Цей рід в українськомовній літературі називали в минулому як «суслик», ховрашок, «оврашок», «аврашка», «єврашка» та ін. Номен «ховрах» відносять до тюркізмів (пор. чагат. jumran — «кріт», попри значну віддаленість звукового складу східнослов'янських і тюркських слів[2]. Перша згадка ховраха під назвою «сусол» — в Іпатіївському літописі[3]. У літературі XX ст. поширеною науковою назвою було Citellus.
Довжина тіла дорослих ховрахів від 18 до 22 см, маса до 300 г. Довжина хвоста становить від 4,6 до 7,4 см. Самиці з п'ятьма парами молочних залоз (грудних дві, черевних три). Череп трохи тяжіє до форми трикутника, модифікований для заривання. Зубна формула: 1.0.2.3/1.0.1.3 = 22. Верхні моляри з очевидним поздовжнім хребтом, структура зубів схожа на Sciurus; перший верхній премоляр великий[1].
Голова становить близько 1/3 тіла ховраха. Спереду розташований заокруглений ніс світло-рожевого кольору. Під носом, на відстані 0.5-1.3 см є ротова порожнина, зі світло-рожевими губами. Вуса, що допомагають краще відчувати запах, мають довжину до 4-ох см, білого, або чорного кольорів. Очі чорного кольору. Вуха довжиною та шириною близько 1 см.
Населяють лісостеп і степ України, Казахстану, Приволжя та на Північному Кавказі. Також поширені від Сибіру до Північної Америки.
В Україні мешкають 4 види (ще кілька видів відомі у складі минулих фаун):
Ховрахи живляться сочистими частинами степових рослин, цибулинами та насінням, завжди неподалік від нір. Деякі види споживають і комах: сарана, коників, жуків і гусінь. Роблять значні запаси їжі з насіння трав'янистих рослин і зерен хлібних злаків. У посушливу пору здатні робити переходи у пошуках їжі на 7-10 км.
Спосіб життя наземно-норовий; живуть колоніями, в норах, які викопують самі. Діаметр до 9 см при вході. Довжина нори і її устрій залежать від виду ховраха і конкретного ландшафту. На піщаних ґрунтах вони найбільш протяжні - до 15 м в довжину і 3 м в глибину; на щільніших глинистих ґрунтах рідко довше 5-7 м. Усередині нори зазвичай є гніздова камера, встелена сухою травою. Ховрашки відомі своєю звичкою при небезпеці вставати «стовпчиком» і видавати характерні свистячі звуки.
Гін у ховрахів зазвичай починається через кілька днів після пробудження зі сплячки. Самка приносить 1 виводок на рік. Число дитинчат в ньому коливається від 2 до 12. Тривалість вагітності приблизно 23-28 днів. Годує молоком. Самець тим часом приносить їжу самиці.
На осінь та зиму вхід до нори тварини забивають землею і впадають у сплячку. Під час сплячки їжі не вживають. У цьому стані температура тіла ховраха може понижуватись до +1°, +2 °C. Серце б'ється від 5-ти ударів на хвилину. Такий стан ховрахи можуть переживати до 6-ти місяців. Сплячка може тривати і до 9-ти місяців. За час сплячки, ховрахи втрачають до половини своєї маси. Прокидаються навесні, після чого температура тіла зігрівається до 40 °C.
В роді ховрахів 41 сучасний вид; ці види групують у 7 підродів (за «види ссавців світу» 2005):
Повний перелік видів ховрахів наступний (за «види ссавців світу» 2005):
Ховрахи — одні з найбільших тварин-шкідників на посівах сільськогосподарських культур серед гризунів. Вони поїдають колоски зернових культур. Крім того, ховрахи мають здатність за запахом знаходити під землею посаджені жолуді, насіння клена, ліщини, абрикосу тощо. Природні носії збудників ряду хвороб (чума, туляремія, бруцельоз).
Попри те, що багато видів ховрахів занесено в червоні книги України, Польщі, Молдови, Росії та Білорусі, ховрахи є об'єктом хутрового промислу. Також винищують фермери через їх шкідництво.
Більшість видів з роду ховрахів занесено до червоної книги. Браконьєрство карається законом. Спостерігають зменшення кількості ховрахів в Україні і втому числі. Відстань між територіями, де знаходиться нора ховраха більшає, і зараз сягає до 9 км.
