Squatina japonica, Bleeker 1858 : 40, valid, holotype (unique): RMNH 7416 (Eschmeyer, 2005). Figure 4.
Common name. Japanese angel shark.
Diagnosis. A list of the following distinctive characters: wide but shallow upper lip arch (4.2-5.0% TL in width, 0.8-1.1% TL in height); spiracles with numerous large papillae on inside anterior edge, papillae boxlike in shape; row of thorny tubercles on dorsal originating mid-back and extending to the caudal peduncle; pelvic fins not reaching origin of first dorsal; dorsal fins angular in shape, dorsal bases roughly equal; rusty brown coloration above with fine spotting pattern of numerous small square-shaped spots throughout.
Description. Dorsal surface, except for posterior portion of caudal fin, covered with denticles of moderate roughness. Row of tubercles extending posterior from mid-back, also present interdorsal and dorsal-caudal space but smaller in size. Ventral surface smooth except for narrow bands of denticles on the pectoral and pelvic fins.
Head somewhat diamond in shape dorsally, length about 0.2 times total length, greatest width occurring just anterior of first gill opening. Interspersed moderately rough tubercles above mouth and eye crests. Eyes almond-shaped, widely set, interorbital space (9.1; 8.8-9.5). Eye-spiracle space short. Interspiracle space (10.0; 9.7-10.3) slightly greater than interorbital space. Spiracles crescent shaped with large box-like papillae on inside anterior margin. Center of upper lip exposed forming a broad narrow arch, extends nearly one half the height of upper lip space, upper lip arch height (0.9; 0.8-1.1), upper lip arch width (4.7; 4.2-5.0). Labial furrows conspicuous, extending from corners of mouth medially. Upper furrows partially concealed with dermal skin lobes. Upper labial furrows about 1.2 times longer than lower labial furrows. Small nasal flaps protruding from dermal folds above mouth with two barbels protruding from each flap. Inner nasal barbel spatulate with inner basal portion containing little if any fringe. Outer nasal barbel narrow. Nostrils large and slightly protruding. Slight lobes present at corners of mouth extending ventrally. Mouth length about 0.2 times as long as mouth width. Dentition consisting of small, dagger-like teeth, conical without cusplets on a broad base, in 3 orderly longitudinal rows, no teeth at symphysis, teeth by row 10 - 10 / 10 - 10.
Pectoral fins large, somewhat rounded posteriorly, originating just behind gills. Anterior margin of pectoral fin, slightly curvilinear, about equal to pectoral fin length, extending to lateral apex. Angle of lateral apex slightly more obtuse than 90°. Margin from lateral apex to most posterior lobe straight to slightly concave. Posterior lobe moderately convex. Pectoral inner margin broadly convex.
Pelvic fins, originating anterior to pectoral posterior free tip, somewhat triangular with rounded fintips. Anterior margin, slightly convex, approximately 0.6 times as long as pelvic fin length, extends at roughly a 45° angle from trunk to broadly rounded lateral apex. Pelvic girdle width (33.1; 32.1-34.5) very broad. Posterior margin of pelvic fin straight to posterior free tips which do not reach origin of first dorsal. Pelvic inner margin straight to insertion of pelvic fin.
Dorsal fins lobe-like and about identical in size, with denticles extending over the whole of the fins. Interdorsal space about 0.9 times as long as dorsal caudal finspace. Anterior margins of dorsals convex, nearly equidistant. Dorsal bases nearly equal, first dorsal base (3.0; 2.8-3.2), second dorsal base (3.0; 2.7-3.2). Apex of dorsals lobed. Posterior margins slightly convex, about 0.6 times as long as anterior margins. Inner margins of dorsals slightly convex, approximately 0.4 times as long as anterior margins.
Caudal peduncle compressed dorso-ventrally with large lateral longitudinal ridges, tapering posteriorly.
Caudal fin angular throughout, especially dorsally. Caudal dorsal margin about 0.8 times as long as caudal preventral margin. Dorsal lobe somewhat triangular with rounded apex. Subterminal caudal fin margin present in all but one specimen, approximately 0.4 times as long as upper postventral caudal margin. Lower caudal postventral margin straight to slightly convex, about 0.9 times as long as upper caudal postventral margin.
Coloration. Dorsal surface of specimens prior to preservation light to dark brown throughout with a distinct freckled pattern of numerous square-shaped black spots. Spots slightly smaller on edges of trunk and fins, absent on dorsals above base and caudal outside of caudal vertebral column. Larger black splotches laterally at origins of dorsals. Ventral surface pale white with some black mottling, pectoral and pelvic fin ventral margins with denticles colored similar to dorsal. After preservation color tends to fade to a lighter brown, spotting pattern can also fade to blend in with overall color.
Distribution. Endemic to the WNP including the Sea of Japan, along the south eastern Japan coast, Yellow Sea, East China Sea, waters surrounding northern Taiwan, and the Taiwan Strait (Shuyuan, 1994; Randall & Lim, 2000; Compagno et al., 2005a).
Etymology. Naming is in allusion to where the holotype was described (Japan).
Remarks. Squatina japonica is the only WNP species in this study to possess mid-back thorns. Compagno, 1984 illustrates S. nebulosa as possessing midback thorns, but we did not observe these in any of the specimens we examined. Midback thorns are also not present on the holotypes of S. formosa or S. nebulosa , and photographs and illustrations of S. tergocellatoides specimens.
Literature descriptions (Lindberg & Legeza, 1967) indicate that interspiracle distance is greater than interorbital distance in S. japonica ; a finding consistent with our observations.
Material Examined. HUMZ 107395, immature female, off Shirahama, Shimoda City, Shizuoka prefecture , Japan , 27 Jan 1986 , caught with a bottom gill net at 30 m ; HUMZ 105913 immature male, off Itado, Shimoda, Shizuoka prefecture , Japan , 19 Nov 1985 , caught with a bottom gill net at 10m ; CAS 20955: immature male, Japan , Tokyo Market, collected by R/V Snyder and Sindo as part of the “Albatross 1906 cruise ; ” CAS 20956, immature male, Japan , Tokyo market, collected by R/V Snyder and Sindo as part of the “Albatross 1906 cruise.”
Der Japanische Engelhai (Squatina japonica) ist ein bodenbewohnender Hai, der im Pazifik im Küstenbereich von Japan, China und Taiwan vorkommt. Mit einer Maximallänge von bis zu zwei Metern ist er der größte Engelhai, über seine Lebensweise liegen allerdings kaum Daten vor.
Der Japanische Engelhai erreicht eine maximale Körperlänge von bis zu 200 cm. Wie bei anderen Engelhaien ist der Rumpf stark abgeflacht mit sehr breiten Brustflossen, wodurch die Tiere in der Gestalt eher wie lange Rochen wirken. Die Brustflossen sind jedoch deutlich vom Rumpf abgesetzt, während sie bei den meisten Rochen ansatzlos in den Körper übergehen. Sie haben zwei Rückenflossen und besitzen keine Afterflosse. Der Körper hat eine rost- bis schwarz-braune Rückenfarbe mit dicht gestreuten kleinen schwarzen und wenigen hellen Flecken. Hinter dem Kopf bis zum Ansatz der Bauchflossen befinden sich zudem größere und paarig angelegt dunkelrotbraune Flecken. Die Unterseite ist weiß mit dunkler Umrandung der Flossen und des Schwanzes. Auf dem Schnauzenbereich und in anderen Kopfbereichen befinden sich leicht vergrößerte Dornen, die Gesamtoberfläche ist durch Dentikel rau, außerdem befinden sich auch auf dem Rücken Dornen in einer Reihe an der Mittellinie.
Die Augen liegen auf der Kopfoberseite mit einer konkaven Fläche zwischen den Augen, das Maul ist endständig, die äußeren Nasenöffnungen sind mit kurzen Barteln versehen. Die Spritzlöcher sind groß. Die Anzahl der seitlich, unten liegenden Kiemenöffnungen beträgt fünf. Die Nasenklappen und die Barteln sind nur leicht gefranst oder glatt gerandet.
Das Verbreitungsgebiet des Japanischen Engelhais befindet sich im Küstenbereich des Pazifik im Bereich von Japan, China und Taiwan bis in eine Tiefe von 300 Metern.
Über die Lebensweise des Japanischen Engelhais liegen nur wenige Daten vor. Wie andere Engelhai ernährt er sich wahrscheinlich vor allem von kleinen Knochenfischen, Weichtieren und Krebsen, die er als Lauerjäger auf dem Boden liegend erbeutet. Wie alle Engelhaie ist er ovovivipar – die Eier werden im Muttertier ausgebrütet, bevor die Jungtiere lebend geboren werden.
Die International Union for Conservation of Nature (IUCN) stuft diesen Hai als gefährdet („Vulnerable“) ein.[1] Der Hai wird nicht gezielt befischt, jedoch vor allem als Beifang in der Boden- und Schleppnetzfischerei gefangen, die in seinem gesamten Verbreitungsgebiet durchgeführt wird; einzelne Individuen wurden auf Fischmärkten im nördlichen Taiwan, in China und in Japan nachgewiesen. Die Einordnung als gefährdete Art erfolgte trotz der geringen Kenntnisse zur Art durch den Vergleich mit anderen Engelhaien, bei denen Populationsrückgänge von mehr als 80 % für Gebiete mit hohem Fischereidruck nachgewiesen wurden.[1]
Der Japanische Engelhai (Squatina japonica) ist ein bodenbewohnender Hai, der im Pazifik im Küstenbereich von Japan, China und Taiwan vorkommt. Mit einer Maximallänge von bis zu zwei Metern ist er der größte Engelhai, über seine Lebensweise liegen allerdings kaum Daten vor.
The Japanese angelshark (Squatina japonica) is a species of angelshark, family Squatinidae, found in the northwestern Pacific Ocean off China, Japan, and Korea. It is a bottom-dwelling shark found in sandy habitats down to 300 m (980 ft) deep. This species has the flattened shape with wing-like pectoral and pelvic fins typical of its family, and grows to 1.5 m (4.9 ft) or more in length. Its two dorsal fins are placed behind the pelvic fins, and a row of large thorns occurs along its dorsal midline. Its upper surface is cryptically patterned, with numerous squarish dark spots on a brown background.
Feeding on fishes, cephalopods, and crustaceans, the Japanese angelshark is a nocturnal ambush predator that spends most of the day lying still on the sea floor. This species gives birth to live young, which are sustained during gestation by yolk. The litter size varies from two to 10. The Japanese angelshark is not dangerous to humans unless provoked. It is fished in large numbers and used for meat and shagreen, a type of leather.
The Japanese angelshark was described by Dutch ichthyologist Pieter Bleeker in an 1858 volume of the scientific journal Acta Societatis Scientiarum Indo-Neerlandicae. The type specimen is a male 53 cm (21 in) long, collected off Nagasaki, Japan, hence the specific epithet japonica.[2][3] Other common names for this species include change angel shark, change canopy shark, Japanese angelfish, and Japanese monkfish.[4]
Using mitochondrial DNA, a 2010 phylogenetic analysis reported that the Japanese angelshark forms a clade with the other Asian angelsharks included in the study: the ocellated angelshark (S. tergocellatoides) and the sister species pair of the Taiwan angelshark (S. formosa) and the Indonesian angelshark (S. legnota). These Asian species are, in turn, allied with European and North African angel shark species. Molecular clock estimation suggested the Japanese angelshark lineage diverged from the rest of the Asian angelsharks some 100 million years ago during the Cretaceous.[5]
The Japanese angelshark is fairly narrow-bodied and has greatly enlarged pectoral and pelvic fins. The skin folds along the sides of the head lack distinct lobes. The eyes are oval and widely spaced; closely behind are crescent-shaped spiracles with large, boxy projections inside their anterior rims. Each nostril is large and preceded by a small flap of skin bearing two barbels; the outer barbel is thin, while the inner barbel has a spoon-like tip and a smooth to slightly fringed flange at the base. The wide mouth is terminally placed and has furrows at the corners. There are 10 tooth rows on either side of both jaws, separated by a gap in the middle; the teeth are small, narrow, and pointed. There are five pairs of gill slits located on the sides of the head.[3][6]
The frontmost portion of each pectoral fin forms a triangular lobe separate from the head. The outer corners of the pectoral fins are angular, and their rear tips are rounded. The pelvic fins have convex margins. The two angular dorsal fins are similar in shape and size, and are located behind the pelvic fins. The caudal peduncle is flattened with a keel running along either side, and supports a roughly triangular caudal fin with rounded corners. The lower lobe of the caudal fin is larger than the upper. The dorsal surface is covered by medium-sized dermal denticles, and a distinctive row of large thorns is present along the midline of the back and tail. This species is light to dark brown above with a dense covering of squarish dark spots, which become finer on the fins. The underside is white with darker mottling.[3][6] Various sources give differing maximum lengths, ranging from 1.5 to 2.5 m (4.9 to 8.2 ft).[1][7]
The Japanese angelshark is native to the cooler waters of the northwestern Pacific; its range extends from the eastern coast of Honshu, Japan, to Taiwan, and includes the southern Sea of Japan, the Yellow Sea, the East China Sea, and the Taiwan Strait.[6] Some older sources reported it may occur in the Philippines, but recent research suggests the only angel shark species in that area is S. caillieti.[3][8] The Japanese angelshark inhabits the continental shelf, usually in the shallows, but also to as deep as 300 m (980 ft). It is a bottom-dweller found over sandy bottoms, often close to rocky reefs.[1][7]
During the day, the Japanese angelshark mostly lies partly buried on the bottom; its complex color pattern provides camouflage as it ambushes nearby prey. At night, this species becomes more active. Its diet consists of demersal fishes, cephalopods, and crustaceans. It may be found alone or in proximity to others of its species.[9] Parasites documented from this species include the tapeworms Phyliobothrium marginatum and Tylocephalum squatinae,[10] the copepods Eudactylina squatini[11] and Trebius shiinoi,[12] and the praniza larvae of the isopod Gnathia trimaculata.[13] The Japanese angelshark is viviparous, and as in other members of its family the developing embryos are nourished by yolk. Litters of two to ten pups are birthed in spring and summer, with the newborns measuring 22 cm (8.7 in) long. Females mature sexually at 80 cm (31 in) long, while male maturation size is unknown.[1]
The Japanese angelshark is typically inoffensive towards humans, but if disturbed, can inflict a severe bite. Across much of its range, it is a frequent catch (intentional or not) in bottom trawls and probably also set nets and demersal gillnets; the meat is eaten and the rough skin is made into a type of leather called shagreen for use in wood finishing.[1][3]
Angel sharks in general are highly threatened by commercial trawl fisheries due to their susceptibility to capture and low rate of reproduction, and angel shark species elsewhere are known to have declined markedly under fishing pressure. Trawling activity in the Yellow Sea and other parts of the northwestern Pacific is intense and, coupled with pollution, has had a serious impact on the local ecosystem. The Japanese angelshark population is suspected to have declined by up to 50% or more under these conditions, leading the species to be assessed as critically endangered by the International Union for Conservation of Nature (IUCN). It may benefit from a ban on trawling imposed in some areas by the Chinese government, though enforcement is inconsistent.[1]
The Japanese angelshark (Squatina japonica) is a species of angelshark, family Squatinidae, found in the northwestern Pacific Ocean off China, Japan, and Korea. It is a bottom-dwelling shark found in sandy habitats down to 300 m (980 ft) deep. This species has the flattened shape with wing-like pectoral and pelvic fins typical of its family, and grows to 1.5 m (4.9 ft) or more in length. Its two dorsal fins are placed behind the pelvic fins, and a row of large thorns occurs along its dorsal midline. Its upper surface is cryptically patterned, with numerous squarish dark spots on a brown background.
Feeding on fishes, cephalopods, and crustaceans, the Japanese angelshark is a nocturnal ambush predator that spends most of the day lying still on the sea floor. This species gives birth to live young, which are sustained during gestation by yolk. The litter size varies from two to 10. The Japanese angelshark is not dangerous to humans unless provoked. It is fished in large numbers and used for meat and shagreen, a type of leather.
El angelote japonés (Squatina japonica) es una especie de elasmobranquio escuatiniforme de la familia Squatinidae.[1]
El angelote japonés (Squatina japonica) es una especie de elasmobranquio escuatiniforme de la familia Squatinidae.
Squatina japonica Squatina generoko animalia da. Arrainen barruko Squatinidae familian sailkatzen da.
Squatina japonica Squatina generoko animalia da. Arrainen barruko Squatinidae familian sailkatzen da.
Squatina japonica est une espèce de requins de la famille des Squatinidae.
Lo Squatina japonica Bleeker, 1858, appartiene al genere Squatina ed alla famiglia Squatinidae.
Vive nell'Oceano Pacifico Occidentale tra il 41°N ed il 19°N di latitudine. Più precisamente abita le acque del Giappone, del Mar Giallo, della Corea, della Cina Settentrionale e delle Filippine[2].
Preferiscono vivere vicino ai fondali sabbiosi[2].
Le dimensioni massime registrate sono di 2 metri[2]. La specie è riconoscibile per alcune caratteristiche peculiari: pinne pettorali molto ampie separate da un secondo paio posto posteriormente, alette davanti alle radici lisce o poco ondulate, barbiglio semplice e spatolato. Presenta inoltre pieghe dermali ai lati della testa senza lobi. La punta più arretrata delle pinne pelviche è comunque molto avanzata rispetto alla prima pinna dorsale. Vi è una coda ipocerca molto corta. Ci sono inoltre più file di spine abbastanza grandi su tutto il dorso dalla testa alla prima dorsale, tra le due dorsali, sul muso e al di sopra degli occhi. Il corpo è marrone nerastro, con piccoli puntini biancastri. Non vi sono ocelli[2][3][4].
La specie è considerata molto vulnerabile[5].
Si tratta di una specie ovovivipara[6].
Si nutrono principalmente di animali bentici, cioè chevivono sul fondale[7].
Vengono catturati per l'alimentazione umana e per la produzione di pelle shagreen[2].
Un interessante squalo ascritto a questa specie è esposto alla galleria nazionale dei Selachoidei di Avellino (si tratta di un giovane esemplare tassidermizzato).
Lo Squatina japonica Bleeker, 1858, appartiene al genere Squatina ed alla famiglia Squatinidae.
De Japanse zee-engel (Squatina japonica) is een vis uit de familie van zee-engelen (Squatinidae) en behoort tot de superorde van haaien. Deze haai kan een lengte bereiken van 2 meter.
De Japanse zee-engel is een zoutwatervis. De vis leeft hoofdzakelijk in het noordwestelijk deel van de Grote Oceaan bij Japan, in de Gele Zee bij Korea en de kust van Noord-China. De haai komt voor tot op een diepte van 300 m.
De Japanse zee-engel is voor de visserij van beperkt commercieel belang. Zoals alle zee-engelen is deze soort zeer kwetsbaar bij intensieve visserij die plaatsvindt in het gebied waarin deze soort voorkomt. Er zijn daar nu beperkende maatregelen van kracht, maar het is nog zeer de vraag of deze een positief effect hebben op deze soort. De soort staat als kwetsbaar op de Rode Lijst van de IUCN.[1][2]
De Japanse zee-engel (Squatina japonica) is een vis uit de familie van zee-engelen (Squatinidae) en behoort tot de superorde van haaien. Deze haai kan een lengte bereiken van 2 meter.
Загальна довжина досягає 2-2,5 м, зазвичай — 1,5-1,65 м. Голова масивна. Морда округле, дещо затуплене. Рот широкий, знаходиться у передній частині голови. На кожній щелепі розташовано по 20 рядків зубів. Зуби маленькі, вузькі. У неї 5 пар зябрових щілин. Тулуб сплощений. В середній частині спини (від голови до хвоста), між плавцями, на плавцях, на морді й під очима розташовані великі шипи. Грудні плавці великі, що не повністю приєднані до голови та прикривають зяброві щілини. Має 2 спинних плавця однакового розміру. Анальний плавець відсутній.
Забарвлення чорно-буре з темними плямочками і блідими світлими плямами. Черево білого кольору.
Тримається на глибинах до 300 м, звичайно до 100 м, на континентальному шельфі та острівному схилі. Воліє до скелястих, кам'янистих та рифових ділянок дна з піщаним, мулистим або мулисто-піщаним ґрунтами з рясною водяною рослинністю. Це одинак. Вдень лежить на дні, зариваючись у пісок або мул. Вночі підіймається до поверхні. Полює цілодобово біля дна, є бентофагом. Живиться ракоподібними, камбалами, бичками, кальмарами, каракатицями, морськими їжаками.
Статева зрілість у самиць настає при розмірі 80 см. Це яйцеживородна акула. Вагітність триває 10 місяців. Породілля відбувається навесні і влітку. Самиця народжує від 2 до 10 акуленят завдовжки 22 см.
Є потенційно небезпечною для людини.
Мешкає в Японському морі: біля узбережжя Корейського півострова, Японії, Приморського краю і південних Курильських островів (Росія), у Жовтому морі: біля узбережжя північно-західного Китаю, Тайваню, островів Рюкю.
Cá mập thiên thần Nhật Bản, tên khoa học Squatina japonica, là một loài cá mập trong chi Squatina, chi duy nhất còn sinh tồn trong họ và bộ của nó. Loài này được Bleeker miêu tả khoa học đầu tiên năm 1858.[2]
Cá mập thiên thần Nhật Bản, tên khoa học Squatina japonica, là một loài cá mập trong chi Squatina, chi duy nhất còn sinh tồn trong họ và bộ của nó. Loài này được Bleeker miêu tả khoa học đầu tiên năm 1858.
Днём японские скватины предпочитают лежать на дне наполовину зарывшись в грунт. Их пёстрая окраска прекрасно маскирует их, позволяя им подкарауливать добычу из засады. Ночью они становятся более активными. Их рацион состоит из придонных костистых рыб, головоногих и ракообразных. Японские скватины встречаются как по одиночке, так и группами[10]. На этих акулах паразитируют ленточные черви Phyliobothrium marginatum и Tylocephalum squatinae[11], веслоногие рачки Eudactylina squatini[12] и Trebius shiinoi[13].
Эти акулы размножаются яйцеживорождением. В помёте от 2 до 10 новорожденных длиной 22 см. Роды происходят весной и летом. Самки достигают половой зрелости при длине 80 см[8].
Как правило, японские акватины неопасны для человека. Однако если их потревожить, они могут сильно укусить. Эти акулы часто попадаются как при целевом промысле, так и в качестве прилова в донные тралы и ставные неводы и донные жаберные сети. Мясо используют в пищу, а из шкуры делают шагрень для полировки дерева.
В целом у скватин медленный цикл воспроизводства, при этом они представляют собой лёгкую добычу, поэтому они чувствительны к перелову. В северо-западной части Тихого океана, особенно в Жёлтом море, ведётся интенсивный траловый промысел, вкупе с загрязнением окружающей среды он наносит серьезный ущерб местной экосистеме. Численность популяции японских скватин сократилась на 50 % и даже более. Международный союз охраны природы присвоил этому виду статус «Уязвимый»[8].
日本扁鲨（学名：Squatina japonica）为扁鲨科扁鲨属的鱼类。
身体宽扁，长达2米余；锈褐色，具有暗色和白色斑点；口大端位；鳃孔宽大侧位；胸鳍宽大，臀鳍消失。
分布于朝鲜西南部、日本本州中部以南以及黄海和东海沿海等。该物种的模式产地在日本。[1]
这是一篇與鲨鱼相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
保全状況評価[1] VULNERABLE
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 綱 : 軟骨魚綱 Chondrichthyes 目 : カスザメ目 Squatiniformes 科 : カスザメ科 Squatinidae 属 : カスザメ属 Squatina 種 : カスザメ S. japonica 学名 Squatina japonica Bleeker, 1858 英名 Japanese angelshark
カスザメ Squatina japonica はカスザメ属に属するサメの一種。北西太平洋の300m以浅の砂底で見られる。体はエイのように平たく、全長1.5m以上になる。2基の背鰭が腹鰭より後方に位置すること、大きな棘の列が背面の正中線上にあること、胸鰭の先端の角度が小さいことで近縁のコロザメと区別できる。背面には四角形の暗色の斑点が散らばり保護色となっている。
餌は魚類や無脊椎動物。夜行性の待ち伏せ型捕食者である。胎生で2-10匹の仔魚を産む。刺激されなければ人には危害を加えない。肉や鮫皮が利用される。IUCNは保全状況を危急種としている。
1858年、ドイツの魚類学者ピーター・ブリーカーによって科学誌 Acta Societatis Scientiarum Indo-Neerlandicae において記載された。タイプ標本は53cmの雄で、長崎県沖で捕獲されたものである。種小名 japonica も日本に分布することに由来する[3][4]。
2010年のmtDNAを用いた分子系統解析では、本種はタイワンコロザメなど他のアジア産カスザメ類と近縁であるという結果が得られた。本種はその中でも比較的早く分岐した種であり、分子時計では、本種はおよそ1億年前（白亜紀）に他のカスザメ類から分岐したことが示された[5]。
体は細く、胸鰭・腹鰭は大きく広がる。頭部側面の皮褶は葉状にはならない。眼は楕円形で、間隔は広い。その直後には三日月型の噴水孔があり、噴水孔の内部前縁には大きな箱型の突出部がある。鼻孔は大きく、小さな鼻褶があり、2対の髭が付属する。外側の髭は細いが、内側の髭は先端が匙状となり、その基部はわずかに房状となる。口は頭部末端に位置して幅広く、唇褶がある。歯列は上下ともに片側10ずつで、中央には隙間がある。各歯は小さく、細くて尖る。頭部側面には5対の鰓裂がある[4][6]。
胸鰭の前端は頭部から遊離し、三角形の葉状になる。先端は角張り、後端は丸みを帯びる。腹鰭の縁は凸状になる。2基の背鰭は尖り、大きさ・形は概ね同じである。腹鰭の先端より後方に位置する。尾柄は平たく、側面には隆起線が走る。尾鰭は大まかに三角形で、角は丸い。下葉は上葉より大きい。背面は中程度の大きさの皮歯に覆われ、頭部から尾までの正中線上には大きな棘の列が走る。背面は明褐色から暗褐色で、四角形の暗色の斑点が密に存在する。この斑点は鰭上では細かくなる。腹面は白く、黒斑がある[4][6]。最大全長は資料によって異なるが、1.5-2.5mの範囲である[1][7]。
北西太平洋の比較的寒冷な海域に分布し、本州東岸から台湾、日本海南部・黄海・東シナ海・台湾海峡で見られる[6]。古い資料ではフィリピンに分布するとしているものもあるが、これは別種の Squatina caillieti だと考えられている[4][8]。大陸棚上の浅海から水深300m程度まで生息する。底生で、岩礁近くの砂底でよく見られる[1][7]。
他のカスザメ類と同様、待ち伏せ型捕食者で、日中は底質に埋もれて過ごすが夜間は活動的になる。体色は保護色となる。餌は底生魚・頭足類・甲殻類など。単独か、同種個体と近接して見られる[9]。寄生虫として、条虫のPhyliobothrium marginatum ・Tylocephalum squatinae[10]、カイアシ類の Eudactylina squatini[11]・Trebius shiinoi[12]、ウミクワガタ類の Gnathia trimaculata のプラニザ幼生[13]が知られている。胎生で、近縁種同様に受精卵は卵黄によって成長する。産仔数は2-10で、出産は春から夏。出生時は22cm程度。雌は80cmで性成熟するが、雄については不明である[1]。
他のカスザメ類と同様、攻撃的ではないが、刺激されると噛み付き裂傷を負わせることがある。分布域の大部分で底引き網によって捕獲されるが、おそらく定置網・刺し網なども用いられている[1][4]。肉は食用に、皮は鮫皮として、おろし金や刀剣の鞘としても用いられる[14]。
捕獲されやすく繁殖力が低いため、商業漁業による漁獲圧に弱い。黄海やその近海で行われる底引き網は、水質汚染と合わせて地域の生態系に重大な影響を与えている。個体数はこの状況のもとで50%以上減少していると見られ、IUCNは保全状況を危急種と評価している。中国政府が課している一部地域での底引き網漁の禁止は、本種の個体数によい影響を与えているかもしれない[1]。
|date= (help)CS1 maint: Uses authors parameter
カスザメ Squatina japonica はカスザメ属に属するサメの一種。北西太平洋の300m以浅の砂底で見られる。体はエイのように平たく、全長1.5m以上になる。2基の背鰭が腹鰭より後方に位置すること、大きな棘の列が背面の正中線上にあること、胸鰭の先端の角度が小さいことで近縁のコロザメと区別できる。背面には四角形の暗色の斑点が散らばり保護色となっている。
餌は魚類や無脊椎動物。夜行性の待ち伏せ型捕食者である。胎生で2-10匹の仔魚を産む。刺激されなければ人には危害を加えない。肉や鮫皮が利用される。IUCNは保全状況を危急種としている。
전자리상어(학명:Squatina japonica)는 전자리상어목 전자리상어과에 속하는 물고기이다. 몸길이는 2.5m로 상어에서는 중형에 속하는 물고기이다.
전자리상어는 전형적인 날개와 흡사한 모습을 가진 가슴지느러미와 골반지느러미를 가지고 있으며 바닥의 모래나 환경에 맞게 자신의 색을 변장하는 것이 가능한 어종이다. 영어권에서는 제팬니스 엔젤샤크(Japanese angleshark)라는 이름으로 불리며 이것을 한국어로 직역하면 일본의 천사상어가 된다. 체형은 가오리와 비슷하며 머리와 가슴지느러미가 분리되어 있다. 두개의 등지느러미는 골반지느러미의 바로 뒤에 배치되며 등불의 미드선에 따라 큰가시가 줄을 지어서 나 있다. 전자리상어의 상부 표면은 변장이 없다면 기본적으로 갈색의 바탕을 배경으로 수많은 뼈들을 자개하는 어두운 색상의 반점들이 나 있고 배쪽은 흰색을 띈다. 또한 매우 좁은 몸을 가지면서 가슴지느러미와 골반지느러미를 크게 확대했고 피부는 머리의 측면을 따라 접는 뚜렷한 엽이 부족하다. 눈은 타원형으로 넓게 간격이 나 있다. 눈의 양쪽에 있는 분수공의 거리는 2개의 눈에 있는 사이의 간격보다 넓고 가슴지느러미의 가장자리는 약 90°에 이르는 각을 이룬다. 밀접하게 뒤에는 앞쪽 테두리 안에 크고 박시한 초승달 모양의 첨탑이 있으며 각 콧구멍은 크고 2개의 바벨이 새겨진 작은 플랩 피부가 선행된다. 바벨은 얇고 내부 바벨에는 숟가락과 똑같은 모양의 팁과 바닥에 약간의 프린지 플랜지가 존재한다. 넓고 큰 입은 말단에 배치되며 모서리 부근엔 고랑이 있다. 이빨은 작지만 매우 뾰족하고 날카로우며 머리의 측면에 5개의 아가미가 존재한다. 각 가슴지느러미에 가장 앞쪽인 부분은 머리와 분리된 삼각형의 엽을 형성한다. 가슴지느러미의 바깥쪽 모서리는 각진 모양이며 전자리상어에 후면 끝에 존재하는 둥근지느러미와 골반지느러미는 블록한 마진이 있다. 2개의 진한 등지느러미는 모양과 크기가 비슷하며 지느러미의 양쪽을 따라 달리는 용골으로 팽팽해진 모습이고 둥근 모서리가 있는 삼각형 모양의 꼬리지느러미가 존재한다. 배지느러미의 하부 엽은 상부보다 크다. 등대 표면은 중간 크기의 진피 성모로 덮여 있으며 뒤쪽과 꼬리의 중간에 존재하는 선을 따라 있는 가시의 모양이 독특한 특징이 있다. 먹이로는 물고기, 두족류, 갑각류를 주로 섭식하는 육식성물고기에 속한다.
전자리상어의 주요한 서식지는 대한민국의 황해, 남해, 동해와 일본의 근해와 대만과 중국의 동중국해에서 주로 서식하는 어류이다. 북서 태평양이 주된 서식지가 되는 어종이고 수심 100~300m의 해저의 모래가 많은 바닥에서 주로 서식하는 어종이다. 전자리상어의 산란기는 9월~11월의 가을이며 수컷의 수정을 받은 암컷은 약 6~8개월의 임신기간을 겨쳐 이듬해의 봄과 여름에 2~10마리의 유어를 출산하는 난태생의 어류이고 갓 태어난 유어는 22cm의 크기를 가진다. 몸이 80cm를 넘어가는 이후부턴 성적으로 성숙하게 된다. 전자리상어는 국제 자연 보전 연맹(IUCN)에서 정한 위급의 멸종위기종으로 대한민국을 비롯한 전세계에서 보호를 하는 어종이다.
