Типовий рід родини — щур (Arvicola Lacepede), представлений у фауні України двома сучасними видами: щуром водяним (Arvicola amphibius) і щуром гірським (Arvicola scherman).
Найчастіше нориць (=полівкові, УРЕ 1981, c. 468) розглядають як окрему родину (Arvicolidae), близьку до родин хом'якових (Cricetidae), піщанкових (Gerbillidae) і мишачих (Muridae). У менш дробних класифікаціях нориць розглядають як підродину родини хом'якових (Cricetidae s.l.), у ще менш розгалужених класифікаціях всі названі групи розглядають у складі великої родини мишових (= мишиних, Muridae s.l.).
Нориць звичайно розглядають як групу, що є похідною від давніх хом'якових. Найбільш відокремленою, найдавнішою і найпримітивнішою групою норицевих є сліпушки (триба Ellobiusini), найбільш молодою і різноманітною за видовим складом є т. зв. «сірі нориці» (триба Arvicolini). У дослідженнях викопних фаун величезне значення мають строкатки (триба Lagurini), представлені у сучасній фауні Європи єдиним видом — строкаткою степовою (Lagurus lagurus).
Здебільшого це невеликі тварини, вкрити щільним хутром, такі як полівки (Microtus) і лемінги, деякі, такі як сліпунець (Ellobius talpinus) та Hyperacrius, пристосувалися до підземного способу життя. Інші, такі як ондатра (Ondatra), неофібер (Neofiber) і щур (Arvicola), крупніші та пристосовані до водного життя.
Погляди на видовий обсяг родини постійно змінюються, то у бік подрібнення видів, то у бік об'єднання їх. Загальною тенденцією є подрібнення класифікації.
Найвідомішими у складі фауни України видами є щур водяний (Arvicola amphibius), ондатра (Ondatra zibethicus) (адвентивний вид), «полівка звичайна» (Microtus arvalis). Останній вид має кілька видів-двійників і представлений у фауні України і суміжних країн трьома близькими видами.
Класифікація щурових є дуже добре деталізованою у зв'язку з великим видовим різноманіттям, значною роллю у полеозоологічних реконструкціях та великим господарським значенням. У дослідженнях таксономії сучасних форм група є надзвичайно цікавою через велику мінливість хромосомних чисел (2n = 18-62) та значну морфологічну мінливість. Важливим фактором успішних і детальних ревізій групи є також велика мінливість ознак зубної системи (зокрема, морфології жуйної поверхні кутніх зубів, особливо M1 та M3).
При класифікуванні родів завжди звертають увагу на дві системи морфологічних ознак:
Норицеві мають голарктичне розповсюдження та являють собою одну з головних груп мишовидих гризунів (Myomorpha) як Старого Світу, так і Нового Світу. Добре пристосовані до мешкання під снігом узимку, не впадаючи у сплячку. Характеризуються значними коливаннями у численності популяцій.
Представники родини є ключовою групою у вивченні пліоценових і плейстоценових фаун Голарктики (у т.к. й на території України) і є об'єктом біостратиграфічних, палеофауністичних і палеоекологічних досліджень і реконструкцій. Тільки в Україні і на матеріалах з України та суміжних країн підготовлено не менше 10 дисертацій щодо викопних норицевих (Л. Рековець, О. Тесаков та ін.)
У сучасній фауні щурові є об'єктом особливої уваги станцій захисту рослин і, як активні учасники низки зоонозів (лептоспіроз, туляремія тощо), — об'єктами уваги відділів особливо-небезпечних інфекції в обласних санепідемстанціях.
