungime. Majoritatea sunt hermafrodiți, însă sunt și forme care manifestă reproducere partenogenetică la unele stadii larvare. Dezvoltarea are loc cu schimb de gazdă și alternarea generațiilor. Ouăle fecundate nimeresc (împreună cu excrementele gazdei definitive) în mediul extern, sol sau apă. Din ou se dezvoltă miracidiul - embrionul care continuă creșterea în corpul gazdei intermediare (moluscă, crustaceu). Apoi se succed câteva stadii larvare: sporocist, redie și circariu. Untilu nimerește cu hrana sau apa în corpul gazdei definitive.
Trematodele (Trematoda) este o clasă de viermi plați, endoparaziți ai altor animale (inclusiv și ai omului). Corpul trematodelor este foliform, aplatizat dorso-ventral, de la 1 mm până la 1,5 m lungime. Majoritatea sunt hermafrodiți, însă sunt și forme care manifestă reproducere partenogenetică la unele stadii larvare. Dezvoltarea are loc cu schimb de gazdă și alternarea generațiilor. Ouăle fecundate nimeresc (împreună cu excrementele gazdei definitive) în mediul extern, sol sau apă. Din ou se dezvoltă miracidiul - embrionul care continuă creșterea în corpul gazdei intermediare (moluscă, crustaceu). Apoi se succed câteva stadii larvare: sporocist, redie și circariu. Untilu nimerește cu hrana sau apa în corpul gazdei definitive.
Motolice alebo staršie cicavice alebo skôr neformálne trematódy (lat. Trematoda) patria do kmeňa ploskavcov. Sú to endoparazity so striedaním hostiteľov – medzihostiteľom býva obyčajne mäkkýš, definitívnym hostiteľom sú zväčša teplokrvné stavovce, u nich dochádza aj k pohlavnému rozmnožovaniu. Majú 2 prísavky – úplne vpredu ústnu a kúsok za ňou brušnú, prichytávaciu (zriedka chýba). Telo je lupeňovité, stlačené. Oči bývajú vyvinuté len u miracídia (invázneho štádia), dospelé motolice sú bez očí.
Majú zložité životné cykly, ktoré si demonštrujeme na najznámejšom druhu motolica pečeňová (Fasciola hepatica): Z čreva napadnutej ovce alebo iného kopytníka sa dostávajú vajíčka s trusom von. Vo vode sa vajíčko otvára viečkom a liahne sa z neho miracídium – obrvená invázna larvička, ktorá má 1 pár protonefrídií, 1 očko (vzniklo splynutím dvoch) a vnútri tela zárodočné bunky. Vyhľadáva vodniaky z čeľadě vodniakovité (najmä druh Galba truncatula), v jeho tele stráca brvy a mení sa na nepohyblivú, ale rastúcu sporocystu. V sporocyste sa z každej zárodočnej bunky vyvinie zárodok novej generácie – rédie. Sporocysta praská a zaniká. Pohyblivé rédie zostávajú v tele vodniaka, majú už krátke vakovité črevo a v zadnej časti opäť zárodočné bunky. Z nich sa vyvinú definitívne invázne štádiá – cerkárie, ktoré už majú protonefrídie, rozvetvené črevo i chvostík, pomocou ktorého plávajú. Inštinktívne sa snažia doplávať čo najbližšie k brehu, vyliezajú na vegetáciu a zapuzdrujú sa v adoleskáriu. Konzumáciou rastlinstva s adoleskáriami sa nakazí bylinožravec.
Na Slovensku nás žije asi 200 druhov motolíc, ich presné určenie vyžaduje odborníka. V pečeni oviec a kôz parazituje Dicrocoelium lanceolatum, medzihostiteľom sú slimáky z rodu Helicella. K najväčším druhom patrí motolica veľká (Fascioloides magna), ktorá má až 9 cm a parazituje u dobytka, koní a jeleňov. Medzihostiteľom sú druhy z čeľadě vodniakovité.
Nebezpečnými parazitmi človeka sú druhy z rodu Schistosoma (najmä Schistosoma haematobium), žijú hlavne v teplých krajinách. Vektorom sú slimáky z rodu Bulinus. Ochorenie – schistosomóza sa prejavuje poškodením močového mechúra a môže sa končiť aj smrťou. Ide o druhé najvýznamnejšie parazitárne ochorenie človeka po malárii – ročne na schistosomózu zomiera asi 1 milión ľudí. Druhy z čeľade Schistosomidae sú (na rozdiel od ostatných motolíc) gonochoristi. U nás žije napr. Bilharziella polonica, endoparazit kačíc.
Motolice alebo staršie cicavice alebo skôr neformálne trematódy (lat. Trematoda) patria do kmeňa ploskavcov. Sú to endoparazity so striedaním hostiteľov – medzihostiteľom býva obyčajne mäkkýš, definitívnym hostiteľom sú zväčša teplokrvné stavovce, u nich dochádza aj k pohlavnému rozmnožovaniu. Majú 2 prísavky – úplne vpredu ústnu a kúsok za ňou brušnú, prichytávaciu (zriedka chýba). Telo je lupeňovité, stlačené. Oči bývajú vyvinuté len u miracídia (invázneho štádia), dospelé motolice sú bez očí.
Sesači (znanstveno ime Trematoda ali Trematodes) so ena izmed skupin ploskih črvov. So endoparaziti (notranji zajedavci) in hermafroditi. Ugreznjena povrhnjica jih varuje pred izločki gostitelja.
Znan predstavnik je veliki metljaj. Njegov vmesni gostitelj je mali mlakar, glavni pa govedo in srne. Ima dva priseska.
Sugmaskar (Trematoda) är en klass av platta, ibland bladformiga, oledade maskartade djur, som på grund av sitt parasitiska levnadssätt är försedda med vidfästningsredskap i form av hakar och sugskålar. Klassen hör till stammen plattmaskar.
Dessa maskar är med få undantag samkönade. Några arter utvecklar sig utan förvandling, andras utveckling är förbunden med generationsväxling.
Klassen sugmaskar beräknas innehålla mellan 18 000[1] och 24 000[2] arter och är indelad i två underklasser. Nästan alla sugmaskar är parasiter av blötdjur och ryggradsdjur. Den mindre underklassen Aspidogastrea består av cirka 100 arter och parasiterar främst på blötdjur, men kan även infektera sköldpaddor och fiskar, inklusive broskfiskar. Den större underklassen Digenea rymmer parasiter som lever av både blöt- och ryggradsdjur, men inte ofta av broskfisk.
Tidigare ingick även Monogenea i klassen sugmaskar, då även dessa maskar är parasiter. Moderna, fylogenetiska studier har emellertid flyttat upp denna grupp till en position som systerklass till plattmaskarna, tillsammans med bandmaskarna.
Denna djurrelaterade artikel saknar väsentlig information. Du kan hjälpa till genom att tillföra sådan.
Sugmaskar (Trematoda) är en klass av platta, ibland bladformiga, oledade maskartade djur, som på grund av sitt parasitiska levnadssätt är försedda med vidfästningsredskap i form av hakar och sugskålar. Klassen hör till stammen plattmaskar.
Dessa maskar är med få undantag samkönade. Några arter utvecklar sig utan förvandling, andras utveckling är förbunden med generationsväxling.
Karaciğerkelebekleri (ya da Latince Trematoda), parazit solucanların iki grubunu kapsayan Yassısolucanlar şubesine ait bir sınıf.
Bütün Trematodlar parazit yassısolucanlardır. Eski sınıflandırma sisteminde, Monogenea, Digenea ve Aspidogastrea arasında yer almaktaydı. Yeni filogenetik sınıflandırmaya göre ise, ayrılmış durumdadır.
İlkin ağızlılar ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Karaciğerkelebekleri (ya da Latince Trematoda), parazit solucanların iki grubunu kapsayan Yassısolucanlar şubesine ait bir sınıf.
Трематоди, або сисуни (лат. Trematoda) — клас паразитичних плоских червів (Platyhelminthes). Їх життєвий цикл, за рідкісними виключеннями, проходить в кількох хазяях і супроводжується закономірним чергуванням не менш ніж трьох поколінь. Наразі описано близько 7200 видів. Деякі трематоди (близько 40 видів) паразитують на людині та спричинюють небезпечні захворювання (наприклад, шистосомози, опісторхоз).
Усі трематоди — паразитичні організми. За будовою вони подібні до турбелярій, а відмінності їх в основному пов'язані із паразитичним способом життя. Для сисунів властиві складні життєві цикли. Статевозріла гермафродитна стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і у більшості випадків озброєний сильним мускулистим присоском. Крім цього присоска існує ще один на черевному боці, за допомогою якого сисун прикріплюється до організму хазяїна.
Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворили загальну масу цитоплазми (синтицій).
Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє собою сильний сисний апарат. За глоткою іде стравохід і звичайно розгалужені кишки, які закінчуються сліпо.
Нервова система розташована у вигляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стовбури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Завдяки цьому нервова система нагадує решітку.
Видільна система представлена добре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії починаються в глибині паренхіми клітинами зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні, розкидані у паренхімі усього тіла.
Майже усі сисуни — гермафродити (окрім шистосом). Чоловіча статева система складається з пари сім'яників, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваються у оотип, де здійснюються запліднення і остаточне формування запліднених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних залоз — тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальнику. Запліднення звичайно перехресне. Рідше спостерігається самозапліднення.
Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом життя. Спеціалізація проявляється у наявності присосків, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму розвитку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсивному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна дегенерація (спрощення організації) виражається відсутністю сенсорних органів у статевозрілих форм, які є ендопаразитами. Складні життєві цикли сисунів пов'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партеногенетично, що забезпечує величезну кількість нащадків, яка необхідна для підтримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війчастих червів, які перейшли до паразитичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хвороби, які спричинюють сисуни, називають трематодозами, зокрема це опісторхоз, шистосомози, фасціольоз, клонорхоз тощо.
Це незавершена стаття з паразитології.Трематоди, або сисуни (лат. Trematoda) — клас паразитичних плоских червів (Platyhelminthes). Їх життєвий цикл, за рідкісними виключеннями, проходить в кількох хазяях і супроводжується закономірним чергуванням не менш ніж трьох поколінь. Наразі описано близько 7200 видів. Деякі трематоди (близько 40 видів) паразитують на людині та спричинюють небезпечні захворювання (наприклад, шистосомози, опісторхоз).
Усі трематоди — паразитичні організми. За будовою вони подібні до турбелярій, а відмінності їх в основному пов'язані із паразитичним способом життя. Для сисунів властиві складні життєві цикли. Статевозріла гермафродитна стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і у більшості випадків озброєний сильним мускулистим присоском. Крім цього присоска існує ще один на черевному боці, за допомогою якого сисун прикріплюється до організму хазяїна.
Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворили загальну масу цитоплазми (синтицій).
Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє собою сильний сисний апарат. За глоткою іде стравохід і звичайно розгалужені кишки, які закінчуються сліпо.
Нервова система розташована у вигляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стовбури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Завдяки цьому нервова система нагадує решітку.
Видільна система представлена добре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії починаються в глибині паренхіми клітинами зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні, розкидані у паренхімі усього тіла.
Майже усі сисуни — гермафродити (окрім шистосом). Чоловіча статева система складається з пари сім'яників, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваються у оотип, де здійснюються запліднення і остаточне формування запліднених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних залоз — тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальнику. Запліднення звичайно перехресне. Рідше спостерігається самозапліднення.
Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом життя. Спеціалізація проявляється у наявності присосків, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму розвитку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсивному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна дегенерація (спрощення організації) виражається відсутністю сенсорних органів у статевозрілих форм, які є ендопаразитами. Складні життєві цикли сисунів пов'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партеногенетично, що забезпечує величезну кількість нащадків, яка необхідна для підтримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війчастих червів, які перейшли до паразитичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хвороби, які спричинюють сисуни, називають трематодозами, зокрема це опісторхоз, шистосомози, фасціольоз, клонорхоз тощо.
Trematoda là một lớp trong ngành Platyhelminthes. Nó bao gồm hai nhóm giun dẹp ký sinh trùng, được gọi là "sán lá".
Trematoda hay sán lá bao gồm 18.000[1] tới 24.000[2] loài, được chia thành hai lớp con. Gần như tất cả loài sán lá là ký sinh trùng của động vật thân mềm và động vật có xương. Aspidogastrea nhỏ hơn, bao gồm khoảng 100 loài, là ký sinh bắt buộc của động vật thân mềm và cũng có thể lây nhiễm sang các loài rùa và cá, bao gồm cá sụn. Digenea, phần lớn các loài sán lá, là ký sinh trùng bắt buộc của cả động vật thân mềm và động vật có xương, nhưng hiếm khi xảy ra ở cá sụn.
Commons ponúka multimediálne súbory na tému 
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému |coauthors= bị phản đối (trợ giúp) |coauthors= bị phản đối (trợ giúp) Trematoda là một lớp trong ngành Platyhelminthes. Nó bao gồm hai nhóm giun dẹp ký sinh trùng, được gọi là "sán lá".
吸虫（学名：Trematoda）是寄生虫的一种，为扁形动物门吸虫纲动物的总称，也称为瓜仁虫。一些吸虫也被称为二口虫（拉丁語：Distoma）。其名由来是因为它的口吸盘和腹吸盘都被认为是口而致，拉丁语中，Di代表“二”，stoma代表“口”。
吸蟲是非常有名的一種寄生蟲，大部分為雌雄同體[1]，可自體受精；生活史中可能有一個或多個中間宿主，以魚類、人體等多種脊椎動物為最終宿主；成蟲產卵發育成纖毛幼蟲（Miracidium，亦作毛蚴），纖毛幼蟲入侵中間宿主後，增殖並發育成尾動幼蟲(cercaride，亦作尾蚴)，再被最終宿主食入前會發育成曩狀幼蟲（metacerariae，亦作曩蚴）[2]。吸蟲的成蟲有口吸盤及腹吸盤，其卵有卵蓋（operculum）[2]，蟲體在人體中最久可活30年，由生食淡水魚而感染。貓、狗為一種名為保蟲的吸蟲宿主，成蟲寄生於膽道，大量感染時可在膽囊中發現蟲體。曩狀幼蟲存在於淡水魚時，醃漬、煙燻或脫水皆不能將其殺死，輕微感染時無症狀，重度感染會造成膽道阻塞、膽囊炎、結石、肝膿痬或急性胰臟炎等，蟲卵約於感染後1個月後可於糞便中發現[3]。
吸蟲綱物種原來分為单殖目（Monogena）、複殖目（Digenea）、盾腹目（Aspidogastrea，亦作盾盘目或楯盤目）三個目[1]。單殖、複殖所指的是物種的雄性生殖系统的输精管的数目（单殖1个、複殖2个）；而盾腹目的命名則沿於其特征，在其腹口吸盘周围有一個盾牌狀的衬垫。當時的單殖目可再細分為三個亞目[1]:259-260，但現時單殖目已被提升至綱級，成為單殖綱。餘下的兩個目合計的物種，推算約 18,000[4]到 24,000[5]個物種。有文獻把這兩個目提升到亞綱的地位。
複殖目又名二生目，是吸蟲綱絕大多數物種所屬，之下再分為腹口亞目（Gasterostomata，寄生於魚腸內）及前口亞目（Prosostomata，有59科）[1]，其物種泛稱複殖吸蟲（digenetic trematode）是以寄生人體為對象的吸蟲。複殖吸蟲的基本結構和發育過程大致上相同，種類相當繁多且形態各自相差頗大，生活史有性世代（寄生於軟體動物，如螺螄、蚌類的階段）與無性世代（寄生於脊椎動物體內階段），基本生活型態是以卵生且多種幼蟲（毛蚴、胞蚴、雷蚴、尾蚴、囊蚴）之後在成長為成蟲[6]。這些吸虫中以人类为宿主[1]的种类，有肺吸虫（卫氏肺吸虫）、肝吸虫（中華肝吸蟲，牛羊肝吸蟲）、肠道吸虫、横川吸虫、血吸虫（日本血吸虫）、布氏薑片蟲（Fasciolopsis buski）等。
楯盤目只有一科四屬，直接發育，無需中間宿主。今提升至亞綱級，是為楯吸蟲亞綱或楯盤亞綱。
體壁組織可分為體被與肌肉；可自我更新；具有吸收營養、感覺等功能[6]。
吸虫（学名：Trematoda）是寄生虫的一种，为扁形动物门吸虫纲动物的总称，也称为瓜仁虫。一些吸虫也被称为二口虫（拉丁語：Distoma）。其名由来是因为它的口吸盘和腹吸盘都被认为是口而致，拉丁语中，Di代表“二”，stoma代表“口”。
吸虫（きゅうちゅう、英: fluke、学名：Trematoda）は、扁形動物門吸虫綱に属する動物の総称で、寄生虫の1種。ジストマ、二口虫とも言われる。この名は口吸盤と腹吸盤の両方とも口だと思って、di (2) stoma（口）と呼んだことに起因するが、英語の「Distoma」というのは肝蛭類に限る。
寄生動物で、魚類から陸上脊椎動物まで、多くの動物を最終宿主とするものが知られている。人間を宿主とするものには、肺吸虫（ウェステルマン肺吸虫）や肝吸虫、腸管吸虫、横川吸虫、日本住血吸虫などがある。これらの吸虫が人体におよぼす病害については肺吸虫症や肝吸虫#肝吸虫症などを参照されたい。また、中間宿主であるサワガニ、モクズガニなどの項も参照のこと。
楯吸虫亜綱 Aspidogastrea は、主として魚類の体表面に外部寄生する。
二生亜綱 Digenea は、脊椎動物の内部寄生虫で、一つ以上の中間宿主を持ち、何段階かの変態を経る。その順番は
卵 → ミラシジウム → スポロシスト → レジア → セルカリア → メタセルカリア → 成虫
となっている。一部を欠くものもある。幼生が単為発生的に増殖するものも多い。
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 
この項目は、医学に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:医学／Portal:医学と医療）。 吸虫（きゅうちゅう、英: fluke、学名：Trematoda）は、扁形動物門吸虫綱に属する動物の総称で、寄生虫の1種。ジストマ、二口虫とも言われる。この名は口吸盤と腹吸盤の両方とも口だと思って、di (2) stoma（口）と呼んだことに起因するが、英語の「Distoma」というのは肝蛭類に限る。
寄生動物で、魚類から陸上脊椎動物まで、多くの動物を最終宿主とするものが知られている。人間を宿主とするものには、肺吸虫（ウェステルマン肺吸虫）や肝吸虫、腸管吸虫、横川吸虫、日本住血吸虫などがある。これらの吸虫が人体におよぼす病害については肺吸虫症や肝吸虫#肝吸虫症などを参照されたい。また、中間宿主であるサワガニ、モクズガニなどの項も参照のこと。
흡충류(吸蟲類)는 흡충강(吸蟲綱, Trematoda)에 속하는 편형동물을 부르는 말이다. 몸이 납작하고 척추동물 등에 기생하여 생활한다.
숙주에 부착하기 위한 빨판이 있고, 때로는 빨판 위에 작은 갈고리가 있다. 입은 몸의 앞끝에 있는데, 대부분 입빨판으로 둘러싸여 있다. 몸의 표면은 큐티클로 덮여 있으며, 일부 종에는 작은 가시가 빽빽이 자라고 있다. 소화기관은 식도로부터 창자가 두 갈래로 나뉘어 몸의 양쪽에 딸리는 간단한 구조이며, 항문이 없다. 그러나 종류에 따라서는 두 가닥으로 나뉜 창자가 다시 합쳐져 항문이 된 것도 있다. 또한 어떤 종류는 장·생식기·빨판 등에 림프계가 분포하여 하등척추동물의 혈액과 비슷한 액체가 흐르므로 원시적인 순환계로 간주되고 있다.
대부분 암수한몸으로서, 복잡한 구조의 암수 생식기관이 몸 안의 대부분을 차지한다. 자가수정은 거의 일어나지 않고 두 마리가 교접하여 수정한다.
18,000여 종[1]부터 약 24,000종[2]까지 존재하는 것으로 알려져 있으며 2개 아강으로 분류한다. 한국에서는 14종 정도가 밝혀졌다. 간흡충(간디스토마)·허파디스토마(폐흡충)·다구흡충·순흡구충 등이 이에 포함된다.
흡충이 '디스토마'로 알려진 이유는 이 생물이 입이 2개를 가지고 있다 해서 디스토마(Distoma)라고 하였지만 시간이 흘러 이 생물을 현미경으로 관찰한 결과 입이라고 생각한 부분이 모두 흡반(sucker)인 것으로 밝혀졌기 때문에 더이상 '디스토마'라는 명칭은 옳지 않으며 '흡충'이라고 부르는게 맞다.[3]
흡충류는 기생하는 부위에 따라 다음이 있다.
그 외 주혈흡충류가 있다.
