Centaurea margaritacea Ten., 1831 è una pianta erbacea, angiosperma dicotiledone, appartenente alla famiglia delle Asteraceae.[1][2]
Si presenta come una pianta biennale erbacea alta dai 40 ai 120 cm. Gli steli sono eretti, molto ramificati. Le foglie sono rade lungo il fusto e strette. I fiori sono disposti in capolini, avvolti da un involucro di brattee lunghe fino a 20 mm, dorate e provvisti di setole. I petali sono color crema, tubolari interni, quasi bianchi. I semi sono di colore marrone chiaro. Fiorisce tra giugno e luglio.[3]
Cresce in ambienti rupestri e su terreni sabbiosi delle pianure alluvionali. Questa pianta è nativa dell'Ucraina.
La famiglia di appartenenza di questa voce (Asteraceae o Compositae, nomen conservandum) probabilmente originaria del Sud America, è la più numerosa del mondo vegetale, comprende oltre 23.000 specie distribuite su 1.535 generi[4], oppure 22.750 specie e 1.530 generi secondo altre fonti[5] (una delle checklist più aggiornata elenca fino a 1.679 generi)[6]. La famiglia attualmente (2021) è divisa in 16 sottofamiglie.[1]
La tribù Cardueae (della sottofamiglia Carduoideae) a sua volta è suddivisa in 12 sottotribù (la sottotribù Centaureinae è una di queste).[7][8][9][10]
Il genere Centaurea elenca oltre 700 specie distribuite in tutto il mondo, delle quali un centinaio sono presenti spontaneamente sul territorio italiano.
La classificazione della sottotribù rimane ancora problematica e piena di incertezze. Il genere di questa voce è inserito nel gruppo tassonomico informale Centaurea Group formato dal solo genere Centaurea. La posizione filogenetica di questo gruppo nell'ambito della sottotribù è definita come il "core" della sottotribù; ossia è stato l'ultimo gruppo a divergere intorno ai 10 milioni di anni fa.[9][10][11][12]
Sono elencati alcuni sinonimi per questa entità:[2]
Centaurea margaritacea Ten., 1831 è una pianta erbacea, angiosperma dicotiledone, appartenente alla famiglia delle Asteraceae.
Вузьколокальний вид, представник зникаючого комплексу нижньобузьких пісків.
Нижнє Побужжя. Зараз повністю зник на р. Південний Буг біля с. Петрове-Солониха Миколаївського р-ну (locus classicus). Єдиний на сьогодні локалітет виявлений на лівому березі р. Інгул в околицях c. Мішкове-Погорілове. Росте на відкритих (прирічкових) пісках у заплавах річок Південний Буг та Інгул. Ксерофіт. Псамофіт.
Гемікриптофіт. Дворічник або озимий однорічник 40-120 см заввишки. Стебла прямостоячі, від середини дуже розгалужені, як і листки густо-павутинисто опушені. Листки пірчасторозсічені на вузьколінійні сегменти. Обгортки кошиків кулясті, до 20 мм завдовжки, золотисті від однокольорових шовковисто-кремових придатків їх листочків. Зовнішні лійкоподібні квітки кремові, внутрішні трубчасті — майже білі. Сім'янки світло-бурі. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням.
Занесено до Європейського Червоного списку (1991), Червоної книги України. Необхідно постійно контролювати стан популяцій, рекомендується вирощувати вид у ботанічних садах. У 2005 р. Миколаївською обласною радою затверджено «План дій зі збереження перлистих волошок на Миколаївщині». Охороняється у заказнику місцевого значення «Мішково-Погорілове».
Провідний дослідник роду волошка на теренах України Дарія Микитівна Доброчаєва розповіла про випадок, який стався з нею і стосувався волошки перлистої, на етикетці якої в гербарії міста Миколаєва щодо її місцезнаходження було написано: «піски за вокзалом». А за вокзалом пісків уже давно не було, адже місто розрослося, змінилася екологія довкілля. Довго шукала Дарія Микитівна цю волошку, втомилася і натрапила на палісадник якогось дитячого садка, сіла і зненацька побачила волошку перлисту. «Я їй вклонилася», — розповідала професор Доброчаєва[1].
Centaurea margaritacea là một loài thực vật có hoa trong họ Cúc. Loài này được Ten. mô tả khoa học đầu tiên năm 1830.[1]
Centaurea margaritacea là một loài thực vật có hoa trong họ Cúc. Loài này được Ten. mô tả khoa học đầu tiên năm 1830.
