La vacalloria menor (Dorcus parallelipipedus) ye una especie de coleópteru de la familia Lucanidae.
El machu mide ente 2 y 3 cm de llargor, cola cabeza grande y ancha. Son de color negro, con fuertes quexales y antenes en forma de maza con lameles —laminuques formaes polos últimos alfayes— en forma de peñe, ensin que puedan arrexuntase.[1] Los élitros tienen rnamentaciones llonxitudinales. Los güeyos dispónense nos estremos llaterales de la cabeza. La canesba alcuéntrase na albura de los tueros d'árboles muertos.[2][3]
La so distribución ye paleártica, alcontrándose en cuasi toa Europa, norte d'África y Oriente Próximu, en montes, sebes, parques y próximu a zones urbanizaes.[4] Vuela al atapecer, polo que se-y puede ver atrayíu pola lluz de focos y faroles.[2]
. La vacalloria menor (Dorcus parallelipipedus) ye una especie de coleópteru de la familia Lucanidae.
Der Balkenschröter (Dorcus parallelipipedus) ist ein Käfer aus der Familie der Schröter (Lucanidae).
Der 16 bis 32 Millimeter lange Körper des Balkenschröters ist matt dunkelbraun bis schwarz. Der Kopf ist breit. Dieser ist beim Männchen viel breiter als beim Weibchen. Kopf, Halsschild und gerunzelte Flügeldecke sind punktiert. Die Schienen des ersten Beinpaares besitzen auf der Oberseite mehrere Leisten und Längsrinnen. Er hat zehngliedrige Fühler mit vier Endgliedern. Seine kräftigen Kiefer sind scharf und sogar in der Lage, menschliche Haut zu durchdringen. Insgesamt ähnelt die Form der der Hirschkäferweibchen. Die Larven werden je nach Larvenstadium 20 bis 58 mm lang, sind schmutzig weiß gefärbt und am Hinterleib leicht rötlichgrau durchscheinend. Der gewölbte, gelb bis orangebraun gefärbte Kopf ist so breit wie der Körper und die Spitzen der Oberkiefer sind schwarz gefärbt. Sie ähneln den Larven des Hirschkäfers und der Rosenkäfer, die auch in Totholz leben.
Der Balkenschröter ist sowohl tag- als auch nachtaktiv. Er ernährt sich von Baumsäften, die er aufleckt, und hält sich zwischen Mai und Juli in Laubwäldern oder Obstgärten mit altem Baumbestand auf. Dort findet sich der Käfer häufig im morschen Holz umgestürzter Bäume, in denen er auch seine Eier ablegt und wo sich die Larven ausbilden. Die Larven verpuppen sich nach zwei bis drei Jahren. Die Käfer schlüpfen im Spätsommer und überwintern noch am Ort. Erst im darauffolgenden Frühjahr verlassen sie den Verpuppungsort.
Larve
Mehrere Larven
Weibchen
Unterseite eines Weibchens
Der Balkenschröter (Dorcus parallelipipedus) ist ein Käfer aus der Familie der Schröter (Lucanidae).
Dorcus parallelipipedus hè un tipu d'insettu chì faci parti di a famiglia di i Lucanidae. U corpu hè neru. Ci hè pocu dismurfisimu sissuali ind'è Dorcus parallelipipedus, ma u masciu hè più maiori ch'è a femina. T'hà bisognu d'umidità par sviluppà si.
Stà in u legnu tarulatu. Si piaci mori in u saliciu. Si pèo ussirvà di branu è d'istatina. Si scontra dinò più à spessu à l'abrugata ch'è in a ghjurnata.
Dorcus parallelipipedus hè cumunu in Corsica. A variità prisenti in Corsica hè longa 20-30 mm. Si pò scuntrà in l'isula sana (Jiroux & Prévost 2009).
Dorcus parallelipipedus hè un tipu d'insettu chì faci parti di a famiglia di i Lucanidae. U corpu hè neru. Ci hè pocu dismurfisimu sissuali ind'è Dorcus parallelipipedus, ma u masciu hè più maiori ch'è a femina. T'hà bisognu d'umidità par sviluppà si.
Stà in u legnu tarulatu. Si piaci mori in u saliciu. Si pèo ussirvà di branu è d'istatina. Si scontra dinò più à spessu à l'abrugata ch'è in a ghjurnata.
Dorcus parallelipipedus, the lesser stag beetle, is a species of stag beetle found in Europe.
Both sexes resemble the female greater stag beetle (Lucanus cervus), though they are a uniformly blackish colour rather than having the chestnut brown wing covers (elytra) of the larger species. Males have distinctly knobbed antennae, and although their jaws are somewhat larger than those of the females, they are nowhere near as large as those of many other male stag beetles. The lesser stag beetle is similar in appearance to the related antelope beetle (Dorcus parallelus) of North America. Adults are from 18 to 32 mm (0.7 to 1.3 in) in length.
Like those of other stag beetles, the white, C-shaped larvae feed on wood. Adults as well as larvae are found in very soft decaying wood of broad-leaved trees, especially ash (Fraxinus excelsior), beech (Fagus sylvatica) and apple (Malus spp). Adults cannot eat solid food, but they can drink tree sap and the liquid of fallen fruits.
Adult beetles can be found in woodland, parkland and hedgerows in the summer, often resting in the sun on trees. After they mate, females lay their eggs in rotting, decaying wood. The larvae take only 1 to 2 years to develop, much less than Lucanus cervus, which can take up to 7 years.[1] They also live up to 2 years after emerging from its pupa, not like the larger beetle which only lives a few weeks as an adult.[2]
Adults disperse by flying, and sometimes coming to outside lights. This is a widespread species in most of England and is generally common (except in the far north), coming into gardens wherever there are orchards, old hedges or large trees.
Close-up of D. parallelipipedus Dorcus parallelipipedus, the lesser stag beetle, is a species of stag beetle found in Europe.
Dorcus mexicanus es una especie de coleóptero de la familia Lucanidae.
Datos: Q3043142
Dorcus mexicanus es una especie de coleóptero de la familia Lucanidae.
Dorcus parallelipipedus
La petite biche (Dorcus parallelipipedus) est une espèce d'insectes coléoptères de la famille des Lucanidae (le moins rare dans ce groupe qui semble en régression, à cause probablement du petit nombre de bois mort et gros bois sénescents, du recul des vergers à vieux arbres de haute-tige).
Les adultes, de taille assez variable, mesurent de 20 à 32 mm et sont donc beaucoup plus petits que les lucanes cerfs-volants. Les antennes sont coudées et se terminent en massue (en forme de dent de peigne).
Contrairement à ce qu'on observe chez la plupart des lucanidés (Lucanus cervus en particulier), le dimorphisme sexuel est relativement discret : les mandibules sont légèrement plus grandes chez le mâle, et elles présentent un denticule interne plus développé.
Les larves, de type ver blanc (comme celles des hannetons), se développent pendant plusieurs années dans les souches pourries des arbres à feuilles caduques des forêts tempérées d'Europe.
Larve
Male - Vue de face
Femelles vue sous tous les angles
Tête de la femelle, vue de dessus en macrophotographie (focus stacking)
L'insecte se déplace lentement. Il est crépusculaire mais on l'aperçoit parfois de jour. Il est apte au vol.
On le voit de juin à septembre.
La larve, munie d'une solide paire de mandibules, se nourrit de bois (feuillus tels que saules, peupliers, tilleuls, fruitiers...) en décomposition par les champignons et bactéries. L'adulte, comme d'autres coléoptères, apprécie la sève qui s'écoule de blessures d'arbres.
Comme tous les saproxylophages, sa larve contribue au processus d'humification, via la décomposition du bois mort. C'est une source d'alimentation pour de nombreux animaux (pics notamment).
L'espèce Dorcus parallelipipedus a été décrite par le naturaliste suédois Carl von Linné en 1758, sous le nom initial de Scarabaeus parallelipipedus[1].
Régulièrement confondue avec le lucane cerf-volant femelle, cette espèce s'en distingue néanmoins par une taille souvent plus modeste, ou encore ses élytres à l'aspect mat et granuleux là où ceux de son congénère Lucanus cervus présentent une surface lisse et plutôt brillante. En outre, Dorcus parallelipipedus est pourvu de tibias à une seule épine, tandis que Lucanus cervus en possède deux ou trois. Aussi, dans le cas des petites biches femelles, le vertex est surmonté de deux tubercules, et cette caractéristique permet également de différencier l'espèce de son voisin le lucane cerf-volant[2].
Dorcus parallelipipedus
La petite biche (Dorcus parallelipipedus) est une espèce d'insectes coléoptères de la famille des Lucanidae (le moins rare dans ce groupe qui semble en régression, à cause probablement du petit nombre de bois mort et gros bois sénescents, du recul des vergers à vieux arbres de haute-tige).
Dorcus parallelipipedus (Linnaeus, 1758)) è un coleottero della famiglia dei Lucanidi[1][2][3].
Si tratta di un coleottero di colore nero, piuttosto opaco, lungo dai 15 ai 35 mm[3][4]. Lo scutello, le elitre e il torace sono punteggiati; sulle elitre la punteggiatura è disposta a strie parallele, mentre sul torace è sparsa[4]. Presenta un leggero dimorfismo sessuale: nel maschio, la testa è piuttosto grossa e presenta mandibole grandi e ben distanziate; nella femmina, la testa è un po' più stretta, e le mandibole molto più piccole[3][4].
Depone le uova preferibilmente nel legno di faggio marcescente (ad esempio in rami o tronchi caduti al suolo)[3]. L'adulto appare da fine aprile a inizio luglio, generalmente nelle ore notturne o al crepuscolo[4].
Predilige i boschi di latifoglie umidi, come quelli di golena[3]; è presente in quasi tutta Europa (con l'eccezione della Sardegna), nel Vicino Oriente, in Algeria, Tunisia e Marocco nordoccidentale, ed è stato introdotto anche in Messico[1][4].
D. parallelepipedus è classificato dalla IUCN come specie a rischio minimo.[5]
Dorcus parallelipipedus (Linnaeus, 1758)) è un coleottero della famiglia dei Lucanidi.
Platusis elniavabalis (lot. Dorcus parallelipipedus) – elniavabalių (Lucanidae) šeimos vabalas. Kūnas 18 - 32 mm. Juodas, matinis, plokščias ir platus. Galva, priešnugarėlė ir antsparniai vienodo pločio, todėl kūno šonai atrodo lygiagretūs.
Vabalai skraido gegužės – liepos mėn. Lervos vystosi trūnijančioje ąžuolo, alksnio, liepos, gluosnio medienoje. Graužia ilgus, netaisyklingus cilindriškus takus, kurie būna pilni rupių išgraužų. Lėliukės lopšelį taip pat išsikloja išgraužomis.
Tai dažniausias elniavabalių šeimos vabalas Lietuvoje..
♀
♀
Platusis elniavabalis (lot. Dorcus parallelipipedus) – elniavabalių (Lucanidae) šeimos vabalas. Kūnas 18 - 32 mm. Juodas, matinis, plokščias ir platus. Galva, priešnugarėlė ir antsparniai vienodo pločio, todėl kūno šonai atrodo lygiagretūs.
Vabalai skraido gegužės – liepos mėn. Lervos vystosi trūnijančioje ąžuolo, alksnio, liepos, gluosnio medienoje. Graužia ilgus, netaisyklingus cilindriškus takus, kurie būna pilni rupių išgraužų. Lėliukės lopšelį taip pat išsikloja išgraužomis.
Tai dažniausias elniavabalių šeimos vabalas Lietuvoje..
Blāvā briežvabole (Dorcus parallelipipedus) ir vaboļu suga no briežvaboļu dzimtas. Sastopama arī Latvijā, oficiāli aizsargājama suga Latvijas teritorijā.[1]
Garums: tēviņš no 22 līdz 32 mm garš, bet mātīte no 16 līdz 23 mm.[2]
Suga sastopama Eiropas jaukto koku un platlapju mežos. Kāpuri barojas ar sapuvušu gobas (Ulmus), ozola (Quercus), kļavas (Acer), papeles (Populus), liepas (Tilia) un bērza (Betula) koksni.[2]
Blāvā briežvabole (Dorcus parallelipipedus) ir vaboļu suga no briežvaboļu dzimtas. Sastopama arī Latvijā, oficiāli aizsargājama suga Latvijas teritorijā.
Het klein vliegend hert (Dorcus parallelipipedus) is een kever die behoort tot de familie vliegende herten (Lucanidae).
Het klein vliegend hert heeft een zwartbruine tot zwarte kleur, wat daarnaast opvalt is het fijnkorrelige, matte lichaamsoppervlak dat niet glanst zoals het oppervlak van gelijkende soorten. De lengte is ongeveer 19 tot 30 millimeter, hiermee blijft het klein vliegend hert veel kleiner dan het 'echte' vliegend hert (Lucanus cervus), die drie keer zo groot wordt. Een ander belangrijk verschil is het ontbreken van de gewei-achtige 'kaken' van de mannetjes, die van het klein vliegend hert zijn bij mannetjes wel duidelijk groter dan die van vrouwtjes maar zijn niet extreem vergroot. Beide soorten zijn verder niet te verwarren doordat de kop en het borststuk vrijwel in elkaar overgaan en samen ongeveer even lang zijn als de dekschilden.
Het klein vliegend hert leeft in loofbossen van uittredend sap van bomen, maar eet ook wel bladeren. In Nederland komt de kever lang niet overal meer voor, maar is plaatselijk soms algemeen. De soort is zowel dag- als nachtactief. Warme delen hebben de voorkeur, de kevers zijn dan sneller. De larven leven van vermolmd hout van diverse loofboomsoorten en lijken sprekend op larven van het vliegend hert, al is de kop wat lichter bruin en blijft de larve met 6,5 centimeter kleiner dan de larve van het vliegend hert, die 8 cm kan bereiken. Het belangrijkste verschil zijn de structuren van de achterzijde van het lichaam, die iets verschillen. De larven leven twee tot drie jaar en verpoppen aan het eind van de zomer maar blijven in hun nestkamer om te overwinteren. Pas het volgende jaar verlaat de kever zijn schuilplaats.
Mannetje
Vrouwtje
Mannetje
Enkele centimeters lang
Het klein vliegend hert (Dorcus parallelipipedus) is een kever die behoort tot de familie vliegende herten (Lucanidae).
Bøkehjort (Dorcus parallelepipedus) er en stor, svart bille som hører til familien hjortebiller (Lucanidae) i gruppen skarabider (Scarabaeoidea). Den skal være funnet i Norge for lenge siden, men det finnes ikke noe belegg for dette funnet. Arten er truet av moderne skogbruk og er derfor fredet i mange land.
En ganske stor (19-32 millimeter), sylindrisk, svart bille. Antennene består av et langt, krumt, kølleformet skaft og en vifte av korte, spredte, bladformede ledd. Arten kan ligne på en mindre og mørkere utgave av eikehjort-hunnen. Hannens kjever er større enn hunnens men ikke på langt nær så store som de til eikehjorten. Den er svart på farge og kroppen er tett punktert og med kraftig mikroskulptur, dermed ganske matt.
Larvene utvikler seg i morken ved av løvtrær, helst eik eller bøk.
Bøkehjorten finnes i Europa nord til Danmark og Sør-Sverige. I det sørlige Mellom-Europa kan den være nokså vanlig. Den skal angivelig være funnet i Norge for lenge siden men det finnes ikke belegg for dette funnet.
Slekten Dorcus omfatter tallrike, tropiske arter, noen meget store, men det er bare tre arter i Europa.
Bøkehjort (Dorcus parallelepipedus) er en stor, svart bille som hører til familien hjortebiller (Lucanidae) i gruppen skarabider (Scarabaeoidea). Den skal være funnet i Norge for lenge siden, men det finnes ikke noe belegg for dette funnet. Arten er truet av moderne skogbruk og er derfor fredet i mange land.
Ciołek matowy[1], ciołek[2] (Dorcus parallelipipedus) – gatunek chrząszcza z rodziny jelonkowatych i podrodziny Lucaninae.
Gatunek ten opisany został w 1758 roku przez Karola Linneusza jako Scarabaeus parallelipipedus[3].
Chrząszcz o ciele długości od 18 do 32 mm[2], przeciętnie wypukłym, ubarwionym matowo czarno. Głowę ma szeroką[4], zaopatrzoną w mocno kolankowato zgięte czułki o zaopatrzonych w rowki szczytowe trzonkach[5] i czteroczłonowych, grzebykowatych buławkach. U samca głowa jest pozbawiona guzków, matowa, delikatnie i gęsto punktowana, mikrorzeźbiona, o silnych i łukowatych żuwaczkach z dużym, zaokrąglonym zębem pośrodku krawędzi wewnętrznych. U samicy głowa jest pozbawiona mikrorzeźby, silnie i gęsto punktowana, zaopatrzona w dwa ostre guzki pośrodku i mniejsze niż u samca, bardzo słabo zakrzywione żuwaczki z małym ząbkiem pośrodku krawędzi wewnętrznych. Przedplecze ma boki prawie proste, tylną krawędź obrzeżoną listewką, zaś powierzchnię u samca z mikrorzeźbą i delikatnym, gęstym punktowaniem, a u samicy bez mikrorzeźby i z silnym, gęstym punktowaniem. Na lekko połyskujących pokrywach silne i bardzo gęste punktowanie zlewa się w delikatne, podłużne zmarszczki. Boki pokryw są prawie równoległe, z dobrze rozwiniętymi ząbkami barkowymi. Przednia para odnóży ma golenie z dwoma zębami szczytowymi i szeregiem mniejszych ząbków na powierzchni zewnętrznej oraz zwieńczoną zębem listwą na powierzchni brzusznej. Wierzch smukłych goleni drugiej i trzeciej pary odnóży ma dwa lub trzy ząbki[4].
Larwy rozwijają się w przegrzybiałym drewnie, preferując biało butwiejące. Zamieszkują pniaki, kłody, korzenie i przyziemnie części pni martwych i obumierających drzew liściastych, zwłaszcza dębów i buków, ale także lip, wierzb, jesionów, a niekiedy niektórych drzew owocowych i iglastych (sosen i modrzewi)[2][4][6]. W pełni wyrośnięte larwy mają błyszcząco żółtawą barwę i około 20 mm długości[2]. Cykl rozwojowy trwa 3–4 lata. Postacie dorosłe opuszczają poczwarki w sierpniu, ale pozostają w kolebkach poczwarkowych do następnego roku. Szczyt ich pojawu przypada na maj–czerwiec, ale mogą się pojawiać już w kwietniu. Dożywać mogą do sierpnia[2][6]. Owady dorosłe są ospałe w ciągu dnia, kryjąc się w szczelinach kory i pod kawałkami drewna. Wieczorami i nocą ożywiają się i latają[2][4]. Mogą żerować na soku wyciekającym z uszkodzonych drzew oraz na starych owocnikach żółciaka siarkowego[6].
Gatunek palearktyczny, znany z większej części Europy, Maroka, Azji Mniejszej i Bliskiego Wschodu[2][4][6]. W Polsce jest jedyny przedstawicielem rodzaju ciołek[4], występującym głownie na nizinach, rzadziej na pogórzach. W Europie Południowej dochodzi jednak do 1500 m n.p.m.[6]
W Polsce jest gatunkiem nielicznym, lokalnym i coraz rzadszym wskutek wyrębu starych drzewostanów liściastych[4]. Zagraża mu zarówno gospodarka leśna, jak i usuwanie starych drzew, pni i leżących kłód na terenach kulturowych i alejach przydrożnych[1]. Na Czerwonej liście zwierząt ginących i zagrożonych w Polsce znalazł się w kategorii gatunków narażonych (VU)[7]. Od 2001 do 2014 roku był objęty w tym kraju ochroną gatunkową[8][9][10], ale od 2014 nie jest już chroniony[11][12].
Ciołek matowy, ciołek (Dorcus parallelipipedus) – gatunek chrząszcza z rodziny jelonkowatych i podrodziny Lucaninae.
Gatunek ten opisany został w 1758 roku przez Karola Linneusza jako Scarabaeus parallelipipedus.
Dorcus parallelipipedus é uma espécie de insetos coleópteros polífagos pertencente à família Lucanidae.[1]
A autoridade científica da espécie é Linnaeus, tendo sido descrita no ano de 1758.
Trata-se de uma espécie presente no território português.
Dorcus parallelipipedus é uma espécie de insetos coleópteros polífagos pertencente à família Lucanidae.
A autoridade científica da espécie é Linnaeus, tendo sido descrita no ano de 1758.
Trata-se de uma espécie presente no território português.
Mali rogač (znanstveno ime Dorcus parallelipipedus) je vrsta hroščev iz družine rogačev, razširjena po skoraj vsej celinski Evropi, Sredozemlju in vzhodno do Srednje Azije.
Predstavniki obeh spolov so podobni samicam (velikega) rogača, a brez rjavkastega odtenka, tako da so povsem črno obarvani. Samci nimajo posebej izraženih čeljusti (»rogov«). V dolžino dosežejo 2,5 do 3,5 cm.
Vrsta uspeva v raznolikih habitatih gričevnatega do goratega sveta, kjer rastejo drevesa. Ličinke se namreč razvijajo v odmrlem lesu, predvsem listavcev, pri čemer pa niso zelo občutljive in lahko odrastejo tudi v obdelanem lesu, tako da se včasih pojavijo v lesenih podpornikih rudniških rovov. V Sloveniji je vrsta pogosta, odrasle je tu možno opaziti od maja do avgusta.
Mali rogač (znanstveno ime Dorcus parallelipipedus) je vrsta hroščev iz družine rogačev, razširjena po skoraj vsej celinski Evropi, Sredozemlju in vzhodno do Srednje Azije.
Predstavniki obeh spolov so podobni samicam (velikega) rogača, a brez rjavkastega odtenka, tako da so povsem črno obarvani. Samci nimajo posebej izraženih čeljusti (»rogov«). V dolžino dosežejo 2,5 do 3,5 cm.
Vrsta uspeva v raznolikih habitatih gričevnatega do goratega sveta, kjer rastejo drevesa. Ličinke se namreč razvijajo v odmrlem lesu, predvsem listavcev, pri čemer pa niso zelo občutljive in lahko odrastejo tudi v obdelanem lesu, tako da se včasih pojavijo v lesenih podpornikih rudniških rovov. V Sloveniji je vrsta pogosta, odrasle je tu možno opaziti od maja do avgusta.
Bokoxe (Dorcus parallelipipedus), även kallad liten ekoxe, är en skalbagge i familjen ekoxbaggar (Lucanidae). Den lever i lövskog, särskilt bokskog. Larven lever i multnande ved, som stubbar eller nedfallna grenar. Vuxna individer är mellan 20 och 30 millimeter. Utbredningen omfattar en stor del av Europa, samt Marocko och Turkiet. I Sverige framför allt i Skåne till östra Småland, Öland och Gotland.
I Sverige var bokoxen upptagen som nära hotad (missgynnad) på 2005 års rödlistning över hotade arter. I 2010 års rödlista anges arten inte längre som hotad i landet som helhet.[1]
PDF). Artdatabanken. Sveriges lantbruksuniversitet. https://artfakta.artdatabanken.se/taxon/100859/pdf. Läst 7 november 2017.
PDF). Artdatabanken. Sveriges lantbruksuniversitet. sid. 221. https://www.artdatabanken.se/globalassets/ew/subw/artd/2.-var-verksamhet/publikationer/4.-rodlista-2010/274614_inlaga_liten_sid-del2-200-592.pdf. Läst 7 november 2017. 
Wikimedia Commons har media som rör Bokoxe.
Denna insekts-relaterade djurartikel saknar väsentlig information. Du kan hjälpa till genom att tillföra sådan.
Bokoxe (Dorcus parallelipipedus), även kallad liten ekoxe, är en skalbagge i familjen ekoxbaggar (Lucanidae). Den lever i lövskog, särskilt bokskog. Larven lever i multnande ved, som stubbar eller nedfallna grenar. Vuxna individer är mellan 20 och 30 millimeter. Utbredningen omfattar en stor del av Europa, samt Marocko och Turkiet. I Sverige framför allt i Skåne till östra Småland, Öland och Gotland.
I Sverige var bokoxen upptagen som nära hotad (missgynnad) på 2005 års rödlistning över hotade arter. I 2010 års rödlista anges arten inte längre som hotad i landet som helhet.
Чорно-бурий жук середніх розмірів. Самці в довжину 2,2 — 3,2 см, причому розрізняють дві форми, велику й дрібну:
Самиці менші, з довжиною тіла 1,6-2,3 см. Окрім розмірів тіла самці відрізняються більшим розміром мандибул та зубців на них.
На передній поверхні передніх стегон розташована яскраво-золотиста пляма, яка складається з блискучих волосків. Поверхня надкрил, передньогрудей та голови з глибокими крапчатими ямками.
Личинка живиться мертвою деревиною листяних дерев: дуба, буку, грабу. Може розвиватися також у березі, тополі, клені. Зимує личинка або молоде імаго. Дорослі жуки активні з кінця квітня до липня. Імаго живляться соком дерев, який витікає зі стовбурів, переважно дубовим.
На відміну від близького європейського рогача жука-оленя дорослі особини рогача малого живуть до двох, а за деякими даними — до трьох років.[5]
Самиця має спеціальний орган — мікангій, який містить клітини дріджів, здатних розкладати деревину та допомагати личинкам її засвоювати. Одним із основних видів у мікангії рогача малого є Scheffersomyces stipitis[en].[6]
Рогач малий має 9 пар хромосом, з яких 8 пар автосом і 1 пара статевих хромосом. Самці мають дрібну X-хромосому та велику Y-хромосому, тоді як самиці — дві X-хромосоми.[7]
Ареал широкий. Від північно-західної Африки (Марокко) до Кавказу та річки Урал. Поширений у широколистяних лісах лісостепової і степової зон Європи. Трапляється майже всюди, де є старі листяні дерева.
Північна межа ареалу проходить по Ірландії, Англії, південній Швеції, півдню Латвії, Білорусі. В Росії зустрічається південніше Смоленська, Рязані, півдня Татарстану. Південно-східною межею ареалу є Туреччина, Крим, Кавказ, Північний Іран.
В Україні відомий з усіх регіонів[8].
Dorcus parallelipipedus là một loài bọ cánh cứng phân bố ở châu Âu. Con đực và con cái giống như loài Lucanus cervus. Con trưởng thành dài từ 18 đến 32 mm (0,7 đến 1,3 in). Con ấu trùng màu trắng hình chữ C ăn gỗ. Con lớn và con non được tìm thấy ở gỗ mục rất mềm ở rừng cây lá rộng, đặc biệt cây Fraxinus excelsior, Fagus sylvatica và táo (Malus spp).
Dorcus parallelipipedus là một loài bọ cánh cứng phân bố ở châu Âu. Con đực và con cái giống như loài Lucanus cervus. Con trưởng thành dài từ 18 đến 32 mm (0,7 đến 1,3 in). Con ấu trùng màu trắng hình chữ C ăn gỗ. Con lớn và con non được tìm thấy ở gỗ mục rất mềm ở rừng cây lá rộng, đặc biệt cây Fraxinus excelsior, Fagus sylvatica và táo (Malus spp).
Dorcus parallelipipedus Linnaeus, 1758
Синонимы
Оленёк обыкновенный[1] (лат. Dorcus parallelipipedus) — жук семейства рогачей.
Самец длиной от 22 до 32 мм с мандибулами, а без — от 19 до 26 мм; самка длиной от 16 до 23 мм. Глаза почти полностью разделены щечными выступами. Булава усиков 4-члениковая. Передние голени сверху с продольными килями или бороздками. Верхние челюсти самцов лишь незначительно длиннее, чем у самки. Окраска тела однотонная, чёрная.
Широко распространен в Европе, Северо-Западной Африке, на Кавказе и в Западной Азии. На северо-востоке ареал доходит до реки Урал, где, очевидно, вид уже очень редок. Южная граница ареала проходит по берегу Чёрного моря Крыму и Кавказу, захватывает Турцию, Северный Иран, Марокко. В Татарстане встречается по всей территории региона, также обитал в Волго-Камской пойме до образования Куйбышевского водохранилища[2].
Из Казахстана после обнаружения в 1914 году сведений о находках вида не поступало[3].
Встречается повсеместно в лесной зоне, в степях приурочен также к системе лесополос. Обитает в смешанных и широколиственных лесах. Время лёта — IV—X месяцы. Жуки встречаются на коре деревьях, в трухлявых пнях и дуплах.
Личинки развиваются в мертвой и гниющей древесине дуб (Quercus), вяза (Ulmus), бука, реже — клёна (Acer), тополя (Populus), липы (Tilia), березы (Betula) и осины (Populus). Максимальная длина личинки до 58 мм. Голова с 2 почти правильными рядами щетинок на темени. Мандибулы гладкие.
Охраняется в Латвии (включен во 2-ю категорию), Швеции (включен во 2-ю категорию). Занесён в Красную книгу Казахстана.
パラレリピペドゥスオオクワガタ（学名：Dorcus parallelipipedus）は、コウチュウ目・クワガタムシ科・ドルクス属・ドルクス亜属の1種であり、オオクワガタの仲間では小型種である。 最も古く（1758年）に命名されたドルクス属（Dorcus）の基準種とされている。
和名には他に「コツノオオクワガタ」「ヨーロッパオオクワガタ」が古くからあるが、日本国内で商業流通するようになってからは、本項のように種小名で呼ばれることが多くなった。
オスの体長は16－30mm、メスの体長は17.5－26mm。
オオクワガタの仲間では小型種であるが、オオクワガタらしい特徴を備えている。 大アゴは大きく湾曲し、小型であっても明確な内歯（内側のトゲ）が1つあり、大きめ個体では大アゴ付根近くの突起も存在する。 広範囲に分布するが個体変異は確認されていない。
ロシア〜トルコ、アフリカ北端部まで広範囲に分布し、郊外や都市近郊の広い公園にも生息し、個体数は大変多い。ヨーロッパに生息するクワガタムシとしては最普通種であり、生態系上のニッチは日本のコクワガタに相当する。
成虫は、夜行性であり、カシワ類などの樹液に集まる。 幼虫は、太めの切り株など、やや湿度が保たれているカシワ類などの朽木の中で生活し、その朽木を食べて育つ。
成虫のオス（♂）
成虫のメス（♀）
ビー・クワ No.16 世界のオオクワガタ大特集
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 
