Голова і верхня половина шиї блакитні, неоперені. Голова і шия покриті м'ясистими наростами: так звані «бородавки» червоного кольору: на лобі в основі дзьоба звішується м'ясистий придаток, на горлі висить складка шкіри. Ноги червоні або фіолетові. На грудях пучок щетинистого пір'я, схожого на кінський волос.
Живиться рослинною і тваринною їжею — горіхами, жолудями, зернами й різними плодами, а також комахами. Гніздяться на землі. У квітні самиця кладе від 10 до 15 і навіть 20 яєць і самовіддано їх охороняє.
Дикі індики нерідко паруються зі свійськими самицями, пташенята виходять при цьому кращої якості, ніж від свійських індиків.
Поширені на південному сході США та в Мексиці. Водяться у лісах Північної Америки.
Дика індичка є об'єктом полювання, як рушничного (до самців підкрадаються на току, тобто в шлюбний період), так і пастками, останнє полегшується крайньою дурістю птаха.
М'ясо індички хоча не таке ніжне і смачне як куряче, але дуже поживне і смачне. Самиця смачніша за самця, і тому вибирають першу, щоб начиняти її каштанами і трюфелями. Старі індички придатні тільки для виварювання з них супів та бульйонів. Оскільки дикі індички харчуються жолудями, ягодами і плодами, то м'ясо їх смачніше за домашніх. М'ясо індички, зняте з кісток, готують en daube, для чого згортають м'ясо в рулет і тушать його, або готують індичку начинену фаршем, фісташками й іншим.
Розрізняють шість[1] підвидів індички:
Це незавершена стаття з орнітології.Голова і верхня половина шиї блакитні, неоперені. Голова і шия покриті м'ясистими наростами: так звані «бородавки» червоного кольору: на лобі в основі дзьоба звішується м'ясистий придаток, на горлі висить складка шкіри. Ноги червоні або фіолетові. На грудях пучок щетинистого пір'я, схожого на кінський волос.
Живиться рослинною і тваринною їжею — горіхами, жолудями, зернами й різними плодами, а також комахами. Гніздяться на землі. У квітні самиця кладе від 10 до 15 і навіть 20 яєць і самовіддано їх охороняє.
Дикі індики нерідко паруються зі свійськими самицями, пташенята виходять при цьому кращої якості, ніж від свійських індиків.
Поширені на південному сході США та в Мексиці. Водяться у лісах Північної Америки.
Дика індичка є об'єктом полювання, як рушничного (до самців підкрадаються на току, тобто в шлюбний період), так і пастками, останнє полегшується крайньою дурістю птаха.
М'ясо індички хоча не таке ніжне і смачне як куряче, але дуже поживне і смачне. Самиця смачніша за самця, і тому вибирають першу, щоб начиняти її каштанами і трюфелями. Старі індички придатні тільки для виварювання з них супів та бульйонів. Оскільки дикі індички харчуються жолудями, ягодами і плодами, то м'ясо їх смачніше за домашніх. М'ясо індички, зняте з кісток, готують en daube, для чого згортають м'ясо в рулет і тушать його, або готують індичку начинену фаршем, фісташками й іншим.
