Описаний як підвид Spermophilus suslicus odessanus. Видова самостійність підтверджена цитогенетичними даними: за числом хромосом (2n=36) вид різниться від S. suslicus (2n=34) і подібний до S. pygmaeus.
Як вікарний до Spermophilus suslicus вид зовні від нього нічим не відрізняється.
Раніше звичайний вид правобережного Степу і Лісостепу України. Зараз зустрічається в Одеський і Херсонській (Правобережжя) областях, окремі поселення на початок ХХ ст. збереглися на Правобережному Лісостепу, а поодинокі колонії і зараз є на Волині. За межами України зустрічається дуже обмежено в Молдові, де гібридизує з Spermophilus citelus, в східній Польщі і в центральній Білорусі.
Веде осілий, колоніальний спосіб життя. Зустрічається поодинокими та системними колоніями. Їжа типова для всіх ховрахів. На зиму впадає в сплячку. Вагітність близько 3 тижнів. В квітні самиця народжує від 3 до 8 малят. Статевозрілість на другий рік. Степові цілинні ділянки, незаймані пустощі, пасовища. Останнім часом пристосувався до життя в антропогенному середовищу. Зустрічається навіть в околицях великих міст.
Зважаючи на те, що в 1950-х рр. здобич ховрахів на Правобережній Україні рахувалась мільйонами шкурок, а сучасні популяції нараховують, імовірніше за все, не більше десяти тисяч дорослих особин, то ресурси виду в цілому по ареалу знизилися не менш ніж в 100 разів. Доказом падіння чисельності є різке скорочення площі ареалу. В 1970–80-х рр. минулого сторіччя вид зник в Середньому Придніпров'ї, на Поділлі і в Прикарпатті. Причинами зміни чисельності стало як безжалісне винищення, так і руйнування природних для цього виду біотопів, перш за все, зменшення випасу і розорення цілинних ділянок.
Як складова частина надвиду (або «хромосомна раса»), стан якого наближається до загрозливого, занесений до Червоного списку МСОП. Не зберігається у жодному природоохоронному об'єкті. Території, на яких зустрічаються всі північні колонії цього виду, негайно потребують природоохоронного статусу.
