Оселяється на надземних частинах листяних, рідко хвойних дерев. Багаторічний кущик (20-60 см заввишки), здебільшого кулястої форми (20-120 см у діаметрі) з вилчасторозгалуженими, голими, зеленувато-жовтими, дерев'янистими гілками. Корені проникають під кору дерев рослин-живителів і розвивають присоски (гаусторії), що вростають углиб стовбура. Листки супротивні (3-6 см завдовжки, 6-15 см завширшки), зимуючі, сидячі, шкірясті, товсті, жовто-зелені, видовжені, на верхівці тупі, цілокраї, голі. Квітки жовті, непомітні, роздільностатеві, сидячі розміщені по 3-6 у розвилках гілок. Рослини дводомні. Тичинкові квітки з простою, віночкоподібною, трубчастою, чотирироздільною оцвітиною, тичинок чотири, пиляки сидячі, прирослі до листочків оцвітини. Оцвітина маточкових квіток з 3-4-роздільним відгином; стовпчика немає, приймочка сидяча, порошкоподібна, зав'язь нижня.
Плід — ягодоподібний, білий, кулястий або короткоовальний (6-9 мм завдовжки, 5,5-9,5 мм завширшки) з трохи вдавленого верхівкою, одно- або двонасінний.
Омела паразитує на листяних породах — тополях, кленах, березах, вербах, липах, дубах, в'язах, грушах, яблунях, зрідка на хвойних — сосні та ялиці. Цвіте у березні — квітні.
Місцеві назви — омела́ бі́ла, барві́нок, берві́нок єлови́й, болячки́, ве́ха́, ви́мела, віха́, воме(и)ла́, вомена, восміл, гамело́, ге́мел(а), ги́ва зеле́на, гніздо вихорове, гомел, гомела, джумка, емела, єлим, єлом, ємела, замело́, и́ви́(і)лга, іви́лга, імела́, комелга, корячни́к, ло́мело, мела́, мі(е)тла́, мітла́ бу́кова, мітла́ чо́ртова, мульга, намели́на, обмил, обми́ла, оме́ла́, омела вербова, омел(ь)га, о́мело́, омелха, оміла, помела, поме́ло́, помело чортове, прокльон баб’ячий, умела, хмини́на, ціломудренник, чай яло́вий, шульга́, ямела́, ямели́на, ямело[1], ивилга[2].
Трапляється в лісостепових районах, на Поліссі, зрідка на півночі Степу, в Криму. Основні райони заготівель можливі в Житомирській, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій областях. Запаси сировини значні.
Лікарська та медоносна рослина. У науковій медицині використовують молоді стебла з листками омели — Stipites Visci cum Eoliis — або окремо листки як свіжі, так і сухі.
Гілки омели використовують при гіпертонії і як тонізуючий засіб при атонії кишечника. Рідкий екстракт з молодих листків застосовують при легеневих і носових кровотечах. Препарат акофіт, до складу якого входить настій з свіжих листків омели, вживають для лікування різких видів невралгії. Препарати з омели розширюють кровоносні судини і використовуються для лікування стенокардії, зморщеної нирки.
Рослина містить сліди алкалоїдів, смолистої речовини, холін, дубильні, гіркі й сапоніноподібні речовини, жирні кислоти, цериловий спирт.
У народній медицині омела широко застосовується як протиконвульсивний засіб при епілепсії, істерії, запамороченні, як кровоспинний засіб при маткових і гемороїдальних кровотечах. Водний відвар п'ють при підвищеному тиску крові, головних болях, хворобах серця і нервових захворюваннях, астмі, ревматизмі, при проносах, туберкульозі легень і пухлинах, при тривалих менструаціях і як глистогінний засіб. Зовнішньо листки і плоди омела використовують при ревматизмі, подагрі, набряках лімфатичних вузлів, для пом'якшення наривів.
У гомеопатії використовують есенцію з свіжих ягід і листків. Взимку ягоди є улюбленою їжею деяких птахів. Із ягід добувають клей, який застосовують для боротьби з шкідниками плодових порід та проти мух.
Збирають ягоди і листки восени і взимку, обламуючи їх на деревах. Для заготівлі гілок з високих дерев користуються секаторами або гачками. Сушать сировину під наметами або в теплих приміщеннях, розстилаючи її тонким шаром на папері або тканині. Сухі листки пакують у мішки або тюки вагою по 25-50 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних, затемнених приміщеннях.
Не можна зберігати в кімнатах, закритих приміщеннях, бо омела виділяє отруйні речовини, які дуже небезпечні для людини.
Омела біла містить 0,03—0,10 % віскотоксину (біла аморфна речовина, що складається з великої кількості амінокислот і цукрів), а- і р-віскол, вісцерин, олеанолову і урсолову кислоти, холін і його похідні (ацетилхолін, пропіонілхолін), аміни (віскалін, віскальбін, тирамін та ін.), спирти (пініт, квебрахіт та ін.), флавоноїди (кверцетин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин-3-глюкозид, флавоядоринін А і В, гомофлавоядоринін В тощо), жирну олію, аскорбінову кислоту, каротин, смолисті речовини й мінеральні солі.
