Lelieagtiges (orde Liliales) is hoofsaaklik kruidagtige, meerjarige plante met parallel-arige blare en bergorgane in die vorm van bolle, knolle of wortelstokke, maar enkele boomvorme kom ook voor. Die verspreidingsgebied van hierdie groep is grotendeels beperk tot die subtropiese gebiede, veral Suidelike Afrika.
Bolplante soos tulpe, narsings en irisse word vandag wêreldwyd in talle variasies verkoop. Daar bestaan nog heelwat onsekerheid oor die klassifikasie van die groep, en tussen 5 en 22 families word onder die Liliales geklassifiseer vroeër het die klassifikasie hoofsaaklik op die posisie van die vrugbeginsel, die vorm van die bergorgane en die bou van die blomme berus, maar vandag speel die aantal chromosome, die aanwesigheid van melksapvate en die aanwesigheid van chemiese stowwe soos alkaloïede en saponiene ’n groter rol.
Die Lelieagtiges (orde Liliales) omvat 'n aantal families met meer as 8 000 spesies wat hoof- saaklik in die subtropiese gebiede voorkom. Die groep is veral bekend vanweë die groot aantal soorte wat in tuine gekweek word. Die meeste van die gekweekte soorte hibrides van die oorspronklike (suiwer) spesies wat in die natuur voorkom.
Bekende voorbeelde is die verskeie soorte lelies, krokusse, narsings en tulpe en die eetbare soorte soos uie, patats en aspersies. Ander ekonomies belangrike soorte is onder meer die Agave-spesies, waaruit sisal en ander vesels verkry word, Colchicum, waaruit die geneesmiddel kolchisine verkry word, en 'n Smilax-spesie, waaruit geurmiddels berei word. Lelieagtiges is eensaadlobbige plante, met ander woorde die sade het net een saadlob, die blare is oor die algemeen lank en smal en die are daarvan parallel met mekaar.
Die blomme het drie kelk- en drie kroonblare, wat dikwels dieselfde vorm en kleur aanneem en dan gesamentlik as die perigoon bekend staan. Die perigoonblare is soms vergroei tot ’n buisvormige struktuur. Twee kranse van drie meeldrade elk kom om die stamper voor; laasgenoemde bestaan uit drie of ses vergroeide vrugblare. Omdat bestuiwing hoofsaaklik deur insekte en veels bewerkstellig word, het die blomme meestal helder kleure en nektar. Nog 'n kenmerk van die Lelieagtiges is dat die wortels of die ondergrondse stingels normaalweg verdik is.
Die stingels kan die vorm aanneem van wortelstokke (risome), bolle, knolle en gerokte knolle. Die vrugte van die lelieagtiges is gewoonlik driehokkige kapsules en soms vlesige bessies of, in uitsenderlike gevalle, neute. Oor die klassifikasie van die orde Liliales bestaan daar heelwat meningsverskil: deskundiges klassifiseer tussen 5 en 22 families onder hierdie orde.
Vroeër is die klassifikasie gebaseer op die posisie van die vrugbeginsel, die vorm van die bergergane en die bou van die blomme, maar vandag speel die aantal chromosome, die aanwesigheid, al dan nie, van melksapvate en die aanwesigheid of afwesigheid van chemiese stowwe soos alkaloïede en saponiene 'n belangrike rol in die klassifikasie. Die irisfamilie (Iridaceae) word by hierdie bespreking ingesluit, hoewel dit deur baie deskundiges as ’n aparte orde, die Iridales, beskou word.
Hierdie familie is een van die grootste families van die blomplante: dit verteenwoordig ongeveer 250 genera en 3 700 spesies, waarvan meer as 1 000 in Suid-Afrika voorkom. Hulle is grotendeels beperk tot die gematigde en tropiese wêrelddele. Die meeste spesies is meerjarige kruide met bolle of wortelstokke, maar vetplante en selfs boomvorme ('n paar aalwynspesies) word ook aangetref.
Bekende voorbeelde van die familie wat wêreldwyd kommersieel gekweek word, is die tulpe (genus Tulipa) en hiasinte (Hyacinthus orientalis), wat veral in Nederland gekweek en uitgevoer word, verskeie lelies (genus Lilium), en Suid-Afrikaanse spesies soos Agapanthus, Bulbinella, Kniphofia (vuurpyl) en Lachenalia.
Honderde hibrides en variasies van hierdie spesies is reeds in die handel beskikbaar. Die bekendste en grootste genus in Suid-Afrika is die aalwyne (genus Aloe), wat meer as 140 spesies het. Die plante wissel van klein vetplantjies van 'n paar sentimeter hoog tot die groot boomaalwyn (Aloe bainesii), wat tot 18 m hoog kan word. Die oos – en Suid-Kaaplandse bitteraalwyn (Aloe ferox) is bekend vir sy gedroogde blaarsap, wat in poeiervorm verkoop word en as medisyne gebruik word.
Die meeste Ornithogalum-spesies, onder meer die tjienkerientjee (Ornithogalum thyrsoides), is giftig vir vee, maar laasgenoemde is 'n gewilde sierplant en snyblom. Nog ’n giftige spesie met 'n baie mooi blom is die vuurlelie (Gloriosa superba), wat in Sentraal-, Oos- en Suidoos-Afrika natuurlik groei en wêreldwyd 'n gewilde kweekhuisplant is. Die blom kan in heelwat verskillende kleure voorkom. Die blomme van plante van die leliefamilie is normaalweg simmetries of byna simmetries, maar Daubenya aurea is 'n uitsondering. Die plant, wat tot die Roggeveldberge in Suidwes-Kaapland beperk is, se blomme is in 'n hofie gerangskik, maar die buitenste blomme in die hofie is asimmetries (oneweredig) gerangskik.
Van hierdie familie, wat wêreldwyd voorkom, kom meer as 250 spesies in Suid-Afrika voor. Kenmerkend vir die familie is 'n onderstandige vrugbeginsel (in teenstelling met die bostandige vrugbeginsel van die Liliaceae) en die skermvormige bloeiwyse. Weereens is heelwat lede van die familie van tuinboukundige belang. Die clivia (Clivia miniata) is 'n goeie voorbeeld wat wêreldwyd 'n gewilde kamerplant is. Die soort groei natuurlik in die inheemse woude in Natal en is een van 4 spesies wat in Suid-Afrika voorkom.
Ook die Maartlelie of belladonnalelie (Amaryllis belladonna) groei inheems in Suid-Afrika en wel in Suidwes-Kaapland, maar is oorsee ook 'n gewilde potplant. Hierdie lelie, soos baie ander lede van die amarillisfamilie, blom gewoonlik net na veldbrande in die natuur; die plante wat gekweek word, blom gelukkig egter meer gereeld. Die bolplante wat normaalweg onder die naam amarillis verkoop word, behoort eintlik tot die genus Hippeastrum, 'n genus wat nie inheems in Suid-Afrika is nie.
Die grootste konsentrasie van Amaryllidaceae in Suid-Afrika kom in Suidwes-Kaapland voer. Bekende voorbeelde is die kandelaarblomrne (Brunsvigia-spesies). die vuurlelies (Cyrtanthus-spesies) en die berglelies (Nerine-spesies). Die meeste van hierdie en ander spesies in die winterreënvalstreek verloor hul bogrondse dele in die somer. In die herfs, soms slegs na veldbrande, kom die blomme te voorskyn, gevolg deur die blare na die eerste winterreëns.
Dit is interessant dat dit vroeër, toe dit nog beleid was om nie fynbosgebiede te brand nie, gelyk het asof sommige van die lelie- en ander spesies uitgesterf het omdat daar geen blomme meer te sien was nie. Toe het dit egter geblyk dat van hierdie spesies in groot getalle geblom het na brande wat per ongeluk voorgekom het. Navorsing het intussen getoon dat vuur in werklikheid noodsaaklik is vir die voortbestaan van fynbos, en vandag word dit met gereelde tussenposes (10 tot 20 jaar) gebrand. In die somerreënvalstreek kom dieselfde verskynsel in mindere mate ook voor, maar die blomme verskyn in die lente en die blare in die somer, na die eerste reëns.
Die gifbol (Boophane disticha) is ’n bekende voorbeeld wat algemeen op die Hoëveld aangetref word. Nog twee bekende Suid-Afrikaanse soorte van die familie is die seeroogblomme (Scadoxus-spesies), wat in woude en savannes onder bome aangetref word, en die vleilelies (Crinum spesies), wat, soos die naam aandui, kenmerkend vir vleie is.
Hierdie familie word dikwels onder 'n aparte orde, die Iridales, geklassifiseer, maar word gerieflikheidshalwe hier bespreek. Byna al die lede van die irisfamilie het 'n ondergrondse bergorgaan in die vorm van 'n knol of wortelstok. Die blare is lank en smal en die blomknoppe is deur 'n blaarskede omring.
Die kroonblare is in twee kranse van drie gerangskik en voor die buitenste krans is drie meeldrade. Ongeveer 860 uit 'n totaal van 1 500 spesies van hierdie familie word in Suid-Afrika aangetref, waarvan verreweg die meeste in SuidwesKaapland en Namakwaland voorkom. Die grootste genus is die genus Gladiolus, wat ongeveer 150 spesies het. Net soos die voorgemelde twee families het hierdie familie baie verteenwoordigers wat wêreldwyd gekweek word en verbaster is.
Voorbeelde van sulke gewilde plante is gladioli, freesias, crocosmias, ixias en watsonias. Die meeste genera van die familie is bladwisselend. Die plante loop uit en blom in die nat seisoen en sterf dan weer af in die droë seisoen. Van die bekendste genera in Wes-Kaap is Babiana, Geissorhiza, Gladiolus, Heperantha, Homoglossum, Moraea en Romulea. Die genus Watsonia is goed verteenwoordig in die winterreënvalstreek, maar heelwat soorte van die genus kom ook in die somerreënvalstreek (die res van die land) voor.
Watsonias word oor die algemeen deur veldbrande gestimuleer om te blom, en spesies soos Watsonia comptonii blom slegs nadat die veld gebrand is. Immergroen sowel as bladwisselende soorte kom voor. Ander bekende somerreënvalsoorte is Dierama en Schizostylis op die Oos-Transvaalse en Natalse grasveld, en Dietes in Oos-Kaap. AI drie hierdie genera is gewilde tuinplante. Verskeie Moraea- en Homeria-spesies is giftig vir vee, en veral die sogenaamde bloutulp (Moraea polystachya) is berug in die verband.
Die meeste ander genera van die familie het egter eetbare knolle wat veral vroeër 'n belangrike voedselbron vir die primitiewe mense soos die San was. Vandag nog word sekere soorte, soos uintjies (Tulbaghia-spesies), as 'n lekkerny beskou. In die berge van Suidwes-Kaapland groei 2 genera, Nivenia en Witsenia, wat geen knolle het nie en struikagtig groei.
Die lede van die Hypoxisfamilie word deur verskeie plantkundiges onder die Amaryllidaceae geklassifiseer, maar veral in Suid-Afrika is hulle 'n kenmerkende groep op hul eie. Meer as die helfte van die ongeveer 130 spesies van die familie kom in Suid-Afrika voor. Die bekendste genera is Hypoxis, Rhodohypoxis en Spiloxene, almal bekend as sterretjies. Die lede van die Hypoxidaceae het almal ondergrondse bergorgane in die vorm van knolle of wortelstokke. Agavaceae
Die lede van hierdie familie is groot plante met 'n wortelstok en 'n roset van dik, vlesige blare. Die familie het oorspronklik hoofsaaklik in Amerika voorgekom, maar van die spesies, soos die honderdjarige aalwyn (Agave americana), het dwarsdeur die tropiese en subtropiese wêrelddele gevestig geraak.
In Suidelike Afrika kom drie inheemse spesies van die genus Dracaena (draakbome) voor, wat in inheemse woude groei. Agave-spesies blom slegs een keer en gaan dan dood. Agave sisalana word op groot skaal aangeplant vir die verkryging van sisal, terwyl soortgelyke vesels uit ander Agave-spesies verkry word. Ander bekende spesies van die familie wat in tuine en elders aangeplant word, is die draakbloedboom (Dracaena draco), die keiserskroon (Yucca filamentosa) en die Cordyline-spesies.
Sewentien verdere families kan onder die Lelieagtiges geklassifiseer word, waarvan 6 inheemse verteenwoordigers in Suid-Afrika het. Die Aponogetaceae het slegs een genus, Aponogeten, en ongeveer 25 spesies (5 in Suid-Afrika). Die bekendste is Apanogeton distachyos, die waterblommetjie. 'n Tradisionele gereg, waterblommetjiebredie, word van die plante gemaak, en die aanvraag daarvoor is so groot dat die blomme nou op groot skaal gekweek, verwerk en ingelê word.
Waterblommetjies is inheems in die winterreënvalstreek van Suid-Afrika en oorleef in die somer, wanneer vleie opdroog, in die vorm van ondergrondse wortelstokke. Die Haemodoraceae het ongeveer 20 verteenwoordigers in Suid-Afrika. Een daarvan, wat volop in Suid- en Wes-Kaap voorkom, is Wachendorfia thyrsiflora. Die bekendste lede van die familie Velloziaceae in Suid-Afrika is die bobbejaansterte (genus Vellozia), veral Vellazia viscosa (voorheen Xerophyta viscosa).
Ongeveer 6 spesies word in Suid-Afrika aangetref. Die enigste ander genus wat tot hierdie familie behoort, is die genus Talbotia. Van die familie Asparagaceae is die genus Asparagus goed verteenwoordig in Suid-Afrika. Die meeste van die plante is meerjarige kruide met wortelstokke en die vrugte is helderrooi bessies. Die blare van ’n paar spesies is veral gewild in blommerangskikkings. Die bekende aspersie (Asparagus officinalis) behoort ook tot die familie.
Van die familie Smilacaceae is Smilax kraussiana 'n Suid-Afrikaanse verteenwoordiger. Hierdie plant is 'n geharde, doringagtige rankplant wat as pioniersoort aan die rande van inheemse woude en op versteurde plekke in hoë reënvalgebiede groei. Om deur ’n netwerk ranke van hierdie plant te beweeg, is 'n baie onaangename ondervinding. Uit 'n Suid-Amerikaanse Smilax-spesie word die geurmiddel salsaparilla verkry. Die Smilacaceae sowel as die Asparagaceae word deur sommige taksonme onder die Liliaceae geklassifiseer.
Die familie Dioscoreaceae is ’n kleinerige familie van rank- en klimplante met klein, groen, eenslagtige blomme. Die vrugbeginsel is onderstandig en in teenstelling met die meeste eensaadlobbige plante het die hart- of pylvormige blare netvormige are. Seker een van die bekendstes van die familie is die patat (Dioscorea batatas), waarvan die knolle geëet word. 'n Paar van die Diascorea spesies wat in Suid-Afrika voorkom, het verdikte stingelbasisse, en hierdie soorte staan heel gepas as olifantspoot bekend.
Nog 'n belangrike familie is die Pontederaceae, hoewel dit geen inheemse verteenwoordigers in Suid-Afrika het nie. Tot hierdie familie behoort die waterhiasint (Eicharnia crassipes), wat oorspronklik uit Suid-Amerika kom, maar nou wêreldwyd gevestig geraak het. Veral in Afrika, insluitende Suid-Afrika, is hierdie plant 'n onkruid, wat 'n ernstige bedreiging vir waterbronne inhou omdat dit baie vinnig vermeerder en groot oppervlaktes water binne ’n kort tyd kan bedek. Die water raak dan ongeskik vir hengel en bootry.
Wanneer die plante vernietig word, veroorsaak die verrotting daarvan dat soveel suurstof opgebruik word dat die visse weens 'n suurstoftekort vrek. Die plant is egter 'n potensiële energie- en kunsmisbron, en navorsing word wêreldwyd gedoen om vas te stel of dit ekonomies benut kan word. Hoewel die Pontederaceae almal waterplante is, het hulle ook wortelstokke. Die blomme het ’n vergroeide blomdek, rooipers in die geval van die waterhiasint, en drie lang en drie kort meeldrade.
Die Alliaceae, wat ook soms onder die Liliaceae geklassifiseer word, bevat 'n paar soorte van ekonomiese belang soos die ui (Allium cepa), die prei (Allium porrum) en die knoflook (Allium sativum). Verdere families wat onder die orde Liliales geklassifiseer kan word, maar nie van ekonomiese belang is of in Suid-Afrika voorkom nie, is die Xanthorrhoeceae, die Aphyllanthaceae, die Aistroemeriaceae, die Phileciaceae, die Tecophilaceae, die Cyanastraceae, die Stemonaceae, die Taccaceae en die Phylidraceae.
Wikispecies het meer inligting verwant aan: Lelieagtiges
Lelieagtiges (orde Liliales) is hoofsaaklik kruidagtige, meerjarige plante met parallel-arige blare en bergorgane in die vorm van bolle, knolle of wortelstokke, maar enkele boomvorme kom ook voor. Die verspreidingsgebied van hierdie groep is grotendeels beperk tot die subtropiese gebiede, veral Suidelike Afrika.
Bolplante soos tulpe, narsings en irisse word vandag wêreldwyd in talle variasies verkoop. Daar bestaan nog heelwat onsekerheid oor die klassifikasie van die groep, en tussen 5 en 22 families word onder die Liliales geklassifiseer vroeër het die klassifikasie hoofsaaklik op die posisie van die vrugbeginsel, die vorm van die bergorgane en die bou van die blomme berus, maar vandag speel die aantal chromosome, die aanwesigheid van melksapvate en die aanwesigheid van chemiese stowwe soos alkaloïede en saponiene ’n groter rol.
Zanbaqçiçəklilər (lat. Liliales) — örtülütoxumlular şöbəsinin birləpəlilər sinfinə aid bitki sırası.
Zanbaqçiçəklilər (lat. Liliales) — örtülütoxumlular şöbəsinin birləpəlilər sinfinə aid bitki sırası.
Lilial (Liliales) és un ordre de plantes amb flor.
El sistema APG II, de 2003, ubica l'ordre Lilials en el clade monocots :
L'ordre Lilial conté sobretot plantes herbàcies però també hi ha lianes i arbusts. La majoria són perennes i proveïts d'estructures d'emmagatzemament com el corm o el rizoma.
L'ordre té una distribució cosmopolita però les famílies més extenses estan a l'hemisferi nord i les famílies més petites a l'hemisferi sud.
Compta amb unes 1.300 espècies
En el Sisteema Cronquist, de 1981, va col·locar l'ordre Lilial dins la subclasse Liliidae i dins la classe Liliopsida [=monocotilèdons] i va incloure més famílies que el sistema APGII.
Lilial (Liliales) és un ordre de plantes amb flor.
Liliotvaré (Liliales) je řád jednoděložných rostlin.
Pojetí řádu se v jednotlivých taxonomických systémech velmi měnilo. Postupně došlo k rozpadu široce pojaté čeledi liliovité (Liliaceae) do mnoha čeledí, z nichž mnohé byly modernějšími systémy přesunuty do jiných řádů, převážně chřestotvaré (Asparagales). Cronquistův systém sem řadí i čeledě dnes řazené do řádu smldincotvaré (Dioscoreales), naopak systém APG II sem řadí i čeleď Corsiaceae, dříve řazena většinou do řádu Orchidales aj. Z těchto důvodů se popisy řádu v jednotlivých publikacích mohou velmi lišit, záleží na tom, jak jsou staré a podle čeho byly vypracovány.
Jsou to většinou vytrvalé byliny, často s cibulemi (typické pro liliovité), hlízami či oddenky, ale jsou zde i keře a liány, např. přestup (Smilax). Listy jsou nejčastěji jednoduché, střídavé, s čepelemi celokrajnými, žilnatinou souběžnou nebo dlanitou. Většinou to jsou zelené rostliny, ale jsou zde i nezelené, heterotrofně se vyživující (Corsiaceae). Květy jsou jednotlivé nebo v květenstvích, jsou to většinou jednodomé, řidčeji dvoudomé rostliny. Tyčinek je nejčastěji 6, gyneceum je většinou srostlé ze 3 plodolistů, semeník je svrchní nebo spodní. Plodem bývá nejčastěji tobolka nebo bobule.
kýchavicovité Melanthiaceae
ocúnovité Colchicaceaea
přestupovité Smilacaceae
liliovité Liliaceae
Liliotvaré (Liliales) je řád jednoděložných rostlin.
Lilje-ordenen (Liliales) har gennemgået en del korrektioner efter de nyeste, fylogenetiske undersøgelser af grønkorn-DNA. Her følger familierne iflg. APG IIIs systematik fra 2009:
Familier
Die Lilienartigen (Liliales) sind eine Ordnung der Monokotyledonen.
Es sind krautige Pflanzen. Alle Taxa sind Geophyten. Die Überdauerungsorgane sind bei den Liliengewächsen (Liliaceae) immer Zwiebeln, bei den Zeitlosengewächsen (Colchicaceae) Knollen und bei den Germergewächsen (Melanthiaceae) Rhizome. Die Laubblätter sind parallelnervig und nicht in Blattstiel und Blattspreite gegliedert.
Es werden meist traubige Blütenstände gebildet. Die meist radiärsymmetrischen Blüten der Lilienartigen sind dreizählig. Die Blütenhüllblätter sind meist gleichgestaltet, deshalb gibt es (2 × 3) sechs Perigonblätter. Am unteren Ende der Perigonblätter oder der Staubblätter wird Nektar sezerniert. Meist drei Fruchtblätter verwachsen zu einem Fruchtknoten, der ober- oder unterständig sein kann und meist viele Samenanlagen enthält. Sie bilden meistens Kapselfrüchte.
Zu den Lilienartigen (Liliales) gehören zehn Pflanzenfamilien[1] mit 67 Gattungen und fast 1600 Arten:
Die Lilienartigen (Liliales) sind eine Ordnung der Monokotyledonen.
Koma lîliyan (Liliales) komeke riwekan e, li ser Monokotyledonan tê hejmartin.
Famîleyên li ser Liliales tên hejmartin:
Liliales is an order o monocotyledonous flouerin plants. This order o necessity includes the faimily Liliaceae, but baith the faimily an the order hae haed a widely disputit history, wi the circumscription varyin greatly frae ane taxonomist tae another. Well kent plants frae the order include Lilium (lily), tulip, the North American wildflouer Trillium, an greenbrier.
The APG III seestem (2009) places this order in the clade monocots. In APG III, the faimily Luzuriagaceae is combined wi the faimily Alstroemeriaceae an the faimily Petermanniaceae is recognized. APG III uises this circumscription:
Thus circumscribed, this order consists maistly o yerbaceous plants, but lianas an shrubs occur. They are maistly perennial plants, wi fuid storage organs such as corms or rhizomes. The faimily Corsiaceae is notable for bein heterotrophs.
The order haes warldwide distribution. The lairger faimilies (wi more than 100 species) are roughly confined tae the Northren Hemisphere, or are distributit warldwide, centerin on the north. On the ether haund, the smaller faimilies (wi up tae 10 species) are confined tae the Southren Hemisphere, or sometimes just tae Australie or Sooth Americae. The tot nummer o species in the order is nou aboot 1300.
As wi any yerbaceous group, the fossil record o the Liliales is rather scarce. There are several species frae the Eocene, such as Petermanniopsis anglesaensis or Smilax, but their identification is nae definite. Another kent fossil is Ripogonum scandens frae the Miocene. Due tae the scarcity o data, it seems impossible tae determine precisely the age an the initial distribution o the order. It is assumed that the Liliales originate frae the Lower Cretaceous, ower 100 million years ago. The initial diversification tae the faimilies teuk place atween 82 an 48 million years ago (Vinnersten an Bremer, 2001).
The APG II seestem (2003) places this order in the clade monocots an uises this circumscription:
The APG seestem (1998) also placed the order in the clade monocots, but wi a slightly different circumscription (missin the faimily Corsiaceae):
The Cronquist seestem (1981) placed the order in subclass Liliidae in the class Liliopsida [= monocotyledons] o diveesion Magnoliophyta [= angiosperms]. It uised a much wider circumscription (mony o the plants here are assigned tae Asparagales an Dioscoreales bi APG II):
The Thorne seestem (1992) placed the order in superorder Lilianae in subclass Liliidae [= monocotyledons ] o class Magnoliopsida [= dicotyledons] an uised this circumscription:
The Dahlgren seestem placed the order in superorder Lilianae in subclass Liliidae [= monocotyledons] o class Magnoliopsida [= angiosperms] an uised this circumscription:
In the Engler seestem (1964 update) a similar order wis named Liliiflorae, placed in the class Monocotyledoneae o the subdiveesion Angiospermae.
The Wettstein seestem, last revised in 1935, uised names similar tae those in the Engler seestem: the order wis named Liliiflorae placed in the class Monocotyledones o the subdivision Angiospermae. In circumscription the order wis fairly similar tae that o Cronquist.
Earlier names for this order include the Coronarieae o the Bentham & Hooker seestem.
Tekst üüb Öömrang Liliales (lilienoortagen) san en kategorii faan bloosenplaanten mä 10 plaantenfamilin.
Liliales iku bangsa tetuwuhan ngembang sing kalebu sajeroning klad monocots miturut Sistem klasifikasi APG II). Bangsa iki uga diakoni minangka takson sajeroning sistem klasifikasi Cronquist lan kacakup sajeroning anak kelas Liliidae, kelas Liliopsida.
bangsa Liliales
Liliales is an order o monocotyledonous flouerin plants. This order o necessity includes the faimily Liliaceae, but baith the faimily an the order hae haed a widely disputit history, wi the circumscription varyin greatly frae ane taxonomist tae another. Well kent plants frae the order include Lilium (lily), tulip, the North American wildflouer Trillium, an greenbrier.
The APG III seestem (2009) places this order in the clade monocots. In APG III, the faimily Luzuriagaceae is combined wi the faimily Alstroemeriaceae an the faimily Petermanniaceae is recognized. APG III uises this circumscription:
order Liliales faimily Alstroemeriaceae faimily Campynemataceae faimily Colchicaceae faimily Corsiaceae faimily Liliaceae faimily Melanthiaceae faimily Petermanniaceae faimily Philesiaceae faimily Rhipogonaceae faimily SmilacaceaeThus circumscribed, this order consists maistly o yerbaceous plants, but lianas an shrubs occur. They are maistly perennial plants, wi fuid storage organs such as corms or rhizomes. The faimily Corsiaceae is notable for bein heterotrophs.
The order haes warldwide distribution. The lairger faimilies (wi more than 100 species) are roughly confined tae the Northren Hemisphere, or are distributit warldwide, centerin on the north. On the ether haund, the smaller faimilies (wi up tae 10 species) are confined tae the Southren Hemisphere, or sometimes just tae Australie or Sooth Americae. The tot nummer o species in the order is nou aboot 1300.
As wi any yerbaceous group, the fossil record o the Liliales is rather scarce. There are several species frae the Eocene, such as Petermanniopsis anglesaensis or Smilax, but their identification is nae definite. Another kent fossil is Ripogonum scandens frae the Miocene. Due tae the scarcity o data, it seems impossible tae determine precisely the age an the initial distribution o the order. It is assumed that the Liliales originate frae the Lower Cretaceous, ower 100 million years ago. The initial diversification tae the faimilies teuk place atween 82 an 48 million years ago (Vinnersten an Bremer, 2001).
Liliales (lilienoortagen) san en kategorii faan bloosenplaanten mä 10 plaantenfamilin.
Liliales iku bangsa tetuwuhan ngembang sing kalebu sajeroning klad monocots miturut Sistem klasifikasi APG II). Bangsa iki uga diakoni minangka takson sajeroning sistem klasifikasi Cronquist lan kacakup sajeroning anak kelas Liliidae, kelas Liliopsida.
Лилия чукöр (лат. Liliales) – Magnoliopsida классісь корья быдмас чукöр. Лилия чукöрӧ пырöны 11 котыр да 1300 вид.
Лилия чукӧр (латин Sapindales ) – Magnoliopsida классса корья быдмӧг чукӧр. Лилияяс 11 котыр да 1300 сикас.
Лилия чукӧр (латин Sapindales ) – Magnoliopsida классса корья быдмӧг чукӧр. Лилияяс 11 котыр да 1300 сикас.
Лилия чукöр (лат. Liliales) – Magnoliopsida классісь корья быдмас чукöр. Лилия чукöрӧ пырöны 11 котыр да 1300 вид.
Лілеякветныя[1] (Liliales) — парадак кветкавых (Angiosperms) расьлінаў, які зьмяшчае 10 сямействаў: Alstroemeriaceae, Campynemataceae, Colchicaceae, Corsiaceae, Liliaceae, Melanthiaceae, Petermanniaceae, Philesiaceae, Ripogonaceae, Smilacaceae.
Лілеякветныя (Liliales) — парадак кветкавых (Angiosperms) расьлінаў, які зьмяшчае 10 сямействаў: Alstroemeriaceae, Campynemataceae, Colchicaceae, Corsiaceae, Liliaceae, Melanthiaceae, Petermanniaceae, Philesiaceae, Ripogonaceae, Smilacaceae.
Liliales is an order of monocotyledonous flowering plants in the Angiosperm Phylogeny Group and Angiosperm Phylogeny Web system, within the lilioid monocots. This order of necessity includes the family Liliaceae. The APG III system (2009) places this order in the monocot clade. In APG III, the family Luzuriagaceae is combined with the family Alstroemeriaceae and the family Petermanniaceae is recognized. Both the order Lililiales and the family Liliaceae have had a widely disputed history, with the circumscription varying greatly from one taxonomist to another. Previous members of this order, which at one stage included most monocots with conspicuous tepals and lacking starch in the endosperm are now distributed over three orders, Liliales, Dioscoreales and Asparagales, using predominantly molecular phylogenetics. The newly delimited Liliales is monophyletic, with ten families. Well known plants from the order include Lilium (lily), tulip, the North American wildflower Trillium, and greenbrier.
Thus circumscribed, this order consists mostly of herbaceous plants, but lianas and shrubs also occur. They are mostly perennial plants, with food storage organs such as corms or rhizomes. The family Corsiaceae is notable for being heterotrophic.
The order has worldwide distribution. The larger families (with more than 100 species) are roughly confined to the Northern Hemisphere, or are distributed worldwide, centering on the north. On the other hand, the smaller families (with up to 10 species) are confined to the Southern Hemisphere, or sometimes just to Australia or South America. The total number of species in the order is now about 1768.
As with any herbaceous group, the fossil record of the Liliales is rather scarce. There are several species from the Eocene, such as Petermanniopsis anglesaensis or Smilax, but their identification is not definite. Another known fossil is Ripogonum scandens from the Miocene. Due to the scarcity of data, it seems impossible to determine precisely the age and the initial distribution of the order. It is assumed that the Liliales originate from the Lower Cretaceous, over 100 million years ago. Fossil aquatic plants from the Cretaceous of northeastern Brazil and a new terrestrial species placed in the new genus Cratosmilax suggest that the first species have appeared around 120 million years ago when the continents formed Pangea, before dispersing as Asia, Africa and America.[4] The initial diversification to the current families took place between 82 and 48 million years ago.[5] The order consists of 10 families, 67 genera and about 1,768 species.
The Liliales are a diverse order of predominantly perennial erect or twining herbaceous and climbing plants. Climbers, such as the herbaceous Gloriosa (Colchicaceae) and Bomarea (Alstroemeriaceae), are common in the Americas in temperate and tropical zones, while most species of the subtropical and tropical genus Smilax (Smilacaceae) are herbaceous or woody climbers and comprise much of the vegetation within the Liliales range. They also include woody shrubs, which have fleshy stems and underground storage or perennating organs, mainly bulbous geophytes, sometimes rhizomatous or cormous.[6] Leaves are elliptical and straplike with parallel venation or ovate with palmate veins and reticulate minor venation (Smilacaceae). In Alstroemeria and Bomarea (Alstroemeriaceae) the leaves are resupinate (twisted).[7][8][9]
_(6022597540).jpg)
The flowers are highly variable, ranging in size from the small green actinomorphic (radially symmetric) blooms of Smilax to the large showy ones found in Lilium, Tulipa and Calochortus (Liliaceae) and Lapageria (Philesiaceae). Sepals and petals are undifferentiated from each other, and known as tepals, forming a perianth. They are usually large and pointed and may be variegated in Fritillaria (Liliaceae). Nectaries may be perigonal (at base of tepals) but not septal (on ovaries). Perigonal nectaries may be a simple secretory epidermal region at the tepal bases (Lapageria) or small, depressed regions fringed with hairs, often with glandular surface protuberances, at the bases of the inner tepals (Calochortus), while in Tricyrtis the tepals become bulbous or spur-like at the base, forming a nectar-containing sac. Ovaries may be inferior or superior, the style often long and stigma capitate (pin headed). In a number of taxa there are three separate styles, particularly some Melanthiaceae s.l. (e.g. Helonias, Trillium, Veratrum) and Chionographis. The outer integument epidermis of the seed coat is cellular, and the phytomelanin pigment is lacking. The inner integument is also cellular and these features are plesiomorphic.[7][8][9]
The Liliales are characterised by (synapomorphies) the presence of nectaries at the base of the tepals (perigonal nectaries) or stamen filaments (Colchicum, Androcymbium) most taxa but the absence of septal nectaries,[10] together with extrorse (outward opening) anthers. This distinguishes them from the septal nectaries and introrse anthers that are the features of most other monocots.[5][8] Exceptions are some Melanthiaceae in which nectaries are absent or septal and anthers that are introrse (dehiscence directed inwards) in Campynemataceae, Colchicaceae, and some Alstroemeriaceae, Melanthiaceae, Philesiaceae, Ripogonaceae and Smilacaceae. Tepals are largely three-traced in net-veined taxa of Liliales (e.g. Clintonia, Disporum), distinguishing them from the single-traced Asparagales, and is associated with the presence of tepal nectaries, presumably to supply them. The presence of separate styles is also a distinguishing feature from Asparagales, where it is rare. Phytomelan is completely absent in Liliales seed coats, unlike Asparagales, which nearly all contain it.[11][8]
The stems contain fructans, the plants also contain Chelidonic acid, saponins, while some species contain Velamen. The epicuticular wax is of the Convallaria type, consisting of parallel orientated platelets.[12]
The order includes taxa with some of the largest genomes among Angiosperms,[13] particularly Melanthiaceae, Alstroemeriaceae and Liliaceae.[14]
With 11 families, about 67 genera and about 1,558 species, Liliales is a relatively small angiosperm order, but a large group within the monocotyledons.[9][15]
The botanical authority for Liliales is given to Perleb (1826), who grouped eleven families (Asparageae, Pontederiaceae, Asphodeleae, Coronariae,[a] Colchicaceae, Dioscoreaceae, Hypoxideae, Amaryllideae, Haemodoraceae, Burmanniaceae, Irideae) into an order he called Liliaceae.[17] In Perleb's system, he divided the vascular plants into seven classes, of which the Phanerogamicae or seed plants he called his class IV, or Ternariae. The latter, he divided into five orders (ordo), including the Liliaceae.[17]
A number of later taxonomists, such as Endlicher (1836) substitituted the term Coronarieae for this higher order, including six subordinate taxa. Endlicher divided the Cormophyta into five sections, of which Amphibrya contained eleven classes, including Coronarieae.[18] The term Liliales was introduced by Lindley (1853),[19] referring to these higher orders as Alliances. Lindley included four families in this alliance. Lindley called the monocots class Endogenae, with eleven alliances including Liliales.[19] Although Bentham (1877) restored Coronariae as one of seven Series making up the monocotyledons,[20] it was replaced by Liliiflorae and then Liliales in subsequent publications (see Table for history).[21]
Subsequent authors, now adopting a phylogenetic (phyletic) or evolutionary approach over the natural method,[22] did not follow Bentham's nomenclature. Eichler (1886) used Liliiflorae for the higher order including Liliaceae, placing it as the first order (Reihe) in his class monocotyledons,[23] as did Engler (1903),[24] Lotsy (1911),[25] and Wettstein in 1924, in class Monocotyledones, subdivision Angiospermae.[26]
Hutchinson (1973)[27] restored Liliales for the higher rank, an approach that has been adopted by most major classification systems onwards, reserving Liliiflorae for higher ranks. These include Cronquist (1981),[28] Dahlgren (1985),[29] Takhtajan (1997)[30] as well as Thorne and Reveal (2007).[31]
Hutchinson (1973) derived a more elaborate hierarchy, placing order Liliales as one of 14 in division Corolliferae, one of three divisions of subphylum monocotyledons. Cronquist (1981) placed the order Liliales as one of two in subclass Liliidae, one of five in the class Liliopsida (monocotyledons) of division Magnoliophyta (angiosperms). Dahlgren (1985) made Liliales one of six orders in Superorder Liliiflorae, one of ten divisions of the monocots. Takhtajan (1997) had a more complex system of higher taxonomic ranks, placing Liliales as one of 15 orders within superorder Lilianae, one of four within subclass Liliidae. Liliidae in turn was one of four subclasses in class Liliopsida (monocots).[32] In contrast Thorne and Reveal (2007) abandoned the use of monocotyledons as a distinct taxon, replacing it with 3 separate subclasses of Magnoliopsida (angiosperms), of which Liliidae consists of 3 superorders, placing Liliales in superorder Lilianae.[31]
In all these systems, Liliales (or Liliiflorae) were visualised as either a direct division of the monocots (or equivalent) or were placed in an intermediate division of the monocots, such as superorder Lilianae.[33]
The development of molecular phylogenetic methods for determining taxonomic circumscription and phylogeny led to considerable revision of angiosperm classification,[34] and establishment of Liliales as a monophyletic group.[35][36][8] It was clear by 1996, that the most useful system to date, that of Dahlgren, required urgent revision.[34] The new classification was formalised with the creation of the Angiosperm Phylogeny Group (APG) system (1998–2016),[37][38] based on monophyletic clades, which continued the use of Liliales as the name for the taxon.[39]
The Angiosperm Phylogeny Group APG system (1998) established a structure of monocot classification with ten orders.[37] Notable was the separation of asparagids, as suggested by Dahlgren,[10] into Asparagales, with other taxa placed in Dioscoreales, resulting in a much reduced order.[9][8]
The position of Liliales within the monocots (Lilianae) is shown in the following cladogram. The monocot orders form three grades, the alismatid monocots, lilioid monocots and the commelinid monocots by order of branching, from early to late. These have alternatively been referred to as Alismatanae, Lilianae and Commelinanae.[10] The alismatid monocots form the basal group, while the remaining grades (lilioid and commelinid monocots) have been referred to as the "core monocots".[40] The relationship between the orders (with the exception of the two sister orders) is pectinate, that is diverging in succession from the line that leads to the commelinids.[41] The lilioid monocot orders constitute a paraphyletic assemblage, that is groups with a common ancestor that do not include all direct descendants (in this case commelinids which are a sister group to Asparagales); to form a clade, all the groups joined by thick lines would need to be included. In the cladogram the numbers indicate crown group (most recent common ancestor of the sampled species of the clade of interest) divergence times in mya (million years ago).[42]
Cladogram 1: The phylogenetic composition of the monocots[38][43] Lilianae sensu Chase & Reveal (monocots) 131[44] 122 120Dioscoreales 115
Pandanales 91
Liliales 121
121Asparagales 120
commelinids 118The crown group of Liliales has been dated to ca. 117 Myr (million years ago) in the Early Cretaceous period of the Mesozoic era.[45][40]
The circumscription of Liliales has varied greatly since Perleb's original construction with 11 families in 1826.[8] Many of these families are now considered to be in Asparagales, with the remainder in commelinids and Dioscoreales, as shown in this table.
The availability of molecular phylogenetic methods suggested four main lineages within Liliales, and seven families;[8]
The first Angiosperm Phylogeny Group classification (APG I) in 1998 had the following circumscription, with 9 families, having separated Philesiaceae and Ripogonaceae from Smilacaceae:[37]
The APG II system (2003) added Corsiaceae to the Liliales,[46] while APG III (2009) added Petermanniaceae and merged Luzuriagaceae into Alstroemeriaceae.[2] The subsequent revision of APG IV (2016) left this unchanged, with 10 families.[38]
The exact phylogenetic relationship between the families of Liliales has been subject to revision. This cladogram shows that of the Angiosperm Phylogeny Website (2020):[47][11]
Liliales branch with 50‑80% supportThe bulk of the Liliales species are found in the very diverse family Liliaceae (16 genera, 610 species). Of the remaining nine families, three are referred to as the vine families (Ripogonaceae, Philesiaceae and Smilacaceae) and form a cluster.[11]
The Corsiaceae (ghost-flower family) are a very small family of 3 mycoheterotrophic genera, lacking chlorophyll, with 27 species of perennial herbaceous plants. They are found in montane forests in South America (one genus) and from southern China to northern Australia in areas with high rainfall, and among dense leaf litter. The majority of species occur in the type genus Corsia. The name commemorates the Florentine plant collector Marquis Bardo Corsi Salviati (1844–1907).[48][49]
The Campynemataceae (Green-mountainlily family) are a very small family of two genera and four species of rhizomatous herbaceous plants found in Tasmania and New Caledonia. The name is derived from the Greek words kampylos (curved) and nema (thread).[48][49]
The Melanthiaceae (Wake Robin family) is a family of perennial herbaceous plants, whose storage organs include bulbs, rhizomes and corms (rarely, e.g. Schoenocaulon). Their distribution is temperate and boreal Northern hemisphere, in the Americas extending south to the Andes and in Asia to the Himalayas and Taiwan. Melanthiaceae consists of 17 genera and 173 species distributed in a number of subdivisions. The largest genus is Trillium (44 species) but many genera are monotypic. A number of genera, including Trillium are used as garden ornamentals, especially for woodland gardens. Paris japonica is noted for having the largest genome known to date. The family name is derived from the Greek words melas (black) and anthos (flower) in reference to the dark colour of the petals. [48][49]
The Petermanniaceae (Petermann's vine family) consists of a single species, Petermannia cirrosa, a perennial woody vine with underground rhizomes. Petermannia is restricted to Queensland and New South Wales, in temperate rainforests between Brisbane and Sydney. The family was named for Wilhelm Ludwwig Petermann (1806–1855), director of the botanical garden at Leipzig.[48][49]
The Colchicaceae (Naked-ladies or Colchicum family) are perennial erect and climbing plants with underground corms, tubers and rhizomes. They are herbaceous with the exception of Kuntheria which has a somewhat woody stem. Their distribution is widespread including in temperate zones in North America, Europe, North Africa and the Middle east and tropical zones in Africa, Asia and Australasia. They are absent from South America. The family is of medium size with 15 genera and about 285 species. The largest genus is the type genus, Colchicum, with 159spp. Although the alkaloids, which characterise them, they contain are toxic to animals and humans, Colchicine has usage medicinally and in botanical laboratories. They are also include popular garden and indoor ornamentals. These include Colchicum and Gloriosa. The family is named after Colchis on the eastern Black Sea.[48][49][9]
The Alstroemeriaceae (Inca-lily family) are erect or creeping perennial (rarely annual) herbaceous plants with occasional shrubby vines, some of which have evergreen stems. They are occasionally epiphytic and form often swollen rhizomes. They are found in tropical and temperate Central and South America, as well as Australasia. There are two large genera (Alstroemerieae), the erect Alstroemeria (S America 125 spp.) and twining Bomarea (Central & S America 122 spp.) and two very small genera (Luzuriageae) with 2 and 4 species each, for a total of 253 species in the family. Two species are widely used for food in S America, Alstroemeria ligtu is used for a flour (Chuño) that is extracted from its roots, while the tubers of Bomarea edulis are directly consumed. Luzuriaga radicans, also from S America, produces fibre used in rope making. Alstroemeria cultivars are popular ornamentals and widely used as cut flowers (Peruvian lilies). The family is named for Baron Clas Alströmer (1736–1794), a student of Linnaeus.[48][49]
The Ripogonaceae (Supplejack family) is a very small family, with a single genus, Ripogonum and six species. They are woody evergreen shrubs and vines arising from a horizontal rhizome, swollen at its base to form a tuber. They are confined to Eastern Australasia, with the type species, Ripogonum scandens as the sole New Zealand species. The stems have a use in basketry and building and the young shoots are edible. The name is derived from two Greek words, ripos (wicker) and gony (node) in reference to their node bearing shoots.[48][49]
The Philesiaceae (Chilean-bellflower family) are a very small family consisting of two monotypic genera, the two species being Philesia magellanica and the similar Lapageria rosea. They grow from a short woody rhizome, forming shrubs and vines respectively. They are found in the cool temperate forest of central and southern Chile, Magellan straits and adjacent Argentina, among the southern beech (Nothofagus) trees. Lapageria is the national flower of Chile and a popular ornamental with edible fruit. The name is thought to be related to the Greek word phileo (love), because of the attractiveness of its flowers.[48]
The Smilacaceae (Catbrier family) consist of a single large genus, Smilax, with about 210 species,[50] making it the second largest family of the order, after Liliaceae. They are perennial vines, shrubs or herbaceous, sometimes woody, plants with short fibrous woody (sometimes tuberous) rhizomes. Smilacaceae are pantropical with extension into temperate zones north (N America, Mediterranean, Russian Far East) and south (Eastern Australia). A number of species have been used in traditional medicine and as foodstuffs. Smilax china was used to treat gout. S. aristolochiifolia was used to treat syphilis (but later as sarsaparilla to flavor root beer and confectionary). The fruit of S. megacarpa is consumed in conserves. The young shoots of many species are also edible. The family is named after the Greek myth of the affair between the mortal Krokos (or Crocus) and the nymph Smilax, whose punishment was to be turned into the prickly vine Smilax aspera.[48]
The lily family, Liliaceae, are the largest Liliales family, with 15 genera and about 700 species, though much reduced from earlier circumscriptions, in four subfamilies. Of these genera, Gagea is the largest (204 spp.), but some are quite small, with Medeola being monotypic. They are perennial herbaceous plants, growing from bulbs or corms (rarely creeping rhizomes), with actinomorphic hypogynous flowers that are often coloured and patterned. They are predominantly northern temperate in distribution, with extension to subtropical areas of N Africa, India, China and Luzon, but are absent from the southern hemisphere. The bulbs have been used as foodstuffs or in traditional medicine. Cardiocrinum cordatum and Erythronium japonicum are sources of starch. Many Liliaceae are important in the floriculture and horticulture industries, particularly Tulipa and Lilium, but also Fritillaria. Many are also important ornamentals, such as Calochortus, Cardiocrinum, Clintonia, Erythronium and Tricyrtis. The name is derived from the Latin word for lily, lilium, which in turn is derived from the Greek leirion, a white lily.[48][49][40]
Widely distributed but most commonly found in subtropical and temperate regions, especially herbaceous taxa in temperate regions of the Northern Hemisphere, and subtropical regions of the Southern hemisphere, including vines.[8] Since many species are cultivated they have been introduced in many regions and consequently worldwide, and a number have subsequently escaped and naturalised.[9]
Liliales form important sources of food and pharmaceuticals as well as playing a significant role in horticulture and floriculture as ornamental plants. Pharmaceutical products include colchicine from Colchicum and Gloriosa (Colchicaceae) and veratrine and related compounds from Veratrum (Melanthiaceae) and Zigadenus (Melanthiaceae).[9]
Liliales is an order of monocotyledonous flowering plants in the Angiosperm Phylogeny Group and Angiosperm Phylogeny Web system, within the lilioid monocots. This order of necessity includes the family Liliaceae. The APG III system (2009) places this order in the monocot clade. In APG III, the family Luzuriagaceae is combined with the family Alstroemeriaceae and the family Petermanniaceae is recognized. Both the order Lililiales and the family Liliaceae have had a widely disputed history, with the circumscription varying greatly from one taxonomist to another. Previous members of this order, which at one stage included most monocots with conspicuous tepals and lacking starch in the endosperm are now distributed over three orders, Liliales, Dioscoreales and Asparagales, using predominantly molecular phylogenetics. The newly delimited Liliales is monophyletic, with ten families. Well known plants from the order include Lilium (lily), tulip, the North American wildflower Trillium, and greenbrier.
Thus circumscribed, this order consists mostly of herbaceous plants, but lianas and shrubs also occur. They are mostly perennial plants, with food storage organs such as corms or rhizomes. The family Corsiaceae is notable for being heterotrophic.
The order has worldwide distribution. The larger families (with more than 100 species) are roughly confined to the Northern Hemisphere, or are distributed worldwide, centering on the north. On the other hand, the smaller families (with up to 10 species) are confined to the Southern Hemisphere, or sometimes just to Australia or South America. The total number of species in the order is now about 1768.
As with any herbaceous group, the fossil record of the Liliales is rather scarce. There are several species from the Eocene, such as Petermanniopsis anglesaensis or Smilax, but their identification is not definite. Another known fossil is Ripogonum scandens from the Miocene. Due to the scarcity of data, it seems impossible to determine precisely the age and the initial distribution of the order. It is assumed that the Liliales originate from the Lower Cretaceous, over 100 million years ago. Fossil aquatic plants from the Cretaceous of northeastern Brazil and a new terrestrial species placed in the new genus Cratosmilax suggest that the first species have appeared around 120 million years ago when the continents formed Pangea, before dispersing as Asia, Africa and America. The initial diversification to the current families took place between 82 and 48 million years ago. The order consists of 10 families, 67 genera and about 1,768 species.
Lilialoj (latine Liliales) estas ordo de unukotiledonaj angiospermoj. Ĝi inkluzivas la lilion, la tulipon, la trilion, kaj la smilakon.
Laŭ la 4-a klasifiko de la Angiosperma Filogeneza Grupo (angle Angiosperm Phylogeny Group, mallonge AFG), la lilialoj konsistas el la jenaj dek klasoj:
Lilialoj (latine Liliales) estas ordo de unukotiledonaj angiospermoj. Ĝi inkluzivas la lilion, la tulipon, la trilion, kaj la smilakon.
Liliales es un taxón de plantas perteneciente a la categoría taxonómica de orden, utilizado en sistemas de clasificación modernos como el sistema de clasificación APG III del 2009[1] y el APWeb,[4] y está circunscripto obligadamente al menos por la familia Liliaceae. Liliales es un orden largamente reconocido, pero no necesariamente delimitado como en los sistemas de clasificación mencionados. Liliales tradicionalmente fue un orden difícil de circunscribir y de dividir en familias, ya que sus caracteres no se dan en patrones que delimiten grupos claramente, y anteriormente se ubicaba dentro de un muy amplio Liliales a muchas monocotiledóneas con tépalos vistosos y sin almidón en el endosperma, que hoy están distribuidas en Liliales, Dioscoreales y Asparagales. La circunscripción actual está avalada por los análisis moleculares de ADN que indican que el orden como aquí definido es monofilético. Está ubicado dentro de la clase Liliopsida (=monocotiledóneas). El orden como actualmente circunscripto incluye 10 familias.
Los miembros representativos de este orden son principalmente herbáceas, aunque también se dan lianas y arbustos con órganos que almacenan alimento, como cormos o rizomas, e incluso hierbas sin clorofila y micoheterotróficas (Corsiaceae).
El grupo consta principalmente de geófitas que llevan hojas elípticas con la venación fina reticulada. Las sinapomorfías que sustentan a este grupo incluyen los nectarios principalmente en la base de los tépalos o de los filamentos, los nectarios septales que casi siempre faltan, las anteras extrorsas (que abren hacia afuera de la flor) y la frecuente presencia de puntos en los tépalos, que suelen ser grandes. La epidermis externa del tegumento de la semilla tiene una estructura celular y no tiene fitomelaninas (una costra negra), la parte interna del tegumento de la semilla (tegmen) también tiene estructura celular, las dos son plesiomórficas (véase también Stevenson et al. 2000,[5] Rudall et al. 2000a[6]).
El grupo incluye algunas especies con los genomas más grandes entre las plantas angiospermas (Soltis et al. 2003b,[7] en algunas Melanthiaceae, Liliaceae y Alstroemeriaceae ver Leitch et al. 2005[8]).
Además, las plantas de este orden poseen fructanos en el tallo, ácido chelidónico, presentan saponinas, en algunas especies hay velamen, en otras hay ceras cuticulares como plaquetas paralelas, la base de las hojas no es envainadora, la inflorescencia es terminal, hay muchos óvulos tenuinucelados por carpelo, presentan cofia nucelar ("nucellar cap "), el estilo largo, el estigma capitado, el perianto deciduo, el endosperma con células con gruesas paredes hemicelulósicas, y sin la presencia del gen mitocondrial sdh3.
Melanthiaceae, Liliaceae, Colchicaceae, al igual que Corsiaceae (Rudall y Eastman 2002[9]) tienen tépalos con tres trazas foliares (o sea, presentan tres haces vasculares conectados con el sistema vascular central del tallo). Smilacaceae, en cambio, tiene tépalos con una sola traza foliar.
Las numerosas especies que conforman este orden se distribuyen en todo el mundo.
Muchas Liliales suelen poseer micorrizas de tipo Paris (F. A. Smith y Smith 1997[10]).
La diversidad taxonómica de las monocotiledóneas está presentada en detalle por Kubitzki (1998,[11] 2006[12]).
A continuación la lista de la diversidad de Liliales. Las descripciones son deliberadamente incompletas. Para más información siga los enlaces.
Las corsiáceas, distribuidas en el sur de China, el sur de Sudamérica, y en Papuasia a Australia, son hierbas sin clorofila, micoheterotróficas, con hojas con vainas cerradas y flores de simetría bilateral grandes, terminales, solitarias. Las flores poseen la pieza media del verticilo externo del perianto más grande que el resto de los tépalos, es llamado labelo y su posición es adaxial. Sus 6 estambres son extrorsos y el ovario es ínfero.
Las campinematáceas, de Nueva Caledonia y Australia, poseen la base de las hojas fibrosa persistente, las hojas sin la venación reticulada fina, de base envainadora, el androceo adnato a la base de los tépalos, el perianto alargado, persistente, las semillas angulosas con embrión diminuto. De los dos géneros que componen a la familia, Campynemanthe tiene una inflorescencia subumbelada, el ovario un poco súpero, y el ápice de la hoja dentado; Campynema tiene anteras extrorsas, células del tapete multinucleadas, y el ovario ínfero.
Las melanthiáceas, distribuidas en regiones templadas del Hemisferio Norte, especialmente en el este de Asia y el este de Norteamérica (con conexiones hasta Perú), constan de 16 géneros de los que se pueden distinguir 5 grupos distintivos morfológicamente, entre los que se encuentran géneros como Trillium (anteriormente en Trilliaceae). Poseen hojas siempreverdes, de base envainadora, la inflorescencia racimosa, 3 o 4 tépalos, estilos separados y el estigma seco, el perianto persistente en el fruto, el embrión pequeño.
Las petermanniáceas, con su única especie Petermannia cirrosa, están distribuidas en la parte central de la costa este de Australia, donde son raras. Son enredaderas leñosas rizomatosas con hojas pecioladas con venación reticulada y zarcillos opuestos a las hojas. Las flores pequeñas, que nacen en inflorescencias cimosas, tienen un ovario ínfero y el fruto es carnoso. La inflorescencia y los zarcillos son terminales, pero se vuelven opuestos a las hojas a medida que son desalojados por el fuerte crecimiento de un brote axilar.
Las colchicáceas, de regiones templadas a tropicales pero ausentes en Sudamérica, son geófitas con cormos o rizomas que pueden ser reconocidas por sus flores bastante largas con seis tépalos usualmente libres, cada uno más o menos envolviendo a un estambre, y con nectarios en la superficie de arriba o hacia la base de los tépalos, y un ovario súpero. Se dividen en 6 tribus.
Las alstroemeriáceas, distribuidas en zonas templadas y tropicales de Sudamérica, América Central, Nueva Zelanda y Australia pueden ser reconocidas por sus hojas espiraladas que están giradas en la base por lo que están más o menos "boca abajo" y tienen láminas bastante amplias. La tribu Alstroemerieae presenta flores grandes y de simetría bilateral y poseen la pieza media del verticilo externo del perianto adaxial (por lo que también las flores están "boca abajo"), y su ovario es ínfero. La tribu Luzuriageae está distribuida desde Perú a Tierra del Fuego, en las islas Malvinas y Nueva Zelanda y Australia, posee sólo 2 géneros y 5 especies. Son trepadoras con tallos más o menos leñosos y pueden ser reconocidas por sus flores blancas polisimétricas con tépalos de colores lisos y ovario súpero.
Las ripogonáceas, con su único género Rhipogonum, están distribuidas en el este de Australia y Nueva Zelanda a Nueva Guinea. Las ripogonáceas son trepadoras que muchas veces tienen tallos espinosos, pero sin zarcillos. Las hojas son muchas veces opuestas, pecioladas, y con una lámina que tiene 3 venas longitudinales fuertes y venación fina reticulada. Las flores son más bien pequeñas e indistintas, el fruto es una baya.
Las filesiáceas, distribuidas en el sur de Chile, son arbustos bastante leñosos o enredaderas, con hojas pecioladas, y flores grandes y péndulas, el fruto es una baya.
Las smilacáceas, distribuidas en regiones pantropicales a templadas, son muchas veces trepadoras espinosas. Las hojas son espiraladas y pecioladas, poseen zarcillos pareados peciolares, y la lámina tiene muchas venas fuertes longitudinales y venación fina reticulada. Las flores son bastante pequeñas, típicas de monocotiledóneas, en inflorescencias umbeladas, el fruto es una baya.
Las liliáceas, como circunscriptas en la actualidad, están distribuidas en regiones templadas del Hemisferio Norte, especialmente el este de Asia y Norteamérica. Son geófitas más o menos bulbosas que pueden ser reconocidas por sus flores grandes con seis tépalos libres y muchas veces punteadas, seis estambres extrorsos, y un ovario súpero.
Muchas de las familias actualmente tratadas dentro de Dioscoreales, Asparagales, y Liliales fueron antes consideradas dentro de un más amplio Liliales (Cronquist 1981,[13] Thorne 1992[14]), como las monocotiledóneas petaloideas, un "grupo" caracterizado por flores con tépalos vistosos y sin almidón en el endosperma. Cronquist (1981[13]) ubicó a la mayoría de las monocotiledóneas petaloideas con flores de 6 estambres en un muy amplio (y ahora sabemos que ampliamente polifilético) Liliaceae. Otros han dividido las monocotiledóneas petaloideas con 6 estambres en Liliaceae, incluyendo especies con un ovario súpero, y Amaryllidaceae, incluyendo especies con un ovario ínfero (Lawrence 1951[15]). Esta separación también es artificial, separando géneros claramente relacionados como Agave y Yucca (Agavaceae) y Crinum (Amaryllidaceae) y Allium (Alliaceae), como se discute en los tratamientos de cada familia.
El concepto de Liliales como un orden distintivo y separado de otros taxones lilioides como los ubicados en Asparagales y Dioscoreales, se originó con Huber (1969,[16] 1977[17]), cuyas ideas fueron adoptadas posteriormente por Dahlgren et al. (1985[18]). Casi todos los taxones ubicados en el orden fueron considerados como cercanamente emparentados, quizás incluso miembros de una única familia, Liliaceae. Cronquist (1981[13]) ubicó a todas estas familias junto con otras como Velloziaceae y Pontederiaceae en una subclase Liliidae, pero si no eran arborescentes o no tenían hojas reticuladas entonces las ubicaba directamente en Liliaceae. La razón por la que fueron formulados tan amplios conceptos de Liliaceae y Liliidae es que los patrones de caracteres no indicaban subgrupos delimitados claramente, y los autores que segregaron algunos géneros en otras familias no lo hicieron consistentemente. Por ejemplo, Cronquist (1981[13]) segregó Aloe y algunos de sus afines en "Aloaceae", en gran parte porque Aloe tenía algunas especies arborescentes y los otros géneros eran fuertemente suculentos (por ejemplo Haworthia y afines), pero retuvo al altamente emparentado Bulbine en Liliaceae porque era estrictamente herbácea. Sin embargo, Kniphofia, que es herbácea y no es suculenta, la ubicó en Aloaceae porque sus flores e inflorescencias eran "aloeoides". Dahlgren et al. (1985[18]) dejaron a Bulbine y Kniphofia en Asphodelaceae debido a sus cariotipos casi idénticos y fuertemente bimodales, mientras que ubicaron a las demás en Aloaceae (y a las dos familias en Asparagales debido a sus semillas con fitomelaninas).
Tanto el orden Liliales como la familia Liliaceae son aquí delimitadas estrechamente, siguiendo a Dahlgren et al. (1985[18]) y los análisis cladísticos recientes. Huber (1977[17]) y Dahlgren et al. (1985[18]) incluían en el orden a Iridaceae y Orchidaceae, mientras que en los análisis moleculares de ADN estas dos familias aparecen como parte de Asparagales. Además excluían a Melanthiaceae y Campynemataceae (como Melanthiales), que en los análisis de ADN aparecen consistentemente como miembros de Liliales.
El análisis de ADN sobre la secuencia rbcL de Chase et al. (1993[19]) y Duvall et al. (1993[20]) identificaron un clado Liliales que contenía a Alstroemeriaceae, Colchicaceae, Liliaceae, Melanthiaceae, y Smilacaceae. Chase et al. (1995a[21]) agregaron Luzuriagaceae, Philesiaceae, Smilacaceae, y Rhipogonaceae, y también ubicaron en el orden a géneros que previamente habían sido ubicados en las familias Calochortaceae (hoy en Liliaceae), Trilliaceae (hoy en Melanthiaceae) y Uvulariaceae (hoy en Colchicaceae o Liliaceae).
En los análisis cladísticos hechos sobre la morfología (no el ADN) por Chase et al. (1995b[22]) y Stevenson y Loconte (1995[23]), Alstroemeriaceae, Colchicaceae, Liliaceae, y Melanthiaceae formaban un clado, pero las demás familias se ubicaban más alejadas de este clado. Iridaceae (hoy en Asparagales) también fue incluida en Liliales en los dos estudios morfológicos.
El conocimiento de las relaciones dentro de Liliales ha mejorado mucho, pero la delimitación de algunas familias todavía es problemática.
Liliales (sensu APG II 2003) ahora parece ocupar la posición de clado hermano de (Asparagales + Commelinidae).
La monofilia de Liliales está sustentada por análisis cladísticos basados en la morfología y en distintas secuencias de ADN (Chase et al. 1995a,[21] b,[22] 2000,[24] Davis et al. 2004,[25] Fay et al. 2006,[26] Goldblatt 1995,[27] Graham et al. 2006,[28] Hilu et al. 2003,[29] Källersjö et al. 1998,[30] Soltis et al. 2000,[31] Stevenson y Loconte 1995,[23] Vinnersten y Bremer 2001,[32] véase también Chen et al. 2007[33] para un análisis bayesiano, pero el apoyo de muchas ramas es débil).
Las relaciones filogenéticas putativas dentro del orden son las siguientes:
LilialesColchicaceae (incl. Uvularia, Disporum)
Melanthiaceae (incl. Trillium, etc.)
Liliaceae (incl. Calochortus, Tricyrtis, Scoliopus, Streptopus, Prosartes).
Colchicaceae, Melanthiaceae y Smilacaceae tradicionalmente fueron ubicadas en Liliaceae.
A continuación se brinda el cladograma completo (APWeb,[4] actualizado a julio del 2008, basado principalmente en el análisis de Fay et al. 2006,[26] las relaciones sugeridas por el estudio de rbcL de Janssen y Bremer 2004[34] son bastante diferentes, pero no incluyó a Petermanniaceae ni a Corsiaceae):
Liliales rama con apoyo de 50‑80% rama con apoyo de 50‑80%Alstroemeriaceae (3 géneros, 165 especies, América tropical) es hermana de Luzuriagaceae (2 géneros, 5 especies), nativa de Sudamérica (Luzuriaga ) y Australia y Nueva Zelanda (Drymophila). Las dos familias comparten caracteres vegetativos como el ser enredaderas con hojas resupinadas de forma que la superficie superior durante el desarrollo se vuelve inferior durante la madurez, si bien el ovario es súpero en Alstroemeriaceae. Las dos quizás deban ser combinadas en una sola familia (pero el APWeb[4] todavía, a julio del 2008, las mantiene separadas).
Hermana de (Alstroemeriaceae + Luzuriagaceae) es Colchicaceae, que es nativa principalmente del Viejo Mundo, siendo la única excepción Uvularia (de regiones templadas del Hemisferio Norte). Algunos géneros de Colchicaceae tienen hojas retorcidas (al igual que Alstroemeriaceae y Luzuriagaceae). La colchicina (un alcaloide usado para inhibir la formación del huso acromático y causar la no disyunción cromosómica durante la mitosis, generando una descendencia poliploide) se encuentra en todos los miembros de la familia.
Petermannia fue incluido en Colchicaceae en APG (1998[35]) y APG II (2003[2]), pero ahora se sabe que el ADN utilizado para hacer el análisis vino en realidad de una planta de Tripladenia cunninghamii que había sido mal identificada como Petermannia (M. W. Chase, datos no publicados, citado en Soltis et al. 2005: p.104). La verdadera Petermannia resultó ser hermana de las 3 familias ya mencionadas (Colchicaceae, Alstroemeriaceae y Luzuriagaceae), por lo que puede ser apropiado reinstaurar a la familia Petermanniaceae (como sugieren Soltis et al. 2005 y de hecho lo hace el APWeb[4]).
Melanthiaceae (16 géneros, 170 especies) fue estudiada en detalle por Zomlefer et al. (2001[36]), la familia ahora incluye a los miembros del anteriormente conocido como Trilliaceae. Todos los géneros tienen una distribución en regiones templadas del Hemisferio Norte, salvo un único género, Schoenocaulon, que está presente en Perú, pero puede haber sido llevado allí por humanos (son plantas medicinales). La familia contiene potentes alcaloides. Xerophyllum (dos especies en Norteamérica) es hermano de los géneros del anterior Trilliaceae (Chase et al. 1995a,[21] 1995b,[22] Rudall et al. 2000a[6]). Estas especies están adaptadas a los ambientes xerofíticos (poseen hojas delgadas y graminiformes, y el hábito en una roseta apretada), lo cual contrasta con el hábito de Trillium y afines, que están adaptados a vivir debajo de la canopia de los bosques y tienen hojas reticuladas. Algunos autores (Thorne 1992[14]) consideraron a Veratrum (Melanthiaceae) como una de las monocotiledóneas más primitivas debido a sus hojas reticuladas plicadas, y sus carpelos mayormente sin fusionar, pero está profundamente embebida dentro de Liliales y no está en absoluto relacionada con la base de las monocotiledóneas, lo que quiere decir que es poco probable que haya retenido estos caracteres como primariamente primitivos.
Liliaceae sensu APG está compuesto por muchos menos géneros que en la mayoría de las circunscripciones previas (por ejemplo Cronquist 1981[13]). Sin embargo, como circunscripta por el APG es más amplia que la de otros que hubieran limitado a la familia a sólo los géneros del núcleo relacionados con Lilium (Tamura 1998[37]), que excluían a Calochortus, Prosartes, Tricyrtis, y varios más, ubicándolos en Calochortaceae o Tricyrtidaceae. Liliaceae es exclusiva de regiones templadas del Hemisferio Norte y está compuesta por geófitas con flores muchas veces grandes y punteadas, anteras de dehiscencia extrorsa, y un ovario súpero.
Relacionadas con Liliaceae están Smilacaceae (monogenérica, 315 especies), casi cosmopolita, Philesiaceae (2 géneros monoespecíficos), del sur de Sudamérica, y Rhipogonaceae (monogenérica, 6 especies), de Australasia. No se conocen caracteres fuera de los del ADN que unan a todas estas familias. Smilacaceae, Philesiaceae, y Rhipogonaceae tienen un polen único espinoso (Rudall et al. 2000a[6]), pero nunca formaron un clado en análisis moleculares. Rhipogonum es muchas veces ubicada como hermano de Philesia /Lapageria, por lo que podría ser combinado con ellos, y Smilax es en general hermano de Liliaceae (pero nunca con más de 80 % de apoyo). Fay et al. (2006:[26] bajo apoyo), Givnish et al. (2006:[38] alto apoyo), y Chase et al. (2006[39]) encontraron a Philesiaceae y Rhipogonaceae como taxones hermanos, y a Smilacaceae como hermano de Liliaceae.
Neyland (2002[40]), analizando la variación en el ADNr 26S, sugirió que Corsiaceae (3 géneros, 30 especies, China, Sudamérica y Australasia) fuera asociada con los Liliales. Si bien esta posición tiene sólo débil apoyo molecular, es largamente consistente con la evidencia molecular; Davis et al. (2004[25]) también encontraron a Corsiaceae asociada a este orden.
Melanthiaceae, Campynemataceae (2 géneros, 4 especies, Australasia) y Corsiaceae tienen un patrón poco claro de relaciones con los demás miembros de Liliales. Campynemataceae fue previamente considerada como relacionada con Melanthiaceae (Dahlgren et al. 1985[18]) debido a sus carpelos mayormente sin fusionar, mientras que Corsiaceae fue considerada como relacionada con Burmanniaceae por su historia micoparasítica compartida. Sin embargo, los dos grupos de caracteres son poco confiables: los carpelos libres son potencialmente una simplesiomorfía, mientras que el síndrome de caracteres asociados con la micoheterotrofía es convergente incluso entre eudicotiledóneas y monocotiledóneas con la misma historia de vida. Campynemataceae y Corsiaceae generalmente se ajustan al patrón de caracteres observados entre las familias de Liliales.
El orden fue reconocido por el APG III (2009[1]), el Linear APG III (2009[3]) le asignó los números de familia 52 a 61. El orden ya había sido reconocido por el APG II (2003[2]).
Liliales incluye 10 familias y cerca de 1300 especies, las familias más grandes son Alstroemeriaceae, Liliaceae, Colchicaceae, Smilacaceae, y Melanthiaceae.
La lista completa de familias, según el Angiosperm Phylogeny Website (a enero del 2011[4]) que coincide con la del APG III,[1] los números de familia asignados según el LAPG III (2009[3]):
El sistema de clasificación APG II (2003[2]) utilizaba esta circunscripción:
Petermannia estaba incluida en Colchicaceae, hoy se sabe que se debió a un error, por eso el APWeb y el APG III le otorgan una familia separada. Además, el APG III anida Luzuriagaceae dentro de Alstroemeriaceae.
En el sistema de clasificación APG (1998[35]), la circunscripción era la siguiente:
Faltaba la familia Corsiaceae, que se determinó posteriormente que era una lilial basal.
El sistema de Cronquist (1981[13]) ubicó al orden en la subclase Liliidae en la clase Liliopsida [= monocotiledóneas] de la división Magnoliophyta [= angiospermas]. La circunscripción era mucho más amplia (muchas de estas plantas ahora están ubicadas en Asparagales y Dioscoreales):
El sistema Thorne (1992)[14] ubicó al orden en el superorden Lilianae de la subclase Liliidae [= monocotiledóneas ] de la clase Magnoliopsida [= angiospermas] y utilizó esta circunscripción:
El sistema Dahlgren (1985[18]) ubicó al orden en el superorden Lilianae en la subclase Liliidae [= monocotiledóneas] de la clase Magnoliopsida [= angiospermas] y utilizó esta circunscripción:
En el sistema de clasificación de Engler (última actualización en 1964) un orden similar fue llamado Liliiflorae, ubicado en la case Monocotyledoneae de la subdivisión Angiospermae. Hoy está prohibido por el Código Internacional de Nomenclatura Botánica utilizar ese nombre para un orden (debido a que su sufijo no cumple con las reglas), pero sí se podría usar para un superorden.
El sistema Wettstein, con su última revisión en 1935, usó nombres similares a los del sistema Engler: el orden fue llamado Liliiflorae y ubicado en la clase Monocotyledones de la subdivisión Angiospermae. En esta circunscripción el orden era similar al de Cronquist.
Otro nombre que se utilizó anteriormente para el orden fue Coronarieae en el sistema de Bentham y Hooker.
Sinónimos: Alstroemeriales Hutchinson, Campynematales Doweld, Colchicales Dumortier, Liriales K. Koch, Melanthiales Reveal, Paridales Dumortier, Smilacales Lindley, Veratrales Dumortier - Lilianae Takhtajan, Melanthianae Doweld - Liliidae J. H. Schnaffner - Liliopsida Batsch, Liriopsida Brongniart.
El grupo troncal Liliales está datado en unos 124 millones de años hasta el presente, el grupo corona Liliales en unos 117 millones de años hasta el presente (Janssen y Bremer 2004[34]), estas estimaciones son bastante diferentes de las de Bremer (2000[41]) que las consideraba más jóvenes.
.jpg)
.JPG)
|coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda) |coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |coautores= (ayuda)
|coautores= (ayuda)
|coautores= (ayuda) mucha información incluyendo un resumen de la variación del polen.
|coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) para el polen de los representantes japoneses.
|coautores= (ayuda) para algunos detalles de citología.
|coautores= (ayuda); |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) para los óvulos.
Liliales es un taxón de plantas perteneciente a la categoría taxonómica de orden, utilizado en sistemas de clasificación modernos como el sistema de clasificación APG III del 2009 y el APWeb, y está circunscripto obligadamente al menos por la familia Liliaceae. Liliales es un orden largamente reconocido, pero no necesariamente delimitado como en los sistemas de clasificación mencionados. Liliales tradicionalmente fue un orden difícil de circunscribir y de dividir en familias, ya que sus caracteres no se dan en patrones que delimiten grupos claramente, y anteriormente se ubicaba dentro de un muy amplio Liliales a muchas monocotiledóneas con tépalos vistosos y sin almidón en el endosperma, que hoy están distribuidas en Liliales, Dioscoreales y Asparagales. La circunscripción actual está avalada por los análisis moleculares de ADN que indican que el orden como aquí definido es monofilético. Está ubicado dentro de la clase Liliopsida (=monocotiledóneas). El orden como actualmente circunscripto incluye 10 familias.
Los miembros representativos de este orden son principalmente herbáceas, aunque también se dan lianas y arbustos con órganos que almacenan alimento, como cormos o rizomas, e incluso hierbas sin clorofila y micoheterotróficas (Corsiaceae).
Liilialaadsed (Liliales) on üheiduleheliste õistaimede selts.
Liilialaadsed (Liliales) on üheiduleheliste õistaimede selts.
Lliales landare loredun monokotiledoneoen ordena bat da. Gaur egun 1.300 espezie, kosmopolita, kontabilizatzen dira.
APG II sistema:
Lliales landare loredun monokotiledoneoen ordena bat da. Gaur egun 1.300 espezie, kosmopolita, kontabilizatzen dira.
Liliales eli liljamaiset kasvit on yksisirkkaisten kasvien lahko, jonka noin 1 500 lajista useimmat ovat monivuotisia ruohoja, jotkut myös köynnöksiä tai pensaita. Monet lajit varastoivat ravintoa sipuliin tai maavarteen. Corsiaceae-heimon kasvit ovat loiskasveja.
Suuret heimot (yli sata lajia) ovat joko levinneet ainoastaan pohjoiselle pallonpuoliskolle tai niiden levinneisyys on painottunut sinne. Pienet heimot (korkeintaan kymmenen lajia) taas ovat levinneet ainoastaan eteläiselle pallonpuoliskolle, joskus pelkästään Australiaan tai Etelä-Amerikkaan.
Kuten muillakin ruohoilla, on lahkosta tehty vain vähän fossiililöytöjä. Eoseeniltä tunnetaan useita lajeja, kuten Petermanniopsis anglesaensis ja Smilax ja mioseenilta Ripogonum scandens. Ryhmä kehittyi ilmeisesti alaliitukaudella yli 100 miljoonaa vuotta sitten ja alkoi monimuotoistua eri heimoiksi 82–48 miljoonaa vuotta sitten.
Nykyisen luokittelun (APG II -luokittelu) mukaan lahkoon Liliales kuuluu yksitoista heimoa; aiemmin siihen katsottiin kuuluvan useita muitakin heimoja, jotka nykyisin on sijoitettu omiin lahkoihinsa Dioscoreales ja Asparagales. Lisäksi liljakasvien heimosta on sijoitettu joitakin sukuja muihin heimoihin.[1]
Lahkossa on 11 heimoa,[1] joista lilja- ja sudenmarjakasveja kasvaa myös Suomessa.[2]
Liliales eli liljamaiset kasvit on yksisirkkaisten kasvien lahko, jonka noin 1 500 lajista useimmat ovat monivuotisia ruohoja, jotkut myös köynnöksiä tai pensaita. Monet lajit varastoivat ravintoa sipuliin tai maavarteen. Corsiaceae-heimon kasvit ovat loiskasveja.
Suuret heimot (yli sata lajia) ovat joko levinneet ainoastaan pohjoiselle pallonpuoliskolle tai niiden levinneisyys on painottunut sinne. Pienet heimot (korkeintaan kymmenen lajia) taas ovat levinneet ainoastaan eteläiselle pallonpuoliskolle, joskus pelkästään Australiaan tai Etelä-Amerikkaan.
Kuten muillakin ruohoilla, on lahkosta tehty vain vähän fossiililöytöjä. Eoseeniltä tunnetaan useita lajeja, kuten Petermanniopsis anglesaensis ja Smilax ja mioseenilta Ripogonum scandens. Ryhmä kehittyi ilmeisesti alaliitukaudella yli 100 miljoonaa vuotta sitten ja alkoi monimuotoistua eri heimoiksi 82–48 miljoonaa vuotta sitten.
Nykyisen luokittelun (APG II -luokittelu) mukaan lahkoon Liliales kuuluu yksitoista heimoa; aiemmin siihen katsottiin kuuluvan useita muitakin heimoja, jotka nykyisin on sijoitettu omiin lahkoihinsa Dioscoreales ja Asparagales. Lisäksi liljakasvien heimosta on sijoitettu joitakin sukuja muihin heimoihin.
L'ordre des Liliales regroupe des plantes monocotylédones.
Ce groupe originaire de l'hémisphère nord se compose principalement de plantes herbacées vivaces, géophytes pourvues d'un rhizome adapté aux habitats ombragés sous couvert forestier ou d'un bulbe adapté aux habitats ouverts et aux saisons courtes de croissance. Ces organes de réserves produisent des pousses aériennes annuelles à développement rapide et qui persistent pendant la saison défavorable sous terre[1]. Les tiges à ramification habituellement sympodique portent des feuilles étroites plus ou moins linéaires lancéolées, à nervation parallèle (milieux ouverts), ou larges à nervation réticulée (habitats ombragés). Le syndrome floral est caractérisé chez les Liliales par des fleurs qui émettent des signaux visuels (formes et couleurs vives des fleurs larges en milieux ouverts) et olfactifs (odeurs, parfums des petites fleurs en milieux forestiers[2]) forts pour attirer les pollinisateurs[3]. Les fruits sont des baies chez les espèces endozoochores des milieux ombragés ou des capsules à graines ailées ou plumeuses chez les espèces anémochores, ce qui leur confère un potentiel d'invasion élevé vers les milieux ouverts[4]. Les trois principaux caractères synapomorphiques sont la présence de nectaires principalement à la base des tépales ou des filets des étamines, les anthères extrorses et la présence fréquente de taches dans les tépales, qui sont généralement grands. Les caractères plésiomorphes principaux sont la présence d'un rhizome, de larges feuilles à nervation réticulée, de petites fleurs et des baies (caractères typiques d'un milieu fermé, ombragé, leur persistance étant probablement liés non pas à des contraintes phylogénétiques mais à un conservatisme de niche)[5], un tégument séminal bien développé qui a une structure cellulaire et n'a pas de phytomélanine[6].
En classification phylogénétique APG III (2009), la composition est :
En classification phylogénétique APG II (2003), l'ordre des Liliales comprenait :
En classification classique de Cronquist (1981), il comprenait 15 familles :
L'ordre des Liliales regroupe des plantes monocotylédones.
Ljiljanolike (Liliales), red biljaka jednosupnica ili Liliopsida koji obuhvaća 10 porodica. Ime dobiva po najvažnijem rodu ljiljanima (lilium) iz porodice ljiljanovki (Liliaceae; 745 vrsta), a drugi poznati predstavnik je tulipan.
Glavna porodica ljiljana (Liliaceae) a i ostali predstavnici odlikuju se podzemnim stabljikama i plodovima koji se javljaju kao tobolci (ima ga na primjer i mrazovac) ili bobe. Ostale porodice su:
Ugrožene vrste su: Bomarea ceratophora, Bomarea chimborazensis, Bomarea uncifolia, Romulea aquatica; kritično ugrožene: Bomarea angulata, Bomarea goniocaulon, Bomarea graminifolia, Bomarea hartwegii, Bomarea longipes, Romulea antiatlantica.
Ljiljan
Ljiljanolike (Liliales), red biljaka jednosupnica ili Liliopsida koji obuhvaća 10 porodica. Ime dobiva po najvažnijem rodu ljiljanima (lilium) iz porodice ljiljanovki (Liliaceae; 745 vrsta), a drugi poznati predstavnik je tulipan.
Liliales adalah salah satu bangsa tumbuhan berbunga yang termasuk dalam klad Monokotil menurut Sistem klasifikasi APG II). Bangsa ini juga diakui sebagai takson dalam sistem klasifikasi Cronquist dan tercakup dalam anak kelas Liliidae, kelas Liliopsida.
bangsa Liliales
Liliales adalah salah satu bangsa tumbuhan berbunga yang termasuk dalam klad Monokotil menurut Sistem klasifikasi APG II). Bangsa ini juga diakui sebagai takson dalam sistem klasifikasi Cronquist dan tercakup dalam anak kelas Liliidae, kelas Liliopsida.
Liljubálkur (fræðiheiti: Liliales eldra heiti: Lilia) er ættbálkur einkímblöðunga. Þessi bálkur inniheldur liljuætt meðal annars en bæði ættin og bálkurinn hafa mjög umdeilda flokkunarsögu, þar sem ekki hafa allir verið sammála um hvernig eigi að flokka liljubálkin né liljuættina. Vel þekktar plöntur innan liljubálksinns eru liljur, túlipanar, skógarlilja og hnerrarót.
APG III kerfið (2009) setur þennan ættbálk í hóp einkímblöðunga. Í APG III, er ættin Luzuriagaceae sett saman við ættina Alstroemeriaceae og ættin Petermanniaceae viðurkennd. APG III notar þessa flokkun:
Þannig flokkuð inniheldur ættbálkurinn aðallega jurtkenndar plöntur en vafningsviður og runnar eru þar einnig. Þær eru að mestu fjölærar jurtir með rótarhnýðum eða renglum. Ættin Corsiaceae er sérstök fyrir að vera sníkjuplöntur.
Ættbálkurinn hefur heimsútbreiðslu. Stærri ættirnar (með meira en 100 tegundir) eru að mestu afmarkaðar við norðurhvel jarðar eða eru dreifðar um heiminn en mest þó í norðri. Á hinn bóginn eru minni ættirnar (með upp að 10 tegundum) afmarkaðar við suðurhvel, eða stundum bara Ástralíu eða Suður Ameríku. Heildarfjöldi tegunda í ættbálknum er nú um 1300.
Einkennandi fyrir liljubálk eru safakirtlar á krónublöðum og úthverfir fræflar. Þetta greinir þá frá plöntum með blómbotns kirtlum og innhverfa fræfla sem einkennir flesta aðra einkímblöðunga.
Samkvæmt APWeb, er skyldleiki ætta í liljubálknum eftirfarandi:
Liliales grein með 50-80% stuðningi grein með 50-80% stuðningiAPG II kefið (2003) setur þennan bálk í flokk einkímblöðunga og notar þessa flokkun:
APG kerfið (1998) setti einnig þennann bálk í flokk einkímblöðunga, en með aðeins annarri afmörkun (ekki með ættina Corsiaceae):
Cronquist kerfið (1981) setti bálkinn í undirflokkinn Liliidae í flokkinum Liliopsida [= monocotyledons] í deildinni Magnoliophyta [= angiosperms]. Það notaði miklu víðari afmörkun og margar tegundanna voru settar í Asparagales og Dioscoreales af APG II):
Thorne kerfið (1992) setti bálkinn í yfirbálkinn Lilianae í undirflokkinn Liliidae í flokkinum Magnoliopsida og notaði þessa flokkun:
Dahlgren kerfið setti bálkinn í yfirbálkinn Lilianae í undirflokkinn Liliidae í flokkinum Magnoliopsida og notaði þessa flokkun:
Í Engler kerfinu (1964 uppfærsla) var svipaður bálkur nefnd Liliiflorae, sett í flokkinn Monocotyledoneae af undirdeildinni Angiospermae.
Wettstein kerfið, síðast endurskoðuð 1935, notaði nöfn svipuð þeim í Engler kerfinu. Ættbálkur var nefndur Liliiflorae settur í flokk Monocotyledones af undirdeildinni Angiospermae. Bálkurinn var flokkaður nokkuð svipaður og hjá Cronquist.
Eldra nafn fyrir ættbálkinn er Coronarieae úr Bentham & Hooker kerfinu.
Liljubálkur (fræðiheiti: Liliales eldra heiti: Lilia) er ættbálkur einkímblöðunga. Þessi bálkur inniheldur liljuætt meðal annars en bæði ættin og bálkurinn hafa mjög umdeilda flokkunarsögu, þar sem ekki hafa allir verið sammála um hvernig eigi að flokka liljubálkin né liljuættina. Vel þekktar plöntur innan liljubálksinns eru liljur, túlipanar, skógarlilja og hnerrarót.
APG III kerfið (2009) setur þennan ættbálk í hóp einkímblöðunga. Í APG III, er ættin Luzuriagaceae sett saman við ættina Alstroemeriaceae og ættin Petermanniaceae viðurkennd. APG III notar þessa flokkun:
Liljubálkur ættin Alstroemeriaceae ættin Campynemataceae ættin Colchicaceae ættin Corsiaceae ættin Liliaceae ættin Melanthiaceae ættin Petermanniaceae ættin Philesiaceae ættin Ripogonaceae ættin SmilacaceaeÞannig flokkuð inniheldur ættbálkurinn aðallega jurtkenndar plöntur en vafningsviður og runnar eru þar einnig. Þær eru að mestu fjölærar jurtir með rótarhnýðum eða renglum. Ættin Corsiaceae er sérstök fyrir að vera sníkjuplöntur.
Ættbálkurinn hefur heimsútbreiðslu. Stærri ættirnar (með meira en 100 tegundir) eru að mestu afmarkaðar við norðurhvel jarðar eða eru dreifðar um heiminn en mest þó í norðri. Á hinn bóginn eru minni ættirnar (með upp að 10 tegundum) afmarkaðar við suðurhvel, eða stundum bara Ástralíu eða Suður Ameríku. Heildarfjöldi tegunda í ættbálknum er nú um 1300.
Liliales Perleb, 1826 è un ordine di piante angiosperme monocotiledoni.[1][2]
Le piante di questo raggruppamento sono prevalentemente perenni, a cormo, bulbose o rizomatose con organi sotterranei commestibili; la maggior parte sono erbacee anche se non mancano le rampicanti (es.:Smilax spp.).
Le foglie sono generalmente lineari parallelinervie anche se in alcune specie possono essere a nervature reticolate come le dicotiledoni.
I fiori possono essere portati in gruppi (ombrelle) sferici, ma possono anche essere singoli. Il colore dei petali (3+3) può essere bianco, giallo, bruno, arancio, rosso, blu o viola, spesso i fiori sono variegati con macchie o strisce di diverso colore.
Spesso sono presenti dei nettari glandulosi sui tepali o sugli stami e ciò rende questi fiori molto ricercati dalle api e altri insetti.
Alcune piante contengono alcaloidi tossici (es.: colchicina), altre sono conosciute come piante orticole.
L'ordine ha una distribuzione cosmopolita anche se la distribuzione può essere maggiormente concentrata in uno o più continenti in base alle famiglie considerate. Abbiamo quindi alcune famiglie che sono prevalentemente distribuite nell'emisfero australe (es.: le Colchicaceae nel Sudafrica; le Alstroemeriaceae nel Sud America), altre, come le Liliaceae, sono prevalentemente distribuite nell'emisfero boreale.
L'ordine comprende circa 1 300 specie suddivise, secondo la classificazione filogenetica, in 10 famiglie:[1][2]
Il Sistema Cronquist (1981) collocava quest'ordine nella sottoclasse Liliidae della classe Liliopsida, attribuendogli le seguenti famiglie (tra parentesi l'attuale collocazione tassonomica):[3]
Liliales Perleb, 1826 è un ordine di piante angiosperme monocotiledoni.
Liliales sunt ordo plantarum florentium Monocotyledonum. Necesse est huic ordini familiam Liliacearum comprehendere, sed familiae ordinique est historia disputatissima, circumscriptione inter taxinomistas magnopere variante. Plantae huius ordinis notissima comprehendunt genera Lilium, Smilacem, Trillium (florem ferum Americae Septentrionalis), et Tulipam.
Situs scientifici: • Tela Botanica • ITIS • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • WoRMS: Marine Species • Fossilworks Liliales sunt ordo plantarum florentium Monocotyledonum. Necesse est huic ordini familiam Liliacearum comprehendere, sed familiae ordinique est historia disputatissima, circumscriptione inter taxinomistas magnopere variante. Plantae huius ordinis notissima comprehendunt genera Lilium, Smilacem, Trillium (florem ferum Americae Septentrionalis), et Tulipam.
Lelijiečiai (Liliales) – lelijainių (Liliopsida) klasės lelijažiedžių (Liliidae) poklasio augalų eilė.
Lelijiečiai (Liliales) – lelijainių (Liliopsida) klasės lelijažiedžių (Liliidae) poklasio augalų eilė.
Liliales is een botanische naam, voor een orde van eenzaadlobbige bloeiende planten. Een orde onder deze naam wordt de laatste decennia universeel erkend door systemen voor plantentaxonomie. Maar de groep planten die met deze naam wordt aangeduid is lang niet altijd hetzelfde: de omschrijving wisselt dus.
Een recente omschrijving is die van de APWebsite [20 november 2006] alwaar de orde uit 11 families bestaat:
Samen met de Asparagales vormen ze in de Europese flora de belangrijkste orde in de Eenzaadlobbigen. Er zijn geen eenvoudig herkenbare eigenschappen. Bij de Asparagales komen parasiterende planten voor, bij de Liliales niet.
De bovenstaande omschrijving is slechts een geringe verandering ten opzichte van het APG II-systeem (2003), alwaar de orde bestaat uit 10 families (het verschil zit in de familie Petermanniaceae, afgesplitst van Colchicaceae). In het APG III-systeem (2009) zijn hier geen veranderingen in aangebracht.
De omschrijving in APG II, op zijn beurt, is een lichte wijziging ten opzichte van het APG-systeem (1998), alwaar de samenstelling was (het verschil zit in de familie Corsiaceae die in APG I niet in een orde geplaatst wordt):
Heel anders was de omschrijving in het Cronquist systeem (1981), dat de volgende samenstelling hanteerde:
Deze planten worden in APG verdeeld over meerdere ordes.
In eerdere systemen werden voor een dergelijke orde andere namen gebruikt: het Wettstein systeem (laatste versie in 1935) gebruikte de naam Liliiflorae.
Liliales is een botanische naam, voor een orde van eenzaadlobbige bloeiende planten. Een orde onder deze naam wordt de laatste decennia universeel erkend door systemen voor plantentaxonomie. Maar de groep planten die met deze naam wordt aangeduid is lang niet altijd hetzelfde: de omschrijving wisselt dus.
Liljeplanter - Liliales - er en planteorden med ti plantefamilier. Den omfatter mange dyrkede prydplanter og mange giftige arter. Det totale antallet arter antas å være om lag 1300.
De ti familiene i lilje-ordenen omfatter:
Grovt sett vokser de største familiene på den nordlige halvkule, mens de små familiene med mindre enn 100 arter hver uten unntak er lokalisert på den sørlige halvkule, og da ofte bare i enten Australia eller Sør-Amerika.
Denne botanikkrelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Liljeplanter - Liliales - er en planteorden med ti plantefamilier. Den omfatter mange dyrkede prydplanter og mange giftige arter. Det totale antallet arter antas å være om lag 1300.
Liliowce (Liliales Perleb) – rząd roślin zielnych należący do klasy jednoliściennych. Obejmuje 10 rodzin z 67 rodzajami i 1558 gatunkami[1]. Są to głównie rośliny wieloletnie, wytwarzające zwykle jako organy przetrwalnikowe kłącza, bulwy lub cebule. Do cech charakterystycznych należy brak fitomelaniny, obecność kwasu chelidonowego oraz fruktanów w łodydze[2].
W miarę rozwoju wiedzy w zakresie systematyki ustalany był różny skład tego rzędu. W ujęciu Cronquista (1988) był to obszerny i parafiletyczny takson. Później rząd został znacznie odchudzony (Takhtajan 1997 i Reveal 1999). W końcu w systemie APG I (1998), po rozpoznaniu filogenezy tej grupy roślin, nazwę Liliales nadano ponownie obszernemu, ale tym razem jednak już monofiletycznemu kladowi i w takiej wersji utrzymuje się on w kolejnych aktualizacjach systemów APG.
tatarakowce Acorales
żabieńcowce Alismatales
pochrzynowce Dioscoreales
pandanowce Pandanales
liliowce Liliales
szparagowce Asparagales
arekowce Arecales
wiechlinowce Poales
komelinowce Commelinales
imbirowce Zingiberales
Kladogram przedstawia ujęcie systematyczne według systemu APG III z 2009 i APG IV z 2016 (z plemieniiem Luzuriageae w obrębie rodziny krasnolicowatych Alstroemeriaceae). W ujęciu APWeb i wcześniejszych wersji systemu APG plemię Luzuriageae podnoszone jest do rangi rodziny Luzuriageae Bentham & Hooker[1].
liliowcekorsjowate Corsiaceae
zimowitowate Colchicaceae
krasnolicowate Alstroemeriaceae
melantkowate Melanthiaceae
liliowate Liliaceae
kolcoroślowate Smilacaceae
Liliowce (Liliales Perleb) – rząd roślin zielnych należący do klasy jednoliściennych. Obejmuje 10 rodzin z 67 rodzajami i 1558 gatunkami. Są to głównie rośliny wieloletnie, wytwarzające zwykle jako organy przetrwalnikowe kłącza, bulwy lub cebule. Do cech charakterystycznych należy brak fitomelaniny, obecność kwasu chelidonowego oraz fruktanów w łodydze.
Liliales é uma ordem de plantas monocotiledôneas que inclui como exemplo clássico os lírios. A ordem tem 11 famílias segundo o sistema APG, mas o sistema clássico inclui muitas outras, entretanto, removidas para outras ordens. As Liliales (Smilaceae, Liliaceae, Melanthiaceae e outras) são filogeneticamente muito próximas das Asparagales (Orchidaceae, Iridaceae, Amarylidaceae, Agavaceae, Alliaceae e outras). Por este motivo, a colocação das espécies nestas famílias tem sido alvo de muita discussão entre os taxonomistas.
Como qualquer grupo herbáceo, o registro fóssil das Liliales está bastante escasso e, devido a taxonomia deste grupo ser tumultuada, os dados encontrados são difíceis de interpretar. Há muito pólen fóssil que foi nomeado ao Liliales (sobre o nome Liliacidites), mas isto pode ter que ser reinterpretado levando em conta recentes mudanças na taxonomia. Em todo caso, é bastante provável que o grupo surgiu no período Cretáceo, sendo conhecido como um dos grupos mais "primitivos" de monocotiledôneas.
Esta ordem consiste principalmente em plantas herbáceas, mas também se encontram cipós e arbustos. São plantas principalmente perenes, com órgãos de armazenamento tipicamente rizomas e bulbos. A ordem tem distribuição mundial. As famílias maiores (com mais de 100 espécies) são limitadas ao Hemisfério Norte. Por outro lado, as famílias menores (com até 10 espécies) são limitadas ao Hemisfério Sul, ou às vezes só encontradas na Austrália ou América do Sul.
Liliales é um grupo pouco representado no Brasil. Das 10 famílias que têm sido consideradas nesta ordem, apenas duas possuem espécies nativas no Brasil. Além disso, Liliaceae é encontrada em cultivo, incluindo plantas como o lírio-branco (Lilium longiflorum), o lírio-asiático (Lilium pumilum), o lírio-regalo (Lilium regale), o lírio-oriental (Lilium speciosum) e a tulipa (Tulipa hybrida). Colchicaceae além de incluir a espécie Colchicum autumnale, que produz a colchicina, um alcalóide de aplicação medicinal de largo uso em pesquisas na área de Genética, possui representantes ornamentais, como a gloriosa (Gloriosa superba), com suas curiosas folhas com gavinhas no ápice e flores "invertidas", isto é, com pedicelo voltado para baixo e estames e estiletes encurvados para cima.
A ordem Liliales insere-se nas Monocots da seguinte forma:[1][2]
MonocotsLiliales
A ordem inclui cerca de 67 gêneros e 1558 espécies. São geófitas, rizomatosas, com formas elípitas não invaginantes, tépalas grandes, anteras extrosas. Óvulos numerosos tenuinucleados. Sementes com endosperma.
Segundo o Sistema APG II:
Liliales é uma ordem de plantas monocotiledôneas que inclui como exemplo clássico os lírios. A ordem tem 11 famílias segundo o sistema APG, mas o sistema clássico inclui muitas outras, entretanto, removidas para outras ordens. As Liliales (Smilaceae, Liliaceae, Melanthiaceae e outras) são filogeneticamente muito próximas das Asparagales (Orchidaceae, Iridaceae, Amarylidaceae, Agavaceae, Alliaceae e outras). Por este motivo, a colocação das espécies nestas famílias tem sido alvo de muita discussão entre os taxonomistas.
Liliales (numele vechi: Lilia) este un ordin ce conține specii de plante cu flori monocotiledonate. Include familia Liliaceae, însă nu toți taxonomiștii sunt de acord cu această clasificare. Câteva specii cunoscute din acest ordin sunt: crinul (Lilium) și laleaua.
Sistemul APG III (2009) plasează acest ordin în clada Monocotiledonate. În APG III, familia Luzuriagaceae este combinată cu familia Alstroemeriaceae, iar familia Petermanniaceae este recunoscută. Clasificare APG III:
Cladogramă conform Catalogue of Life[2]:
Liliopsida LilialesSistemul APG II (2003) plasa ordinul în clada monocotiledonate și folosea această circumscripție:
Sistemul APG (1998) de asemenea plasa ordinul în the clade monocotiledonatelor, dar cu o circumscripție puțin diferită (fără familia Corsiaceae):
Sistemul Cronquist (1981) plasa ordinul în subclasa Liliidae, în clasa Liliopsida [= monocotiledonate] a diviziei Magnoliophyta [= angiosperma]. El folosea o circumscripție mai mare (multe din plante sunt clasificate în Asparagales și Dioscoreales de APG II):
Sistemul Thorne (1992) plasa ordinul în supraordinul Lilianae, în subclasa Liliidae [= monocotiledonate ] a clasei Magnoliopsida [= dicotiledonate]:
Sistemul Dahlgren plasa ordinul în supraordinul Lilianae, în subclasa Liliidae [= monocotiledonate] a clasei Magnoliopsida [= angiosperme]:
Liljeordningen (Liliales) är en ordning av enhjärtbladiga växter, där bland annat liljeväxterna ingår. De flesta arter som ingår i ordningen är örtartade, men det finns även några lianer och buskar. Liliales-växter är mestadels fleråriga och har näringslagrande växtdelar såsom knölar eller rhizomer. Växterna finns över hela världen, men de större familjerna (med fler än 100 arter) finns framför allt på norra halvklotet, medan de mindre (med upp till 10 arter) oftast återfinns på det södra halvklotet, ibland endast i Australien eller Sydamerika. Det totala antalet arter i Liliales är omkring 1 300, vilket är ganska få jämfört med andra växtordningar.
När det nästan bara finns örter i en växtgrupp så är det ovanligt med fossila lämningar. Det finns flera arter från eocen, såsom Petermanniopsis anglesaensis och taggrankor (Smilax), men identifieringen är inte fullständig. En annan känd fossil är Ripogonum scandens från miocen. Eftersom fynden är få verkar det inte möjligt att säkert bestämma åldern på växterna i Liliales. Det finns antaganden om att de uppstod under krita för över 100 miljoner år sedan.
I äldre klassificeringssystem ingick många fler familjer i ordningen Liliales, men flera av dem har flyttats till andra ordningar och dessutom har två nya skapats; Dioscoreales och Asparagales. Flera släkten som tidigare ingick i liljeväxtfamiljen har flyttats till andra familjer. Följande familjer ingår numera i Liliales:
Ibland anges att även Corsiaceae ingår.
Liljeordningen (Liliales) är en ordning av enhjärtbladiga växter, där bland annat liljeväxterna ingår. De flesta arter som ingår i ordningen är örtartade, men det finns även några lianer och buskar. Liliales-växter är mestadels fleråriga och har näringslagrande växtdelar såsom knölar eller rhizomer. Växterna finns över hela världen, men de större familjerna (med fler än 100 arter) finns framför allt på norra halvklotet, medan de mindre (med upp till 10 arter) oftast återfinns på det södra halvklotet, ibland endast i Australien eller Sydamerika. Det totala antalet arter i Liliales är omkring 1 300, vilket är ganska få jämfört med andra växtordningar.
När det nästan bara finns örter i en växtgrupp så är det ovanligt med fossila lämningar. Det finns flera arter från eocen, såsom Petermanniopsis anglesaensis och taggrankor (Smilax), men identifieringen är inte fullständig. En annan känd fossil är Ripogonum scandens från miocen. Eftersom fynden är få verkar det inte möjligt att säkert bestämma åldern på växterna i Liliales. Det finns antaganden om att de uppstod under krita för över 100 miljoner år sedan.
I äldre klassificeringssystem ingick många fler familjer i ordningen Liliales, men flera av dem har flyttats till andra ordningar och dessutom har två nya skapats; Dioscoreales och Asparagales. Flera släkten som tidigare ingick i liljeväxtfamiljen har flyttats till andra familjer. Följande familjer ingår numera i Liliales:
Alströmeriaväxter (Alstroemeriaceae) Campynemataceae Klätterliljeväxter (Philesiaceae) Liljeväxter (Liliaceae, inklusive Calochortaceae) Luzuriagaceae Nysrotsväxter (Melanthiaceae, inklusive trebladsväxter, Trilliaceae) Ripogonaceae Smilaxväxter (Smilaceae) Tidlöseväxter (Colchicaceae) Trebladsväxter (Trilliaceae)Ibland anges att även Corsiaceae ingår.
Liliales, bir çenekliler sınıfından bir çicekli bitkiler takımı. Bu takım Zambakgiller (Liliaceae) familyasını içerir ancak tarih boyunca taksonomistler arasında çeşitli anlaşmazlıklara yol açmıştır. Bu takımın en bilinen üyesi zambaklardır.
APG II sistemi (2003) ve APG III sistemi'ne (2009) göre bu takım bir çenekliler sınıfına konulur ve aşağıdaki şekilde familyalara ayrılır:
İşaretler: * = Yeni familya yerleştirmeleri § = metinde belirtilen yeni familyalar; tercih edilmiştir.
Liliales, bir çenekliler sınıfından bir çicekli bitkiler takımı. Bu takım Zambakgiller (Liliaceae) familyasını içerir ancak tarih boyunca taksonomistler arasında çeşitli anlaşmazlıklara yol açmıştır. Bu takımın en bilinen üyesi zambaklardır.
APG II sistemi (2003) ve APG III sistemi'ne (2009) göre bu takım bir çenekliler sınıfına konulur ve aşağıdaki şekilde familyalara ayrılır:
Лілієцвіті (Liliales) — порядок рослин класу однодольних (Liliopsida).
Переважно наземні цибулясті або кореневищні трав’янисті багаторічні рослини, рідше деревовидні або ліани; квітки з характерним для однодольних тричленним типом будови, п’ятиколові, здебільшого правильні; оцвітина з двох кіл, найчастіше віночковидна; маточка складена з трьох плодолистків, з тригніздою зав’яззю і прямими, горизонтально розташованими насінними зачатками з центрально-кутовою плацентацією.
Обсяг порядку лілієцвітих систематики трактують всіляко.Різні дослідники відносять до нього від 6-10 і до 20 родин. З них найтиповішою є родина лілійні, що тісно пов’язана з іншими родинами порядку. Палеоботанічні дані свідчать про давність цієї групи рослин. Припускають, що лілієцвіті виникли від якихось примітивних раналієвих з класу дводольних і в свою чергу дали початок кільком лініям еволюції однодольних. Зокрема, внаслідок пристосування до комахозапилення розвинулись дві ентомофільні спеціалізовані лінії еволюції — бананоцвіті і дрібнонасінні, або орхідні. Спрощення квітки в зв’язку з переходом до вітрозапилення призвело до виникнення ряду анемофільних ліній розвитку однодольних — пальмоцвітих, осокоцвітих і злакоцвітих.
Родина лілійні. Багаторічні рослини з цибулинами, бульбоцибулинами або кореневищами, рідше дерев’янисті форми з деревовидними стовбурами. Квітки двостатеві, актиноморфні, зібрані в різні суцвіття (китиця, волоть, зонтик, колос і ін.) рідше поодинокі; оцвітина проста, віночковидна, здебільшого яскраво забарвлена, шестичленна, з двох кіл, листочки її вільні або більш-менш зрослі; тичинок 6, маточка одна, складена з трьох плодолистків, з верхньою тригніздою зав’яззю; стовпчик один, рідше 3; плід — коробочка або ягода.
Лілійні — велика (близько 2500 видів) родина, поширена майже по всій земній кулі, особливо в регіонах із сухим і теплим кліматом. У викопному стані деякі деревовидні форми лілійних (драцени, сасапариль і ін.) відомі вже з верхньої крейди. Зокрема, сасапариль — деревовидну сучасну ліану нижнього гірського поясу Західного Закавказзя знайдено радянським палеоботаніком А.М. Криштофовичем у третинних відкладах на р. Кринці в Донбасі. Тепер ця родина досягла високого рівня розвитку, про що свідчить велика різноманітність у будові і зовнішньому вигляді окремих родів. На цій підставі деякі систематики поділяють лілійні навіть на окремі родини, інші (Енглер) — на 10 підродин і багато триб залежно від характеру суцвіть, типу плодів і вегетативних органів. Дуже різноманітні в лілійних форми запилення; переважає ентомофілія. Досить поширене вегетативне розмноження цибулинами, бульбоцибулинами і кореневищами. Спостерігається видозміна стебел на філокладії (рускус).
Господарське значення родини досить значне. Серед лілійних є чимало корисних рослин: овочевих (цибуля, часник, черемша, спаржа), лікарських (конвалія, сабадила, чемериця, алое, морська цибуля і ін.), декоративних (тюльпан, гіацинт, лілія, драцена, еремурус, функія, юка й ін.). З ранньовесняних ефемерів, що прикрашають навесні наші ліси і степи, можна назвати проліски, дикоростучі тюльпани, зірочки, брандушку, веснянку й ін. Представників лілійних, що зустрічаються в нас у дикому стані і в культурі, можна поділити на такі групи:
1. Цибулинні рослини; листочки оцвітини вільні, рідше зрослі; плід — коробочка.
Лілія. Цибулини з черепичастими лусками. Квітки в китицях, рідше поодинокі, великі, запашні, яскраво забарвлені або чисто білі. Лілії є досить популярними декоративними рослинами. Для масової ґрунтової культури найчастіше використовують л. білу (L. candidum) родом з Кавказу; л. королівську (L. regale) і л. тигрову (L. tigrinum) з Китаю; л. тонколисту (L. tenuifolium) з Далекого Сходу й ін. Для оранжерейної культури придатні: л. золотиста, родом з Японії; л. красива з Східної Азії; л. королівська, л. довголиста й ін.
Цибуля. Суцвіття зонтиковидні (цимозні). Листки м’ясисті, соковиті, трубчасті, жолобчасті, плескуваті. Для більшість видів роду цибулі характерний специфічний різкий часниковий запах, обумовлений наявністю в тканинах часникової ефірної олії (алілу). Цибуля і часник є давніми цінними овочевими рослинами. Вони багаті на антибіотики, які відкрив і докладно дослідив радянський ботанік Б.П. Токін, назвавши їх фітонцидами. Як пряні овочеві культури в нас розводять: цибулю ріпчасту, або городню, [[цибуля порей|цибулю порей]], часник з складною цибулиною з багатьма цибулинками-дітками, якими розмножується. Проліска. Невеликі цибулинні ранні весняні лісові або осінні степові рослини з яскравими блакитними або фіолетово-ліловими квітками. Зокрема, у листяних лісах, переважно на Правобережжі України, рано навесні рясно цвіте проліска дволиста (S. bifolia) з блакитними квітками в китицях по 3-8 на загальному квітконосі. На Лівобережжі Україні поширена п. сибірська з яскраво-синіми пониклими квітками по 1, рідше по 2-3 на квітконосі. У степовій зоні зустрічається п. осіння з фіолетово-ліловими квітками, яка росте по краях подів. Як красиві декоративні багаторічники проліски заслуговують на широке введення в культуру в сади і парки.
2. Кореневищні деревовидні або трав’янисті рослини; плід — коробочка.
Драцена і близький до нього рід кордиліна дико ростуть у субтропічних областях Африки, Азії і Австралії. Характерною рисою обох родів є здатність до вторинного потовщення стовбура; тому в окремих видів вони досягають часом значної товщини. Листки лінійні, довгі, зібрані пучками на кінцях пагонів. На Чорноморському узбережжі Кавказу (від Батумі до Сочі) часто в садах і парках розводять кордиліну південну, яку садівники звичайно називають драценою. В умовах холодного клімату її вирощують часто в оранжереях і як кімнатну культуру. З роду драцена відоме славнозвісне драконове дерево, родом з Канарських островів. Вік окремих дерев обчислюється в кілька тисяч років, а окружність їх стовбура може досягти 12—14 м. З стовбурів добувають смолу, яка на повітрі швидко стає червоною (так звана «драконова кров»).
Юка. Деревовидні рослини з укороченим стовбуром і лінійними листками в пучках. Квітки білі, численні, у великих китицях. Досить декоративні рослини; походять з Південної і Центральної Америки. Відомо близько 30 видів. У Криму і на Кавказі найчастіше вирощують у відкритому ґрунті такі види, як юка нитчаста і ю. чудова. При легкому захисті на зиму ці види добре ростуть в умовах Києва, Львова, Ужгорода, Одеси й ін. Алое. Багаторічні, часом деревовидні сукуленти, з м’ясистими листками і стеблами. Поширені переважно в напівпустинях Африки. У нас здебільшого культивують як кімнатну й оранжерейну рослину алое деревовидне. Сік з його листків під назвою сабур використовується в медицині. Він містить антраглікозиди і смолисті речовини. Свіжий сік використовують для заживлення ран і при туберкульозі. У великих дозах (0,5—1 г) сабур застосовують як проносне, у невеликих — для підвищення діяльності органів травлення.
Еремурус. Досить декоративні багаторічники з високими (до 2—2,5 м) стрункими і безлистими стеблами, що закінчуються великими щільними китицями красивих рожево-білих або кармінових квіток, їх у деяких видів буває до 500—800 у китиці. У культурі найчастіше вирощують еремурус могутній (Е. robustrus) з кар-міново-рожевими квітками, що походить із Середньої Азії. Розмножують еремуруси діленням кущів.
3. Кореневищні рослини; плід — ягода.
Холодок, або спаржа. Дводомні рослини з дуже галузистими стеблами. Листки дрібні, лусковидні, в їх пазухах містяться пучки зелених, голчастих, укорочених гілочок, так званих кладодіїв. Квітки звичайно повислі; ягоди червоні. Найбільше в нашій флорі (луки, схили, степи) поширений так званий заячий холодок; під назвою спаржа вирощують як смачний делікатесний овоч. Як декоративні кімнатні і оранжерейні рослини найчастіше культивують два види, що походять з Південної Африки: холодок пірчастий і х. Шпренгера.
Вороняче око. Досить отруйна рослина. Усі її частини, особливо кореневище і ягоди, містять глікозид паридин і сапонін паристифин. Росте в тінистих вологих лісах. Має 4 листки в кільці. Оцвітина — з 8 листочків, розміщених у два кола; 4 зовнішніх зеленуватих і 4 внутрішніх жовтуватих. Тичинок також 8, у два кола. Ягода сизувато-чорна. Веснянка дволиста — невелика весняна рослина вологих листяних лісів з білими запашними квітками в китицях. Листочків оцвітини і тичинок по 4, у два кола. Ягода червона. Рускус колючий — дводомний вічнозелений напівкущ з різко вираженими дуже колючими філокладіями. Дико росте у сухих лісах і рідколіссях нижнього поясу Кримських і Кавказьких гір. Сасапариль висока — дерев’яниста чіпка колюча ліана з виткими вусиками при основі листків і сітчастим жилкуванням листків. У лісах Західного Закавказзя ця ліана місцями утворює непрохідні хащі.
Родина амарилісові. Близька до родини лілійних; відрізняється від неї нижньою зав’яззю, наявністю в деяких родів у зіві віночка чашовидної коронки, або так званого привіночка, і деякими іншими другорядними рисами. Відомо близько 1000 видів, поширених переважно в областях із сухим і теплим кліматом (країни Середземномор’я, Південна Африка, Мексика і Австралія). У складі родини є чимало красивих декоративних ґрунтових, кімнатних і оранжерейних та прядивних і ефіроолійних рослин. Однією з перших ранніх весняних рослин нашої флори є підсніжник складчастий, що росте в гірських лісах Криму і квітне на початку березня або навіть у лютому. З-під снігу цвіте також підсніжник звичайний, який росте по узліссях у рівнинній частині. В обох видів квітки сніжно-білі; пониклі; у першого, крім того дуже запашні. Як красиву декоративну весняну рослину часто розводять на квітниках і в парках нарцис поетичний з білими запашними квітками і коротким оранжевим привіночком.
Великі, яскраво забарвлені і красиві квітки мають представники таких тропічних і субтропічних родів, як амариліс, клівія, кринум, гіпеаструм та ін., які в нас часто культивують як кімнатні і оранжерейні рослини. Досить цікавою декоративною і водночас важливою ефіроолійною рослиною є тубероза, що походить з Центральної Америки. Вона має добре розвинуті бульби (схожі на цибулини) і молочно-білі з чудовим запахом квітки; розводять її переважно на півдні (Крим, Кавказ) як декоративну. На батьківщині рослини з квіток туберози добувають ефірну олію, яка широко використовується в парфумерії.
У посушливих областях Мексики і Південної Америки досить поширений рід агава з товстими соковитими листками, зібраними в розетку. Листки деяких видів містять міцне волокно — сизаль, що йде на виготовлення канатів, шпагату, грубих тканин, мішків тощо. Як кімнатну й оранжерейну рослину (яку влітку часом виставляють у ґрунт для декорування терас, клумб, ваз і ін.) часто розводять у нас агаву американську, або столітник, з великими темно-зеленими або смугастими листками, колючими по краях. Цвіте агава, викидаючи величезну (до 10 м) квітконосну стрілку з великою кількістю квіток. Після цвітіння надземні органи відмирають.
Родина діоскорейні. Багаторічні виткі ліани тропіків і субтропіків з кореневищами або бульбами, багатими на крохмаль. Листки чергові або в кільцях з сітчастим жилкуванням. Квітки непоказні, різностатеві: рослини дводомні; оцвітина шестичленна, вільна; зав’язь нижня, тригнізда; плід — коробочка або ягода. З 9 родів родини найчисленнішим є рід діоскорея, що налічує понад 600 видів. Деякі з них, як ямс, або китайська картопля, що є господарським аналогом справжнього батату, широко культивується як крохмалистий бульбоплід у Китаї, Японії, Південній Кореї. Скоростиглі сорти добре достигають у нас на Чорноморському узбережжі Кавказу.
Родина півникові. Багаторічні, сухопутні або болотяні рослини з кореневищами, бульбоцибулинами, рідше з цибулинами. Листки мечовидні. Квітки такої самої будови,як у попередньої родини, але бувають і злегка зигоморфні; тичинок 3 (з внутрішнього кола редуковані); зав’язь нижня,, тригнізда; плід —коробочка. Відомо близько 1500 видів, поширених у різних широтах, особливо в Південній Африці і країнах Середземномор’я. Ряд видів є в культурі як декоративні (гладіолуси, півники) або пряні (шафран).
Шафран, крокус. Бульбоцибулинні рослини з лійковидними жовтими або голубими квітками, які мають досить довгі трубки, що починаються просто з бульбоцибулини. Стовпчик нитковидний, довгий, з цілими або роздільними приймочками. Як красиві декоративні рослини, що цвітуть рано навесні або пізно восени, деякі види розводять у садах і парках. З промисловою метою культивують шафран посівний і ш. красивий. Їх великі червоні або жовті приймочки використовують як прянощі в кондитерській промисловості, гастрономії (забарвлення сиру, ковбас, масла, лікерів тощо) і в медицині (при виготовленні деяких ліків).
Гладіолус, або косарик. Бульбоцибулинні рослини з яскравими, великими, злегка зигоморфними квітками, зібраними в рідкий однобічний колос. У культурі найбільше поширені сорти і форми г. великоквіткового і г. примуловидного, що походять з Південної Африки. Це досить красиві декоративні рослини з великими ніжними квітками білого, рожевого, червоного, жовтого, фіолетового, оранжевого кольорів.
Родина ситникові. Багаторічники, рідше однорічники, з лінійними або циліндричними листками з піхвами. Квітки непоказні, актиноморфні, зібрані в щитки, волоті, головки або напівзонтики; оцвітина шестичленна, у два кола; тичинок 6, рідше 3, зав’язь верхня, одно-, тригнізда; плід — коробочка. Хоч оцвітина в ситникових і непоказна, плівчаста або шкіряста (що зв’язано з вітрозапиленням), проте за будовою квіток вони дуже схожі з-лілійними, а за будовою вегетативних органів — з осоковими, почасти зі злаками. Тому їх часто розглядають як перехідну групу від лілієцвітих до осокових.
Ситникові охоплюють близько 350 видів, поширених у північних і помірних широтах. Найбільш поширений і численний (близько 30 видів) у нас рід ситник з потовщеними, циліндричними, шиловидними або сплющеними листками. Ситники ростуть здебільшого на вогких заплавних і гірських луках, на болотах, по берегах водойм, а деякі на солонцях і солончаках. Місцями вони утворюють значні зарості, але економічне їх значення невелике; худоба їх зовсім не їсть або їсть погано.
Лілієцвіті (Liliales) — порядок рослин класу однодольних (Liliopsida).
Переважно наземні цибулясті або кореневищні трав’янисті багаторічні рослини, рідше деревовидні або ліани; квітки з характерним для однодольних тричленним типом будови, п’ятиколові, здебільшого правильні; оцвітина з двох кіл, найчастіше віночковидна; маточка складена з трьох плодолистків, з тригніздою зав’яззю і прямими, горизонтально розташованими насінними зачатками з центрально-кутовою плацентацією.
Обсяг порядку лілієцвітих систематики трактують всіляко.Різні дослідники відносять до нього від 6-10 і до 20 родин. З них найтиповішою є родина лілійні, що тісно пов’язана з іншими родинами порядку. Палеоботанічні дані свідчать про давність цієї групи рослин. Припускають, що лілієцвіті виникли від якихось примітивних раналієвих з класу дводольних і в свою чергу дали початок кільком лініям еволюції однодольних. Зокрема, внаслідок пристосування до комахозапилення розвинулись дві ентомофільні спеціалізовані лінії еволюції — бананоцвіті і дрібнонасінні, або орхідні. Спрощення квітки в зв’язку з переходом до вітрозапилення призвело до виникнення ряду анемофільних ліній розвитку однодольних — пальмоцвітих, осокоцвітих і злакоцвітих.
Родина лілійні. Багаторічні рослини з цибулинами, бульбоцибулинами або кореневищами, рідше дерев’янисті форми з деревовидними стовбурами. Квітки двостатеві, актиноморфні, зібрані в різні суцвіття (китиця, волоть, зонтик, колос і ін.) рідше поодинокі; оцвітина проста, віночковидна, здебільшого яскраво забарвлена, шестичленна, з двох кіл, листочки її вільні або більш-менш зрослі; тичинок 6, маточка одна, складена з трьох плодолистків, з верхньою тригніздою зав’яззю; стовпчик один, рідше 3; плід — коробочка або ягода.
Лілійні — велика (близько 2500 видів) родина, поширена майже по всій земній кулі, особливо в регіонах із сухим і теплим кліматом. У викопному стані деякі деревовидні форми лілійних (драцени, сасапариль і ін.) відомі вже з верхньої крейди. Зокрема, сасапариль — деревовидну сучасну ліану нижнього гірського поясу Західного Закавказзя знайдено радянським палеоботаніком А.М. Криштофовичем у третинних відкладах на р. Кринці в Донбасі. Тепер ця родина досягла високого рівня розвитку, про що свідчить велика різноманітність у будові і зовнішньому вигляді окремих родів. На цій підставі деякі систематики поділяють лілійні навіть на окремі родини, інші (Енглер) — на 10 підродин і багато триб залежно від характеру суцвіть, типу плодів і вегетативних органів. Дуже різноманітні в лілійних форми запилення; переважає ентомофілія. Досить поширене вегетативне розмноження цибулинами, бульбоцибулинами і кореневищами. Спостерігається видозміна стебел на філокладії (рускус).
Господарське значення родини досить значне. Серед лілійних є чимало корисних рослин: овочевих (цибуля, часник, черемша, спаржа), лікарських (конвалія, сабадила, чемериця, алое, морська цибуля і ін.), декоративних (тюльпан, гіацинт, лілія, драцена, еремурус, функія, юка й ін.). З ранньовесняних ефемерів, що прикрашають навесні наші ліси і степи, можна назвати проліски, дикоростучі тюльпани, зірочки, брандушку, веснянку й ін. Представників лілійних, що зустрічаються в нас у дикому стані і в культурі, можна поділити на такі групи:
1. Цибулинні рослини; листочки оцвітини вільні, рідше зрослі; плід — коробочка.
Лілія. Цибулини з черепичастими лусками. Квітки в китицях, рідше поодинокі, великі, запашні, яскраво забарвлені або чисто білі. Лілії є досить популярними декоративними рослинами. Для масової ґрунтової культури найчастіше використовують л. білу (L. candidum) родом з Кавказу; л. королівську (L. regale) і л. тигрову (L. tigrinum) з Китаю; л. тонколисту (L. tenuifolium) з Далекого Сходу й ін. Для оранжерейної культури придатні: л. золотиста, родом з Японії; л. красива з Східної Азії; л. королівська, л. довголиста й ін.
Цибуля. Суцвіття зонтиковидні (цимозні). Листки м’ясисті, соковиті, трубчасті, жолобчасті, плескуваті. Для більшість видів роду цибулі характерний специфічний різкий часниковий запах, обумовлений наявністю в тканинах часникової ефірної олії (алілу). Цибуля і часник є давніми цінними овочевими рослинами. Вони багаті на антибіотики, які відкрив і докладно дослідив радянський ботанік Б.П. Токін, назвавши їх фітонцидами. Як пряні овочеві культури в нас розводять: цибулю ріпчасту, або городню, [[цибуля порей|цибулю порей]], часник з складною цибулиною з багатьма цибулинками-дітками, якими розмножується. Проліска. Невеликі цибулинні ранні весняні лісові або осінні степові рослини з яскравими блакитними або фіолетово-ліловими квітками. Зокрема, у листяних лісах, переважно на Правобережжі України, рано навесні рясно цвіте проліска дволиста (S. bifolia) з блакитними квітками в китицях по 3-8 на загальному квітконосі. На Лівобережжі Україні поширена п. сибірська з яскраво-синіми пониклими квітками по 1, рідше по 2-3 на квітконосі. У степовій зоні зустрічається п. осіння з фіолетово-ліловими квітками, яка росте по краях подів. Як красиві декоративні багаторічники проліски заслуговують на широке введення в культуру в сади і парки.
2. Кореневищні деревовидні або трав’янисті рослини; плід — коробочка.
Драцена і близький до нього рід кордиліна дико ростуть у субтропічних областях Африки, Азії і Австралії. Характерною рисою обох родів є здатність до вторинного потовщення стовбура; тому в окремих видів вони досягають часом значної товщини. Листки лінійні, довгі, зібрані пучками на кінцях пагонів. На Чорноморському узбережжі Кавказу (від Батумі до Сочі) часто в садах і парках розводять кордиліну південну, яку садівники звичайно називають драценою. В умовах холодного клімату її вирощують часто в оранжереях і як кімнатну культуру. З роду драцена відоме славнозвісне драконове дерево, родом з Канарських островів. Вік окремих дерев обчислюється в кілька тисяч років, а окружність їх стовбура може досягти 12—14 м. З стовбурів добувають смолу, яка на повітрі швидко стає червоною (так звана «драконова кров»).
Юка. Деревовидні рослини з укороченим стовбуром і лінійними листками в пучках. Квітки білі, численні, у великих китицях. Досить декоративні рослини; походять з Південної і Центральної Америки. Відомо близько 30 видів. У Криму і на Кавказі найчастіше вирощують у відкритому ґрунті такі види, як юка нитчаста і ю. чудова. При легкому захисті на зиму ці види добре ростуть в умовах Києва, Львова, Ужгорода, Одеси й ін. Алое. Багаторічні, часом деревовидні сукуленти, з м’ясистими листками і стеблами. Поширені переважно в напівпустинях Африки. У нас здебільшого культивують як кімнатну й оранжерейну рослину алое деревовидне. Сік з його листків під назвою сабур використовується в медицині. Він містить антраглікозиди і смолисті речовини. Свіжий сік використовують для заживлення ран і при туберкульозі. У великих дозах (0,5—1 г) сабур застосовують як проносне, у невеликих — для підвищення діяльності органів травлення.
Еремурус. Досить декоративні багаторічники з високими (до 2—2,5 м) стрункими і безлистими стеблами, що закінчуються великими щільними китицями красивих рожево-білих або кармінових квіток, їх у деяких видів буває до 500—800 у китиці. У культурі найчастіше вирощують еремурус могутній (Е. robustrus) з кар-міново-рожевими квітками, що походить із Середньої Азії. Розмножують еремуруси діленням кущів.
3. Кореневищні рослини; плід — ягода.
Холодок, або спаржа. Дводомні рослини з дуже галузистими стеблами. Листки дрібні, лусковидні, в їх пазухах містяться пучки зелених, голчастих, укорочених гілочок, так званих кладодіїв. Квітки звичайно повислі; ягоди червоні. Найбільше в нашій флорі (луки, схили, степи) поширений так званий заячий холодок; під назвою спаржа вирощують як смачний делікатесний овоч. Як декоративні кімнатні і оранжерейні рослини найчастіше культивують два види, що походять з Південної Африки: холодок пірчастий і х. Шпренгера.
Вороняче око. Досить отруйна рослина. Усі її частини, особливо кореневище і ягоди, містять глікозид паридин і сапонін паристифин. Росте в тінистих вологих лісах. Має 4 листки в кільці. Оцвітина — з 8 листочків, розміщених у два кола; 4 зовнішніх зеленуватих і 4 внутрішніх жовтуватих. Тичинок також 8, у два кола. Ягода сизувато-чорна. Веснянка дволиста — невелика весняна рослина вологих листяних лісів з білими запашними квітками в китицях. Листочків оцвітини і тичинок по 4, у два кола. Ягода червона. Рускус колючий — дводомний вічнозелений напівкущ з різко вираженими дуже колючими філокладіями. Дико росте у сухих лісах і рідколіссях нижнього поясу Кримських і Кавказьких гір. Сасапариль висока — дерев’яниста чіпка колюча ліана з виткими вусиками при основі листків і сітчастим жилкуванням листків. У лісах Західного Закавказзя ця ліана місцями утворює непрохідні хащі.
Родина амарилісові. Близька до родини лілійних; відрізняється від неї нижньою зав’яззю, наявністю в деяких родів у зіві віночка чашовидної коронки, або так званого привіночка, і деякими іншими другорядними рисами. Відомо близько 1000 видів, поширених переважно в областях із сухим і теплим кліматом (країни Середземномор’я, Південна Африка, Мексика і Австралія). У складі родини є чимало красивих декоративних ґрунтових, кімнатних і оранжерейних та прядивних і ефіроолійних рослин. Однією з перших ранніх весняних рослин нашої флори є підсніжник складчастий, що росте в гірських лісах Криму і квітне на початку березня або навіть у лютому. З-під снігу цвіте також підсніжник звичайний, який росте по узліссях у рівнинній частині. В обох видів квітки сніжно-білі; пониклі; у першого, крім того дуже запашні. Як красиву декоративну весняну рослину часто розводять на квітниках і в парках нарцис поетичний з білими запашними квітками і коротким оранжевим привіночком.
Великі, яскраво забарвлені і красиві квітки мають представники таких тропічних і субтропічних родів, як амариліс, клівія, кринум, гіпеаструм та ін., які в нас часто культивують як кімнатні і оранжерейні рослини. Досить цікавою декоративною і водночас важливою ефіроолійною рослиною є тубероза, що походить з Центральної Америки. Вона має добре розвинуті бульби (схожі на цибулини) і молочно-білі з чудовим запахом квітки; розводять її переважно на півдні (Крим, Кавказ) як декоративну. На батьківщині рослини з квіток туберози добувають ефірну олію, яка широко використовується в парфумерії.
У посушливих областях Мексики і Південної Америки досить поширений рід агава з товстими соковитими листками, зібраними в розетку. Листки деяких видів містять міцне волокно — сизаль, що йде на виготовлення канатів, шпагату, грубих тканин, мішків тощо. Як кімнатну й оранжерейну рослину (яку влітку часом виставляють у ґрунт для декорування терас, клумб, ваз і ін.) часто розводять у нас агаву американську, або столітник, з великими темно-зеленими або смугастими листками, колючими по краях. Цвіте агава, викидаючи величезну (до 10 м) квітконосну стрілку з великою кількістю квіток. Після цвітіння надземні органи відмирають.
Родина діоскорейні. Багаторічні виткі ліани тропіків і субтропіків з кореневищами або бульбами, багатими на крохмаль. Листки чергові або в кільцях з сітчастим жилкуванням. Квітки непоказні, різностатеві: рослини дводомні; оцвітина шестичленна, вільна; зав’язь нижня, тригнізда; плід — коробочка або ягода. З 9 родів родини найчисленнішим є рід діоскорея, що налічує понад 600 видів. Деякі з них, як ямс, або китайська картопля, що є господарським аналогом справжнього батату, широко культивується як крохмалистий бульбоплід у Китаї, Японії, Південній Кореї. Скоростиглі сорти добре достигають у нас на Чорноморському узбережжі Кавказу.
Родина півникові. Багаторічні, сухопутні або болотяні рослини з кореневищами, бульбоцибулинами, рідше з цибулинами. Листки мечовидні. Квітки такої самої будови,як у попередньої родини, але бувають і злегка зигоморфні; тичинок 3 (з внутрішнього кола редуковані); зав’язь нижня,, тригнізда; плід —коробочка. Відомо близько 1500 видів, поширених у різних широтах, особливо в Південній Африці і країнах Середземномор’я. Ряд видів є в культурі як декоративні (гладіолуси, півники) або пряні (шафран).
Шафран, крокус. Бульбоцибулинні рослини з лійковидними жовтими або голубими квітками, які мають досить довгі трубки, що починаються просто з бульбоцибулини. Стовпчик нитковидний, довгий, з цілими або роздільними приймочками. Як красиві декоративні рослини, що цвітуть рано навесні або пізно восени, деякі види розводять у садах і парках. З промисловою метою культивують шафран посівний і ш. красивий. Їх великі червоні або жовті приймочки використовують як прянощі в кондитерській промисловості, гастрономії (забарвлення сиру, ковбас, масла, лікерів тощо) і в медицині (при виготовленні деяких ліків).
Гладіолус, або косарик. Бульбоцибулинні рослини з яскравими, великими, злегка зигоморфними квітками, зібраними в рідкий однобічний колос. У культурі найбільше поширені сорти і форми г. великоквіткового і г. примуловидного, що походять з Південної Африки. Це досить красиві декоративні рослини з великими ніжними квітками білого, рожевого, червоного, жовтого, фіолетового, оранжевого кольорів.
Родина ситникові. Багаторічники, рідше однорічники, з лінійними або циліндричними листками з піхвами. Квітки непоказні, актиноморфні, зібрані в щитки, волоті, головки або напівзонтики; оцвітина шестичленна, у два кола; тичинок 6, рідше 3, зав’язь верхня, одно-, тригнізда; плід — коробочка. Хоч оцвітина в ситникових і непоказна, плівчаста або шкіряста (що зв’язано з вітрозапиленням), проте за будовою квіток вони дуже схожі з-лілійними, а за будовою вегетативних органів — з осоковими, почасти зі злаками. Тому їх часто розглядають як перехідну групу від лілієцвітих до осокових.
Ситникові охоплюють близько 350 видів, поширених у північних і помірних широтах. Найбільш поширений і численний (близько 30 видів) у нас рід ситник з потовщеними, циліндричними, шиловидними або сплющеними листками. Ситники ростуть здебільшого на вогких заплавних і гірських луках, на болотах, по берегах водойм, а деякі на солонцях і солончаках. Місцями вони утворюють значні зарості, але економічне їх значення невелике; худоба їх зовсім не їсть або їсть погано.
Bộ Loa kèn (danh pháp khoa học: Liliales, tên cũ Lilia), còn gọi là bộ Hành (theo tên gọi chi Hành - Allium) là một bộ thực vật một lá mầm. Các loài trong bộ này chủ yếu là các loại cây thân thảo, nhưng cũng có dạng dây leo và cây bụi. Chúng chủ yếu là cây lâu năm, với các cơ quan dự trữ thức ăn là thân hành hay thân rễ.
Theo cách tiếp cận hiện đại thì bộ Liliales chứa 10 họ, trong đó họ Corsiaceae là đáng chú ý do họ này chứa các loài thực vật hoại sinh. Bộ này phân bổ rộng khắp thế giới. Các họ lớn hơn cả (với trên 100 loài) chủ yếu phân bổ tại Bắc bán cầu hoặc phân bổ khắp thế giới với trung tâm ở phía bắc. Ngược lại, các họ nhỏ (tới 10 loài) chủ yếu phân bổ ở Nam bán cầu hoặc đôi khi chỉ ở Úc hay Nam Mỹ. Tổng số loài trong bộ này khoảng 1.600 và là tương đối nhỏ.
Giống như các nhóm cây thân thảo khác, các mẫu hóa thạch của bộ Liliales là ít thấy. Người ta chỉ tìm thấy một vài hóa thạch của chúng từ thời kỳ thế Eocen (34-56 triệu năm trước), chẳng hạn như Petermanniopsis anglesaensis hay Smilax, nhưng sự xác định chúng vẫn chưa rõ ràng. Các hóa thạch khác là Ripogonum scandens từ thế Miocen (5-23 triệu năm trước). Do sự khan hiếm dữ liệu, dường như người ta không thể xác định chính xác niên đại và sự phân bổ ban đầu của bộ này. Người ta cho rằng bộ Liliales có nguồn gốc từ giai đoạn cuối kỷ Phấn trắng, khoảng trên 100 triệu năm trước. Sự đa dạng hóa ban đầu thành các họ diễn ra khoảng 48-82 triệu năm trước (Vinnersten và Bremer, 2001).
Loài điển hình của bộ này là hoa loa kèn (huệ tây), mà theo tên gọi khoa học của chi này là Lilium người ta đã đặt tên khoa học cho bộ này.
Đã từng có thời gian mà rất nhiều chủng loại thực vật được đặt trong bộ này, nhưng kể từ thời kỳ đó thì nhóm này đã được chia nhỏ, với nhiều họ đã chuyển sang các bộ khác và tạo ra hai bộ mới là Dioscoreales (Củ nâu) và Asparagales (Măng tây). Nhiều chi trước đây được phân loại trong họ Loa kèn (Liliaceae) đã được đưa sang các họ khác. Hệ thống APG II (do Angiosperm Phylogeny Group tạo ra) năm 2003 đã xác định 10 họ trong bộ Liliales, nhưng hệ thống APG III năm 2009 dù cũng có 10 họ, nhưng có sự thay đổi một chút; với họ Luzuriagaceae bị sáp nhập vào trong họ Alstroemeriaceae như là phân họ Luzuriageae, đồng thời bổ sung thêm họ Petermanniaceae với chỉ 1 loài duy nhất, tách ra khỏi họ Colchicaceae:
APG II APG III AlstroemeriaceaeCampynemataceae
Colchicaceae - Bả chó
Corsiaceae
Liliaceae - Loa kèn (bao gồm cả họ Calochortaceae cũ)
Luzuriagaceae
Melanthiaceae (bao gồm cả họ Trilliaceae cũ)
Philesiaceae
Rhipogonaceae
Smilacaceae
Alstroemeriaceae
Campynemataceae
Colchicaceae
Corsiaceae
Liliaceae
Melanthiaceae
Petermanniaceae
Philesiaceae
Rhipogonaceae
Smilacaceae
Hệ thống phân loại APG được nhiều nhà thực vật học công nhận và sử dụng rộng rãi, nhưng các hệ thống phân loại khác cũng được sử dụng nhiều. Hệ thống Cronquist có ảnh hưởng lớn đưa các họ sau vào trong bộ Liliales:
Cây phát sinh chủng loài của bộ Loa kèn so với các bộ thực vật một lá mầm khác lấy theo APG III.
Monocots
Liliales
Commelinidae (commelinids)
Cây phát sinh chủng loài trong nội bộ bộ Loa kèn lấy theo APG III.
Liliales
Alstroemeriaceae s.l.
Alstroemerieae (Alstroemeriaceae s.s)
Bộ Loa kèn (danh pháp khoa học: Liliales, tên cũ Lilia), còn gọi là bộ Hành (theo tên gọi chi Hành - Allium) là một bộ thực vật một lá mầm. Các loài trong bộ này chủ yếu là các loại cây thân thảo, nhưng cũng có dạng dây leo và cây bụi. Chúng chủ yếu là cây lâu năm, với các cơ quan dự trữ thức ăn là thân hành hay thân rễ.
Theo cách tiếp cận hiện đại thì bộ Liliales chứa 10 họ, trong đó họ Corsiaceae là đáng chú ý do họ này chứa các loài thực vật hoại sinh. Bộ này phân bổ rộng khắp thế giới. Các họ lớn hơn cả (với trên 100 loài) chủ yếu phân bổ tại Bắc bán cầu hoặc phân bổ khắp thế giới với trung tâm ở phía bắc. Ngược lại, các họ nhỏ (tới 10 loài) chủ yếu phân bổ ở Nam bán cầu hoặc đôi khi chỉ ở Úc hay Nam Mỹ. Tổng số loài trong bộ này khoảng 1.600 và là tương đối nhỏ.
Giống như các nhóm cây thân thảo khác, các mẫu hóa thạch của bộ Liliales là ít thấy. Người ta chỉ tìm thấy một vài hóa thạch của chúng từ thời kỳ thế Eocen (34-56 triệu năm trước), chẳng hạn như Petermanniopsis anglesaensis hay Smilax, nhưng sự xác định chúng vẫn chưa rõ ràng. Các hóa thạch khác là Ripogonum scandens từ thế Miocen (5-23 triệu năm trước). Do sự khan hiếm dữ liệu, dường như người ta không thể xác định chính xác niên đại và sự phân bổ ban đầu của bộ này. Người ta cho rằng bộ Liliales có nguồn gốc từ giai đoạn cuối kỷ Phấn trắng, khoảng trên 100 triệu năm trước. Sự đa dạng hóa ban đầu thành các họ diễn ra khoảng 48-82 triệu năm trước (Vinnersten và Bremer, 2001).
Loài điển hình của bộ này là hoa loa kèn (huệ tây), mà theo tên gọi khoa học của chi này là Lilium người ta đã đặt tên khoa học cho bộ này.
Liliales Perleb (1826)
Семейства
Лилиецве́тные (лат. Liliáles) — порядок однодольных растений. В системе классификации APG III (2009) включён в неформальную группу monocots[2].
Главными отличительными чертами лилиецветных представляется число 3, повторяющееся в 5 кругах чередующихся между собою цветочных частей, а именно: 6 частей околоцветника, расположенных в два круга, 6 тычинок, также в два круга, и 3 почти всегда сросшихся части в гинецее, превращающемся в сухой или, реже, ягодообразный плод. Семена с белком.
Цветы у огромного большинства правильные, редко слегка неправильные, то есть двусимметричные. Разнообразие зависит от положения завязи, которая бывает то верхняя, то нижняя, и от уменьшения числа тычинок, которых бывает три вместо шести. Увеличение или уменьшение числа частей в каждом из кружков хотя и бывает, но составляет редкость; так, вместо 3 или 6 бывает четверное число и пр.
Растения, относящиеся к этому порядку, обычно выделяют нектар у основания листочков околоцветника или тычинок[3].
Деревьев и кустарников в этом отряде мало, большинство многолетние травы, снабжённые луковицами, клубнями или корневищами.
Согласно системе классификации APG III (2009) в порядок входят следующие семейства[2]:
Лилиецве́тные (лат. Liliáles) — порядок однодольных растений. В системе классификации APG III (2009) включён в неформальную группу monocots.
百合目[1]（学名：Liliales）是很多科单子叶植物的总称。
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
分類（APG III） 界 : 植物界 Plantae 階級なし : 被子植物 angiosperms 階級なし : 単子葉類 monocots 目 : ユリ目 Liliales 学名 Liliales Perleb 
ユリ目 (Liliales) は、単子葉植物の目の1つ。10科に約70属1600種が属する[1]。
分類体系によってユリ目に含まれる科は異なるが、タイプ科としてユリ科を含むものが“ユリ目”と呼ばれてきた。ユリ科が様々な系統をまとめた多系統群であるとの知見が増えるにつれ、ユリ科やユリ目は細分化される傾向にある。クロンキスト体系や新エングラー体系で入れられていた科は、現在はキジカクシ目やヤマノイモ目などに入れられている。
クロンキスト体系ではユリ科を大きくとらえてネギ科やヒガンバナ科を分けず、さらにユリ目そのものも大きなグループとしている。
新エングラー体系ではラテン名がLiliifloraeとなっているが、ユリ科をタイプ科にすることではおなじものである。
ユリの仲間の分類体系で細分化をしているのが、単子葉植物の専門家ダールグレンによるダールグレン体系である。クロンキストやエングラーがユリ科に入れていたものを、キジカクシ目やヤマノイモ目など、目が細分された体系になっている。ユリ目そのものは6科のみの小さなタクソンである。
2009년의 APG III 분류 체계는 이 목을 외떡잎식물군으로 분류했다. APG III 분류 체계에서는 이전의 루주리아가과를 알스트로에메리아과에 병합했으며, 페테르만니아과를 새로 인정했다.
APG III 분류 체계에 속하는 분류 범위는 다음과 같다.
다음은 외떡잎식물군의 계통 분류이다.[1]
외떡잎식물군 닭의장풀군다음은 백합목의 계통 분류이다.[1]
백합목 50~80% 지지를APG II 분류 체계(2003년)는 백합목을 외떡잎식물군으로 분류하고, 아래와 같이 정의한다.:
APG 분류 체계(1998년) 또한 단자엽식물군으로 분류한다. 그러나 약간 차이가 있다.(코르시아과가 빠져 있다.):
크론퀴스트 체계(1981년)는 외떡잎식물강의 백합아강의 하위 목으로 분류한다.:
손 체계(1992년)는 쌍떡잎식물강의 백합아강에서 백합상목의 하위 목으로 분류한다.:
달그렌 체계는 쌍떡잎식물강의 백합아강에서 백합상목의 하위 목으로 분류한다.:
엥글러 분류 체계(1964년 업데이트)는 Liliiflorae목이라는 비숫한 목으로 분류한다.
2009년의 APG III 분류 체계는 이 목을 외떡잎식물군으로 분류했다. APG III 분류 체계에서는 이전의 루주리아가과를 알스트로에메리아과에 병합했으며, 페테르만니아과를 새로 인정했다.
APG III 분류 체계에 속하는 분류 범위는 다음과 같다.
백합목 (Liliales) 알스트로에메리아과(Alstroemeriaceae) 캄피네마과(Campynemataceae) 콜키쿰과(Colchicaceae) 코르시아과(Corsiaceae) 백합과(Liliaceae) 여로과(Melanthiaceae) 페테르만니아과(Petermanniaceae) 필레시아과(Philesiaceae) 리포고눔과(Rhipogonaceae) 청미래덩굴과(Smilacaceae)
