Els ammodítids (Ammodytidae) constitueixen una família de peixos marins de l'ordre dels perciformes.
Les temporades de fresa varien segons les espècies, encara que hom suposa que totes elles ponen llurs ous, demersals, enganxats als grans de sorra. Les larves són planctòniques i poden arribar a ésser predominants en el plàncton, sobretot a la primavera.[5]
Mengen larves i petits crustacis, encara que n'hi ha un gènere que es nodreix de peixos.[5]
Són depredats per peixos, ocells marins i mamífers marins.[5]
Viuen als fons sorrencs i de grava fina poc fondos de la plataforma continental a les aigües fredes o temperades de l'Atlàntic nord, del Pacífic nord, de l'Índic i de l'Àrtic.[3][5]
Moltes espècies d'aquesta família neden lliurement però d'altres prefereixen enterrar-se a la sorra. Llurs migracions són probablement restringides a locals i diàries o estacionals.[5]
Són emprats com a esquer i per a l'alimentació a nivell local a moltes àrees, però són principalment utilitzats per a fabricar farina de peix. Així, fins a 1 milió de tones d'aquests peixos són capturades cada any a la mar del Nord (majoritàriament per part de Dinamarca).[5]
Els ammodítids (Ammodytidae) constitueixen una família de peixos marins de l'ordre dels perciformes.
Smačkovití (Ammodytidae) je čeleď ostnoploutvých paprskoploutvých ryb. Zahrnuje 26 druhů v 7 rodech, jsou to mořské ryby. Mají štíhlé tělo s kuželovitě zašpičatělou hlavou, chybí břišní ploutve a plynový měchýř. Mají droboučké cykloidní šupiny. Dospělci a larvy se živí klanonožci. Smačkovití jsou významným článkem v potravním řetězci. Jsou kořistí mořských ptáků a hospodářsky významných ryb.
Obrázky, zvuky či videa k tématu smačkovití ve Wikimedia Commons
Smačkovití (Ammodytidae) je čeleď ostnoploutvých paprskoploutvých ryb. Zahrnuje 26 druhů v 7 rodech, jsou to mořské ryby. Mají štíhlé tělo s kuželovitě zašpičatělou hlavou, chybí břišní ploutve a plynový měchýř. Mají droboučké cykloidní šupiny. Dospělci a larvy se živí klanonožci. Smačkovití jsou významným článkem v potravním řetězci. Jsou kořistí mořských ptáků a hospodářsky významných ryb.
Tobis (folkemunde sandål) er en familie under pigfinnefiskene. Der er flere arter af tobis og de bliver typisk 15-20 cm. lange. Det er en bundfisk, der foretrækker ret grov sandbund, som de kan grave sig ned i. Dens æg klæber til sandkornene. Tobis lever først og fremmest af vandlopper og er selv en vigtig del af fødegrundlaget for mange større fiskearter.
Tobisen svømmer kun frit omkring i sommerperioden og derfor foregår tobisfiskeriet fra maj til juli, hvor den fanges som industrifisk til produktion af fiskemel og fiskeolie. Mellem en tredjedel og halvdelen af danske fiskefangster består af tobis, og Danmark står for 90% af tobisfiskeriet i EU. Tobisen er et grundlæggende led i Nordsøens fødekæde, og fiskeriet har derfor konsekvenser for bestandene af en række fisk, havpattedyr og havfugle. En række forskere mener således, at det intensive tobisfiskeri er inkompatibelt med genopretningen af torsk til sunde bestandsstørrelser svarende til i 1950erne.
Familie: Ammodytidae (Tobisfamilien)
Tobis (folkemunde sandål) er en familie under pigfinnefiskene. Der er flere arter af tobis og de bliver typisk 15-20 cm. lange. Det er en bundfisk, der foretrækker ret grov sandbund, som de kan grave sig ned i. Dens æg klæber til sandkornene. Tobis lever først og fremmest af vandlopper og er selv en vigtig del af fødegrundlaget for mange større fiskearter.
Tobisen svømmer kun frit omkring i sommerperioden og derfor foregår tobisfiskeriet fra maj til juli, hvor den fanges som industrifisk til produktion af fiskemel og fiskeolie. Mellem en tredjedel og halvdelen af danske fiskefangster består af tobis, og Danmark står for 90% af tobisfiskeriet i EU. Tobisen er et grundlæggende led i Nordsøens fødekæde, og fiskeriet har derfor konsekvenser for bestandene af en række fisk, havpattedyr og havfugle. En række forskere mener således, at det intensive tobisfiskeri er inkompatibelt med genopretningen af torsk til sunde bestandsstørrelser svarende til i 1950erne.
Die Familie der Sandaale (Ammodytidae – was „Sandtaucher“ bedeutet, weil sie sich bei Gefahr ins Substrat bohren) sind Meeresfische aus der Gruppe der Barschverwandten (Percomorphaceae). Sie sind eine wichtige Nahrung für Raubfische, wie Kabeljau oder Schellfisch, und für Seevögel wie den Papageitaucher.
Es sind kleine, langgestreckte Fische mit fehlenden oder weit vorn (kehlständig) stehenden Bauchflossen. Die Rückenflosse erstreckt sich fast über die gesamte Körperlänge, gestützt von 40 bis 69 Flossenstrahlen, die Afterflosse mit 14 bis 36 Flossenstrahlen, ist halb so lang, beide Flossen haben keine Hartstrahlen. Die Schwanzflosse ist gegabelt, Bauchflossen fehlen, außer in den Gattungen Bleekeria und Protammodytes. Das Seitenlinienorgan liegt hoch in der Nähe der Rückenflosse, eine Schwimmblase fehlt. Am vorstreckbaren Maul (Saugschnappen!) ist auffallend, dass der lange aufsteigende Praemaxillarfortsatz mit dem Rostralknorpel hier ein eigenes Element darstellt, so dass er das Praemaxillare zwar vorschiebt, aber dessen Vordrehung nicht mitmacht (sonst von keinem Stachelflosser bekannt[1]. Die Nahrung besteht in allen beweglichen Invertebraten geeigneter Größe und natürlich auch (Jung-)Fischen.
Sandaale werden sieben bis 40 Zentimeter lang.
Die über 30 Arten der Sandaale leben in kalten und gemäßigten Regionen des Atlantik, Pazifik und Indischen Ozeans. An den Nord- und Ostseeküsten leben der 20 Zentimeter große Tobiasfisch (Ammodytes tobianus) und der bis 40 Zentimeter große Gefleckte Große Sandaal (Hyperoplus lanceolatus). Im Mittelmeer lebt der 18 Zentimeter große Mittelmeersandaal (Gymnammodytes cicerelus).
Die nächsten Verwandten der Ammodytidae sind Cheimarrichthys fosteri sowie die Sandbarsche (Pinguipedidae), ferner die Himmelsgucker (Uranoscopidae).[2]
Die Familie der Sandaale (Ammodytidae – was „Sandtaucher“ bedeutet, weil sie sich bei Gefahr ins Substrat bohren) sind Meeresfische aus der Gruppe der Barschverwandten (Percomorphaceae). Sie sind eine wichtige Nahrung für Raubfische, wie Kabeljau oder Schellfisch, und für Seevögel wie den Papageitaucher.
Οι Αμμοδυτίδες (Ammodytidae) αποτελούν ιδιαίτερη οικογένεια ψαριών[4] (βυθόψαρα), που ζουν σε αμμώδεις ακτές των ψυχρών και εύκρατων περιοχών. Περισσότερο γνωστά είναι στις ακτές της Β. Ευρώπης, του Ατλαντικού και της Μεσογείου.
Πρόκειται για μικρά βυθόψαρα, των οποίων το μήκος φθάνει τα 20 εκατοστά. Έχουν σώμα κυλινδρικό και λεπτό. Το δέρμα τους σε μερικά είδη φέρει μικρά λέπια, ενώ σε άλλα είναι γυμνό (γυμναμμοδύτες). Η κάτω σιαγόνα τους είναι μακρύτερη της άνω για να ανασκάπτουν τον βυθό. Τα ψάρια αυτά γενικά δεν έχουν δόντια, αλλά και ούτε κοιλιακά πτερύγια, αντίθετα έχουν ένα συνεχές ραχιαίο που αρχίζει μετά το κεφάλι και καταλήγει στην ουρά. Το ρύγχος τους είναι οξύτατο, με συνέπεια να χώνονται πολύ γρήγορα με το κεφάλι μέσα στην άμμο, ειδικότερα όταν αποσύρονται τα νερά κατά την αμπώτιδα, εξ ου και η ονομασία τους.
Πρώτος που ονομάτισε τα ψάρια αυτά με το ελληνογενές όνομα (εκ του άμμος + δύτης) ήταν ο φυσιοδίφης Κυβιέ. Στην Αμερική είναι περισσότερο γνωστή η οικογένεια αυτή ως «θαλάσσια λόγχη», και εξ αυτού και το όνομα δύο υποβρύχιων των ΗΠΑ.
Η οικογένεια των Αμμοδυτιδών περιλαμβάνει σχετικά λίγα γένη όπως τους καθαρά αμμοδύτες, τους γυμναμμοδίτες, τους υπερόπλους κ.ά. Σημαντικότερα είδη αυτών είναι ο «Αμμοδύτης» (Ammodytes), ο «Υπόπτυχος» (Hypoptychus), ο «Αμμοδύτης ο τωβιανός» (Ammodytes tobianus), και ο «Αμμοδύτης ο λογχοειδής» (Ammodytes lanceolatus), που φθάνει τα 30 εκατοστά και θεωρείται το μεγαλύτερο είδος της οικογένειας.
Όλα τα ψάρια της οικογένειας αυτής είναι εδώδιμα, ιδιαίτερα περιζήτητα για τηγάνισμα αλλά και για δόλωμα πολλών αλιευτικών εργαλείων.
Η Οικογένεια των αμμοδυτιδών ανήκει στην υπόταξη των Αμμοδυτοειδών.
Οι Αμμοδυτίδες (Ammodytidae) αποτελούν ιδιαίτερη οικογένεια ψαριών (βυθόψαρα), που ζουν σε αμμώδεις ακτές των ψυχρών και εύκρατων περιοχών. Περισσότερο γνωστά είναι στις ακτές της Β. Ευρώπης, του Ατλαντικού και της Μεσογείου.
Πρόκειται για μικρά βυθόψαρα, των οποίων το μήκος φθάνει τα 20 εκατοστά. Έχουν σώμα κυλινδρικό και λεπτό. Το δέρμα τους σε μερικά είδη φέρει μικρά λέπια, ενώ σε άλλα είναι γυμνό (γυμναμμοδύτες). Η κάτω σιαγόνα τους είναι μακρύτερη της άνω για να ανασκάπτουν τον βυθό. Τα ψάρια αυτά γενικά δεν έχουν δόντια, αλλά και ούτε κοιλιακά πτερύγια, αντίθετα έχουν ένα συνεχές ραχιαίο που αρχίζει μετά το κεφάλι και καταλήγει στην ουρά. Το ρύγχος τους είναι οξύτατο, με συνέπεια να χώνονται πολύ γρήγορα με το κεφάλι μέσα στην άμμο, ειδικότερα όταν αποσύρονται τα νερά κατά την αμπώτιδα, εξ ου και η ονομασία τους.
Πρώτος που ονομάτισε τα ψάρια αυτά με το ελληνογενές όνομα (εκ του άμμος + δύτης) ήταν ο φυσιοδίφης Κυβιέ. Στην Αμερική είναι περισσότερο γνωστή η οικογένεια αυτή ως «θαλάσσια λόγχη», και εξ αυτού και το όνομα δύο υποβρύχιων των ΗΠΑ.
Η οικογένεια των Αμμοδυτιδών περιλαμβάνει σχετικά λίγα γένη όπως τους καθαρά αμμοδύτες, τους γυμναμμοδίτες, τους υπερόπλους κ.ά. Σημαντικότερα είδη αυτών είναι ο «Αμμοδύτης» (Ammodytes), ο «Υπόπτυχος» (Hypoptychus), ο «Αμμοδύτης ο τωβιανός» (Ammodytes tobianus), και ο «Αμμοδύτης ο λογχοειδής» (Ammodytes lanceolatus), που φθάνει τα 30 εκατοστά και θεωρείται το μεγαλύτερο είδος της οικογένειας.
Όλα τα ψάρια της οικογένειας αυτής είναι εδώδιμα, ιδιαίτερα περιζήτητα για τηγάνισμα αλλά και για δόλωμα πολλών αλιευτικών εργαλείων.
Yvyn, Ammodytidae, yw teylu a buskes mor bian.
Tewes yw aga bewva. Boos posek rag lies eghen a buskes erel, morviles hag ydhyn mor yw yvyn.
Yn rannyeth Sowsnek a Gernow yvyn o henwys vidnans hag yn Bretonek ivinenn yw.
Yma seyth genera ha lies eghen yn teylu Ammodytidae. Neb eghennow yw:
Yvyn, Ammodytidae, yw teylu a buskes mor bian.
Tewes yw aga bewva. Boos posek rag lies eghen a buskes erel, morviles hag ydhyn mor yw yvyn.
Yn rannyeth Sowsnek a Gernow yvyn o henwys vidnans hag yn Bretonek ivinenn yw.
A sand lance or sandlance is a fish belonging to the family Ammodytidae. Several species of sand lances are commonly known as "sand eels", though they are not related to true eels. Another variant name is launce,[2] and all names of the fish are references to its slender body and pointed snout. The family name (and genus name, Ammodytes) means "sand burrower", which describes the sand lance's habit of burrowing into sand to avoid tidal currents.
Sand lances are most commonly encountered by fishermen in the North Pacific and North Atlantic, but are found in oceans throughout the world. These fish do not have pelvic fins and do not develop swim bladders, staying true to their bottom-dwelling habit as adults. Both adult and larval sea lances primarily feed on copepods. Larval forms of this fish are perhaps the most abundant of all fish larvae in areas such as the northwest Atlantic, serving as a major food item for cod, salmon, whales[3] and other commercially important species. As adults, sand lances are harvested commercially in some areas (primarily in Europe), leading to direct human competition with diving birds such as puffins, auks, terns, and cormorants. Some species are inshore coastal dwellers, and digging for sand lances to use as a bait fish has been a popular pastime in coastal areas of Europe and North America. Other species are deep-water dwellers, some of which have only recently been described to science, and most of which lack common names. Sand lances have chameleon-like independent eye movements.
The sand lance has lent its name to two submarines of the United States Navy:
A common tern with a sand lance, Biddeford Pool, ME - August 2013 A sand lance or sandlance is a fish belonging to the family Ammodytidae. Several species of sand lances are commonly known as "sand eels", though they are not related to true eels. Another variant name is launce, and all names of the fish are references to its slender body and pointed snout. The family name (and genus name, Ammodytes) means "sand burrower", which describes the sand lance's habit of burrowing into sand to avoid tidal currents.
Sand lances are most commonly encountered by fishermen in the North Pacific and North Atlantic, but are found in oceans throughout the world. These fish do not have pelvic fins and do not develop swim bladders, staying true to their bottom-dwelling habit as adults. Both adult and larval sea lances primarily feed on copepods. Larval forms of this fish are perhaps the most abundant of all fish larvae in areas such as the northwest Atlantic, serving as a major food item for cod, salmon, whales and other commercially important species. As adults, sand lances are harvested commercially in some areas (primarily in Europe), leading to direct human competition with diving birds such as puffins, auks, terns, and cormorants. Some species are inshore coastal dwellers, and digging for sand lances to use as a bait fish has been a popular pastime in coastal areas of Europe and North America. Other species are deep-water dwellers, some of which have only recently been described to science, and most of which lack common names. Sand lances have chameleon-like independent eye movements.
Ammodytes americanus 
Ammodytes tobianus 
Ammodytes dubius
Sablofiŝo estas fiŝo apartenanta al la familio Ammoditedoj. Kelkaj specioj de Sablofiŝoj estas komune konataj kiel "Sablangilo", kvankam ili tute ne rilatas al veraj angiloj. Alia variantaj nomoj estas referencoj al ties svelta korpo kaj pinteca buŝo. La familia nomo (kaj genra nomo, Ammodytes) signifas "sablonestumanta", kio priskribas la kutimon de Sablofiŝo nestumi ene de sablo por eviti tajdajn akvofluojn kaj predantojn.
Estas 23 specioj en sep genroj:
Sablofiŝo estas fiŝo apartenanta al la familio Ammoditedoj. Kelkaj specioj de Sablofiŝoj estas komune konataj kiel "Sablangilo", kvankam ili tute ne rilatas al veraj angiloj. Alia variantaj nomoj estas referencoj al ties svelta korpo kaj pinteca buŝo. La familia nomo (kaj genra nomo, Ammodytes) signifas "sablonestumanta", kio priskribas la kutimon de Sablofiŝo nestumi ene de sablo por eviti tajdajn akvofluojn kaj predantojn.
Los ammodítidos (Ammodytidae)[1] son una familia de peces marinos incluida en el orden Perciformes. Se distribuyen por mares fríos o templados, siendo comunes en el Atlántico norte y en el Pacífico norte.[2] Muchas nadan libremente pero algunas especies se entierran en la arena.
Tiene una cabeza puntiaguda, con el cuerpo alargado y ligeramente comprimido, motivo por el que algunas especies de esta familia son denominadas anguilas de arena —aunque no son verdaderas anguilas—. La línea lateral se extiende cerca del dorsal. No tienen aletas pélvicas y no desarrollan vejiga natatoria, por lo que los adultos suelen vivir pegados al fondo marino.[2]
Se alimentan de larvas de todo tipo y pequeños crustáceos.[2]
Existen 31 especies agrupadas en 7 géneros:[1]
Los ammodítidos (Ammodytidae) son una familia de peces marinos incluida en el orden Perciformes. Se distribuyen por mares fríos o templados, siendo comunes en el Atlántico norte y en el Pacífico norte. Muchas nadan libremente pero algunas especies se entierran en la arena.
Tiene una cabeza puntiaguda, con el cuerpo alargado y ligeramente comprimido, motivo por el que algunas especies de esta familia son denominadas anguilas de arena —aunque no son verdaderas anguilas—. La línea lateral se extiende cerca del dorsal. No tienen aletas pélvicas y no desarrollan vejiga natatoria, por lo que los adultos suelen vivir pegados al fondo marino.
Se alimentan de larvas de todo tipo y pequeños crustáceos.
Ammodytidae arrain pertziformeen familia da, mundu osoko ozeanotan bizi dena.[1].
FishBaseren arabera, familiak egun 28 espezie ditu, 7 generotan banaturik:[2]
Hona hemen generoen bilakaera:[3]
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Ammodytidae arrain pertziformeen familia da, mundu osoko ozeanotan bizi dena..
Tuulenkalat (Ammodytidae) on ahvenkalojen heimo, johon kuuluvia lajeja esiintyy maapallon kaikissa valtamerissä: Atlantissa, Tyynessämeressä, Intian valtameressä sekä Arktisella alueella.[2] Suomen merialueilla elää kaksi lajia, pikkutuulenkala (Ammodytes tobianus) ja isotuulenkala (Hyperoplus lanceolatus).[3] Tuulenkalojen tieteellinen nimi on johdettu kreikankielen sanoista ammos eli ’hiekka’ ja dytes eli ’kaivava’.[2] Suomenkielinen nimi tulee ilmeisesti siitä, että tuulenkaloja on tarttunut kalastajien nuottaan erityisen paljon kovan tuulen aikaan.[4]
Tuulenkalat ovat merikaloja, joilla on pitkänomainen, soukka ruumis ja 52–78 selkänikamaa; pisimmät heimoon kuuluvista lajeista ovat noin 30 cm. Tuulenkalojen suomut ovat hyvin pienet ja pyöreät, ja kylkiviiva sijaitsee ylhäällä selässä. Kiduslehdet ovat erilliset ja kiinni seitsemässä kiduskaaressa. Tuulenkaloilla on pitkä selkäevä, jossa on 40–69 pehmeää ruotoa mutta ei yhtään piikkiä. Lyhyemmässä peräevässä ruotoja on 14–36, ja vatsaevät puuttuvat yleensä kokonaan. Tuulenkaloilla ei ole myöskään hampaita tai uimarakkoa.[2]
Tuulenkalat jakautuvat seuraaviin seitsemään sukuun, joihin kuuluu yhteensä 23 lajia:[1]
Tuulenkalat (Ammodytidae) on ahvenkalojen heimo, johon kuuluvia lajeja esiintyy maapallon kaikissa valtamerissä: Atlantissa, Tyynessämeressä, Intian valtameressä sekä Arktisella alueella. Suomen merialueilla elää kaksi lajia, pikkutuulenkala (Ammodytes tobianus) ja isotuulenkala (Hyperoplus lanceolatus). Tuulenkalojen tieteellinen nimi on johdettu kreikankielen sanoista ammos eli ’hiekka’ ja dytes eli ’kaivava’. Suomenkielinen nimi tulee ilmeisesti siitä, että tuulenkaloja on tarttunut kalastajien nuottaan erityisen paljon kovan tuulen aikaan.
Tuulenkalat ovat merikaloja, joilla on pitkänomainen, soukka ruumis ja 52–78 selkänikamaa; pisimmät heimoon kuuluvista lajeista ovat noin 30 cm. Tuulenkalojen suomut ovat hyvin pienet ja pyöreät, ja kylkiviiva sijaitsee ylhäällä selässä. Kiduslehdet ovat erilliset ja kiinni seitsemässä kiduskaaressa. Tuulenkaloilla on pitkä selkäevä, jossa on 40–69 pehmeää ruotoa mutta ei yhtään piikkiä. Lyhyemmässä peräevässä ruotoja on 14–36, ja vatsaevät puuttuvat yleensä kokonaan. Tuulenkaloilla ei ole myöskään hampaita tai uimarakkoa.
Les Ammodytidae sont une famille de poissons téléostéens de l’ordre des Perciformes.
Selon FishBase :
Selon Catalogue of Life (10 juillet 2014)[1], ITIS (10 juillet 2014)[2] et World Register of Marine Species (10 juillet 2014)[3] :
Selon Paleobiology Database (10 juillet 2014)[4] :
Les Ammodytidae sont une famille de poissons téléostéens de l’ordre des Perciformes.
Hujice (Hujke; Ammodytidae) porodica riba iz reda grgečki (Perciformes) koja obuhvača sedam rodova sa zasada 28 priznatih vrsta, od kojih sve žive u morskoj vodi. Prva opisana vrsta među njima je Ammodytes tobianus Linnaeus, 1758.
Imaju dugo tanko tijelo a zadržavaju se malo iznad pješčanog dna u koji se zakopavaju zbog zaštite. Mogu se nači u sva tri velika oceana, uključujući i arktičko područje.
Leđna peraja je duga, nemaju plivajćeg mjehura ni zubiju, a maksimalno mogu narasti do 30 centimetara[1].
Hujice (Hujke; Ammodytidae) porodica riba iz reda grgečki (Perciformes) koja obuhvača sedam rodova sa zasada 28 priznatih vrsta, od kojih sve žive u morskoj vodi. Prva opisana vrsta među njima je Ammodytes tobianus Linnaeus, 1758.
Imaju dugo tanko tijelo a zadržavaju se malo iznad pješčanog dna u koji se zakopavaju zbog zaštite. Mogu se nači u sva tri velika oceana, uključujući i arktičko područje.
Leđna peraja je duga, nemaju plivajćeg mjehura ni zubiju, a maksimalno mogu narasti do 30 centimetara.
Sandsílaætt (fræðiheiti Ammodytidae) eru ætt mjósleginna fiska eða síla. Latneska nafnið Ammodytes vísar til þess að sílin leita í sand til að forðast sjávarföll.
Við Ísland finnast þrjár tegundir fiska af sandsílaætt, það eru sandsíli, strandsíli og trönusíli.
Gli Ammoditidi (Ammodytidae) sono una famiglia di pesci ossei marini dell'ordine Perciformes.
Questi pesci sono diffusi nei mari freddi di entrambi gli emisferi, solo poche specie si incontrano nei mari temperati caldi ed alcune addirittura alle Hawaii. Sono comunissimi con molte specie lungo le coste europee dell'Oceano Atlantico ma nel mar Mediterraneo è presente solo l'endemico Gymnammodytes cicerelus o cicerello.
Sono tipici dei fondi sabbiosi di solito a basse o bassissime profondità.
Sono pesci molto caratteristici per il corpo molto allungato e compresso lateralmente, con testa piccola, appuntita e la mandibola più lunga della mascella, terminante con una punta acuta. La bocca è estensibile a tubo. La pinna dorsale, unica, è molto lunga, la pinna anale è lunga più o meno la metà. La pinna caudale è biloba. Le pinne pettorali sono piccole e impiantate in basso, le pinne ventrali sono minuscole e spesso mancano del tutto. Mancano i raggi spinosi in tutte le pinne. Le scaglie sono molto piccole o assenti.
Sono pesci dalle tinte smorte e mimetiche, grigio sabbia o verdastro, con ventre bianco madreperlaceo e, talvolta, una fascia argentata iridescente sui fianchi.
La taglia è modesta e supera raramente i 20 cm.
Sono carnivori e catturano invertebrati bentonici nella sabbia.
Le uova sono deposte sul fondale marino.
Sono gregari. Passano molto tempo infossati nel sedimento.
Vengono catturati in gran numero dagli uccelli marini e dai pesci predatori, alcuni dei quali (come Pleuronectes platessa) di notevole importanza per la pesca. La loro rilevanza nelle catene alimentari dei mari settentrionali è grandissima.
Vengono catturati soprattutto con gli sciabichelli, particolari reti a strascico recuperate da terra. Hanno carni molto buone ma ciò nonostante hanno valore più come esche che come cibo. Fa eccezione il cicerello mediterraneo che ha un certo mercato soprattutto nel sud Italia; viene consumato fritto.
La famiglia presenta 23 specie divise in 7 generi:
Gli Ammoditidi (Ammodytidae) sono una famiglia di pesci ossei marini dell'ordine Perciformes.
Tobinės (lot. Ammodytidae, angl. Sand lance, Sandlance, vok. Sandaale) – ešeržuvių (Perciformes) šeima. Tai jūrinės, pailgos žuvys apvaliais šonais. Galva smaili, kūgiška. Apatinis žandas atsikišęs į priekį. Šoninė linija tiesi. Pelekai be spyglių, žvynai smulkūs. Nugarinis pelekas ilgas, pilviniai pelekai išnykę.
Gyvena jūrų pakraščiuose, slepiasi smėlyje. Lietuvos pajūryje aptinkamos dvi rūšys:
Tobinės (lot. Ammodytidae, angl. Sand lance, Sandlance, vok. Sandaale) – ešeržuvių (Perciformes) šeima. Tai jūrinės, pailgos žuvys apvaliais šonais. Galva smaili, kūgiška. Apatinis žandas atsikišęs į priekį. Šoninė linija tiesi. Pelekai be spyglių, žvynai smulkūs. Nugarinis pelekas ilgas, pilviniai pelekai išnykę.
Gyvena jūrų pakraščiuose, slepiasi smėlyje. Lietuvos pajūryje aptinkamos dvi rūšys:
Paprastasis didysis tobis (Hyperoplus lanceolatus) Mažasis tobis (Ammodytes tobianus)Zandspieringen[1] (Ammodytidae) vormen een familie van baarsachtige vissen. Zandspieringen worden voornamelijk in Europa voor consumptie bevist, maar komen in alle wereld-oceanen voor. De vissen hebben geen zwemblaas en brengen daarom hun gehele volwassen leven op de zeebodem door. Het voedsel van zowel vislarven als volwassen exemplaren van de zandspiering bestaat voornamelijk uit eenoogkreeftjes. De larven van de zandspiering zijn zeer talrijk in het noordwesten van de Atlantische Oceaan en vormen er een belangrijke voedselbron voor vissen als de kabeljauw, de Atlantische zalm en andere commercieel belangrijke soorten.
Er zijn zeven geslachten:
Zandspieringen (Ammodytidae) vormen een familie van baarsachtige vissen. Zandspieringen worden voornamelijk in Europa voor consumptie bevist, maar komen in alle wereld-oceanen voor. De vissen hebben geen zwemblaas en brengen daarom hun gehele volwassen leven op de zeebodem door. Het voedsel van zowel vislarven als volwassen exemplaren van de zandspiering bestaat voornamelijk uit eenoogkreeftjes. De larven van de zandspiering zijn zeer talrijk in het noordwesten van de Atlantische Oceaan en vormen er een belangrijke voedselbron voor vissen als de kabeljauw, de Atlantische zalm en andere commercieel belangrijke soorten.
Silfamilien (Ammodytidae) er ei biologisk gruppe av små langstrekte piggfinnefiskar.
I Noreg finst fire artar: glattsil, havsil, småsil og storsil.
Ein nyttar hovudsakleg sil til produksjon av fiskemjøl og fiskeolje. Indirekte speler fiskane ei stor rolle som føde for torsk, kviting, hyse, sei, sild, makrell og ulike flyndreartar. Sil er også viktig for lundefugl og andre sjøfuglar.
Silfamilien (Ammodytidae) er ei biologisk gruppe av små langstrekte piggfinnefiskar.
I Noreg finst fire artar: glattsil, havsil, småsil og storsil.
Ein nyttar hovudsakleg sil til produksjon av fiskemjøl og fiskeolje. Indirekte speler fiskane ei stor rolle som føde for torsk, kviting, hyse, sei, sild, makrell og ulike flyndreartar. Sil er også viktig for lundefugl og andre sjøfuglar.
Tobisfisker eller silfamilien (Ammodytidae) er en gruppe av små langstrakte piggfinnefisker.
Disse fire artene finnes i Norge: glattsil, havsil, småsil og storsil.
De benyttes i hovedsak til produksjon av fiskemel og fiskeolje. Indirekte spiller de stor rolle som føde for torsk, hvitting, hyse, sei, sild, makrell og ulike flyndrearter. Sil er også viktig for lunde og andre sjøfugler.
Tobisfisker eller silfamilien (Ammodytidae) er en gruppe av små langstrakte piggfinnefisker.
Disse fire artene finnes i Norge: glattsil, havsil, småsil og storsil.
De benyttes i hovedsak til produksjon av fiskemel og fiskeolje. Indirekte spiller de stor rolle som føde for torsk, hvitting, hyse, sei, sild, makrell og ulike flyndrearter. Sil er også viktig for lunde og andre sjøfugler.
Multimedia w Wikimedia Commons Dobijakowate[2] (Ammodytidae) – rodzina morskich ryb okoniokształtnych.
Występowanie: Ocean Arktyczny, Indyjski, Spokojny i Atlantycki. W polskich wodach Morza Bałtyckiego występuje dobijak i tobiasz.
Rodzaje zaliczane do tej rodziny [3]:
Ammodytes — Ammodytoides — Bleekeria — Gymnammodytes — Hyperoplus — Lepidammodytes — Protammodytes
Dobijakowate (Ammodytidae) – rodzina morskich ryb okoniokształtnych.
Występowanie: Ocean Arktyczny, Indyjski, Spokojny i Atlantycki. W polskich wodach Morza Bałtyckiego występuje dobijak i tobiasz.
Ammodytidae é uma família de peixes[1] da subordem Trachinoidei. São popularmente chamados galeotas.[2]
Ammodytidae é uma família de peixes da subordem Trachinoidei. São popularmente chamados galeotas.
Tobisfiskar (Ammodytidae) är en familj i underordningen fjärsinglika fiskar (Trachinoidei). De lever i kalla och tempererade regioner av Atlanten, Indiska oceanen och Stilla havet.
De största arterna når en längd upp till 30 cm. Det vetenskapliga namnet bildas av de grekiska orden ammos (sand) och dytes (dyka).[1]
Tobisfiskar är populär som mat bland för större rovfiskar som havsöring, torsk och kolja samt för olika fåglar som lunnefågeln.
I Danmark fångas tobisfiskar för att framställa fiskmjöl som sedan används för att odla öring.
Tobisfiskar (Ammodytidae) är en familj i underordningen fjärsinglika fiskar (Trachinoidei). De lever i kalla och tempererade regioner av Atlanten, Indiska oceanen och Stilla havet.
De största arterna når en längd upp till 30 cm. Det vetenskapliga namnet bildas av de grekiska orden ammos (sand) och dytes (dyka).
Tobisfiskar är populär som mat bland för större rovfiskar som havsöring, torsk och kolja samt för olika fåglar som lunnefågeln.
I Danmark fångas tobisfiskar för att framställa fiskmjöl som sedan används för att odla öring.
Піщанкові, піскориєві (Ammodytidae) — родина риб ряду окунеподібних. Невеликі риби з подовженим низьким тілом, конічною підгостреною головою, довгими спинним і анальним плавниками, виїмчастим хвостовим плавником, низько сидячими невеликими плавниками. Тіло у них покрите дрібною циклоїдною лускою або голе (у голих піщанок роду Gymnammodytes). У декількох родів на боках є косі поперечні складки (роди Ammodytes, Hyperoplus, Gymnammodytes). У одного роду піщанкових — Емболіхта (Embolichthys) є маленькі черевні плавники, у інших п'яти родів черевних плавників немає. Всього налічують 7 родів і понад 20 видів піщанок.
Усі піщанки живуть зграями у берегів, на глибині від 5 до 40, рідше до 120 м, миттєво зариваються в пісок при щонайменшій небезпеці і якщо їх застане на мілководді відплив. Звичайне забарвлення спини темне, синьо-зелене, боків і черева — сріблясте; тільки у далекосхідної короткоперої піщанки (Hypoptychus dybowskii) і китайських блікерій (Bleekeria) забарвлення коричнево-жовте. Розміри особин у більшості видів до 12-20 см, тільки у короткоперої піщанки до 10 см, а у великих піщанок (Hyperoplus) до 30-36 см.
Основу їжі піщанок складають планктонні рачки, а також личинки баланусів. Ікринки у піщанок донні, слабо еліпсоїдні, прилипаючі до піщинок. Личинки пелагічні, складають планктон. Піщанки служать улюбленою їжею для придонних тріскових риб — тріски, пікші та ін.; великі піщанки, у свою чергу, живляться малими.
Цікаве поширення піщанок. Рід Звичайні піщанки (Ammodytes) поширений в північних водах Атлантичного і Тихого океанів, а також в морях Північного Льодовитого океану. У Атлантичному океані два види живуть біля берегів Північної Америки (A. dubius, A. americanus), два — біля берегів Західної Європи (північна піщанка — A. marinus, і балтійська піщанка — A. tobianus). У північних морях Тихого океану від Берінгової протоки до Кореї і до Каліфорнії, а також в морях Північного Льодовитого океану поширені тихоокеанські піщанки (A. hexapterus hexapterus — на заході і на півночі, A. hexapterus personatus — на сході). Тільки у північно-східних водах Атлантичного океану живуть Великі піщанки (Hyperoplus, 2 види), і тільки в західних водах Тихого океану живуть короткопера піщанка (Hypoptychus dybowskii, в Японському і Охотскому морях), емболіхт (Embolichthys mitsukurii, біля берегів Китаю і Японії), блікерії (Bleekeria, 2 види — у Бонінских островів і Гонконгу). Нарешті, голі піщанки (Gymnammodytes) живуть біля берегів Західної Європи (G. semisquamatus), в Середземному і Чорному морях (G. cicerellus) і біля берегів Південної Африки (G. capensis).
Ще нещодавно основне промислове значення піщанок полягало у використанні їх як чудової наживки при ярусному (крючковом) лові тріскових риб. Але з розвитком тралового промислу тріскових риб, що не потребує наживки, а також з розвитком використання дрібних риб в їжу і для переробки на кормове борошно піщанки, як масові риби, набули самостійного промислового значення. Піщанок ловлять у великих кількостях біля берегів Західної Європи і біля берегів Кореї і Японії.
Піщанкові, піскориєві (Ammodytidae) — родина риб ряду окунеподібних. Невеликі риби з подовженим низьким тілом, конічною підгостреною головою, довгими спинним і анальним плавниками, виїмчастим хвостовим плавником, низько сидячими невеликими плавниками. Тіло у них покрите дрібною циклоїдною лускою або голе (у голих піщанок роду Gymnammodytes). У декількох родів на боках є косі поперечні складки (роди Ammodytes, Hyperoplus, Gymnammodytes). У одного роду піщанкових — Емболіхта (Embolichthys) є маленькі черевні плавники, у інших п'яти родів черевних плавників немає. Всього налічують 7 родів і понад 20 видів піщанок.
Ammodytidae
Песчанковые[1] (лат. Ammodytidae) — семейство лучепёрых рыб из отряда окунеобразных. Широко распространены в холодных, умеренных, субтропических и тропических водах Северного Ледовитого, Атлантического, Тихого и Индийского океанов.
Тело удлинённое, сжатое с боков. Покрыто мелкой циклоидной чешуёй, отдельные участки тела лишены чешуи. Голова заострённая, верхняя челюсть выдвижная, зубов нет. В спинном и анальном плавнике отсутствуют колючие лучи. Спинной плавник длинный с 40—69 мягкими лучами. Анальный плавник с 14—36 мягкими лучами не соединён с хвостовым плавником. Брюшные плавники отсутствуют. Боковая линия расположена высоко, почти у основания спинного плавника. Имеются кожные кили вдоль обоих сторон брюха. На коже обычно большое количество поперечных косых складок. Хвостовой плавник вильчатый. Плавательный пузырь отсутствует.[2][3]
Мелкие рыбы длиной до 30 см ведут стайный образ жизни. Обычно встречаются в прибрежье на глубине от 1 до 100 м над песчаными грунтами, некоторые виды — на бо́льших глубинах. При опасности или во время отлива быстро зарываются в песок. Некоторые виды впадают в зимнюю спячку, зарываясь в песок. Питаются преимущественно зоопланктоном. Служат пищей многим видам рыб и морских птиц.
К семейству относят 7 родов и около 26 видов, обитающих как в северном, так и в южном полушарии.[4][5][3]
Добывают донными тралами, мелкоячеистыми закидными неводами и другими сетными орудиями лова. Мировые уловы песчанковых в отдельные годы превышали 1,3 млн тонн. Больше всего ловят в бассейне Атлантического океана и у берегов Японии. В СССР максимальные уловы отмечены в 1980-х годах — в среднем 13,3 тыс. т.[2]
Используются в пищевых целях, для производства кормовой муки, а также как наживка при ярусном лове трески и пикши.
Мировые уловы песчанковых Год 1989 1990 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Уловы, млн. т 1,21 0,83 1,15 1,24 0,97 1,35 1,13 0,8 0,8Песчанковые (лат. Ammodytidae) — семейство лучепёрых рыб из отряда окунеобразных. Широко распространены в холодных, умеренных, субтропических и тропических водах Северного Ледовитого, Атлантического, Тихого и Индийского океанов.
玉筋鱼科其下僅有8個屬，如下：
イカナゴ科（学名：Ammodytidae）は、スズキ目ワニギス亜目に所属する魚類の分類群の一つ。イカナゴ・タイワンイカナゴなど、水産上重要な小型魚を中心に8属23種が記載される[1]。科名の由来は、ギリシア語の「ammos（砂）」と「dytes（潜る）」から[2]。
イカナゴ科の魚類はすべて海水魚で、インド洋・太平洋・大西洋など世界中の海に幅広く分布する[1]。北極海をはじめとする寒冷な海に暮らす種類は資源量が極めて大きく、中・大型魚類や海棲哺乳類・海鳥の餌生物として重要な存在となっている[3]。日本近海には少なくとも4属5種が知られ、特にイカナゴ・キタイカナゴは食用魚として広く利用される[3]。
本科魚類は他のワニギス亜目の仲間と共通して、砂地に潜る習性をもつ。多くのイカナゴ類は昼間に大きな群れを成して遊泳し、浮遊性の動物プランクトンを捕食するなど活発に活動する一方、夜間は砂底の海底に体をうずめて休息する[4]。遊泳から休息に移行する薄暮時（あるいは逆の薄明時）には捕食者が休息地に集まる姿が観察されており、イカナゴ類にとって最も危険な時間帯となっている[5]。
イカナゴ科の魚類は円筒形の細長い体型をもち、最大種では全長30cmほどに成長する[1][3]。一般に、熱帯域に生息する種に比べ、極圏に近い冷たい海で暮らすものほど形態の特化が進む傾向にある[3]。
ほとんどの種類は歯をもたず、下顎は上顎よりも長く突き出す[1]。鱗は微小な円鱗で数は非常に多く、斜めに配列する[1]。側線は体側の高い位置、背鰭のすぐ近くを走行する[1]。浮き袋をもたない[1]。
背鰭は1つで基底は長く、棘条はなく40-69本の軟条で構成される[1]。臀鰭は14-36本の軟条からなり、尾鰭は二又に分かれる[1]。腹鰭を欠く種類が多いが、タイワンイカナゴおよび Protammodytes 属の1種（P. sarisa）のみ1棘4-5軟条の腹鰭を喉の位置に有している[1][3]。
Hyperoplus 属を除き、前上顎骨を突出させることができる[1]。鰓条骨は7本[1]。椎骨は52-78個と多く[1]、尾椎の数が腹椎よりも少ないというスズキ目の中では例外的な特徴をもつ[3]。
イカナゴ科にはNelson（2006）の体系において8属23種が認められている[1]。本項では、FishBaseに記載される7属26種についてリストする[2][6]。本科は同じワニギス亜目に所属するトラキヌス科・ミシマオコゼ科を合わせたグループの姉妹群に当たることが示唆されている[1]。
イカナゴ科（学名：Ammodytidae）は、スズキ目ワニギス亜目に所属する魚類の分類群の一つ。イカナゴ・タイワンイカナゴなど、水産上重要な小型魚を中心に8属23種が記載される。科名の由来は、ギリシア語の「ammos（砂）」と「dytes（潜る）」から。
_(2)_-_geograph.org.uk_-_1342150.jpg)
