Грана́т або гранатове дерево (Punica) — рід чагарників та невеликих дерев родини гранатових (Punicaceae). Плід має назву гранат.
Слово гранат походить, мабуть, через німецьке посередництво (нім. Granatapfel, сер.-в.-нім. granat) від лат. (malum) granatum («яблуко зернисте»)[1].
Ботанічною батьківщиною гранатового дерева вважають Іран (Персію) та землі Закавказзя. Воно й досі зустрічається там як дикі зарості. З сивої давнини гранатові дерева вирощували в країнах Середземномор'я, в Криму, в Середній Азії. Окрім цих районів гранатові дерева акліматизовані в країнах Центральної Америки.
Існує 2 види — звичайний гранат (Punica granatum) та гранат протопуніка (Punica protopunica) — ендемік острова Сокотра в Індійському океані, який має рожеві, а не червоні квіти та не такі солодкі плоди.
Культивується лише гранат звичайний. Останнім часом культура граната поширена по всій земній кулі в тропіках та субтропіках широкою смугою від 41 ° південної широти до 41 ° північної широти. його вирощують в Афганістані, країнах Близького Сходу, Ірані, Іспанії, Італії, Греції, на Кавказі (в Азербайджані, Вірменії та Грузії), в Україні — у Криму, також в Португалії, Таджикистані, Узбекистані, Франції, країнах колишньої Югославії. В Росії гранат культивують у районі Сочі і на території Південного Дагестану.
Виникнення роду Punica L. відноситься до дуже віддалених геологічних часів — кінця крейдяного періоду та початку третинного.[2]
Гранат — невелике дерево з розлогою кроною та темно-зеленим листям. Квіти червоні і яскраво виділяються на зеленому тлі. Квіти і плоди співіснують на одному дереві, позаяк період квіткування розтягнутий.
Рослина світлолюбива, потребує яскравого освітлення. При недостачі світла гранат не цвіте. Плід — кулястий, вкритий шкіряною оболонкою різного забарвлення, на верхівці залишок квітки. Кулька плоду розділена всередині на 6-12 гнізд з численим насінням в гранчастій червонуватій м'якоті[3].
Штучно виведені гібриди з білою м'якотттю, взагалі без насіння, з різним ароматом[3].
Гранатовий сік корисний при недокрів'ї, відвар шкірки застосовують при лікуванні опіків шкіри та розладах шлунку.
М'якоть плода використовують для приготування салатів, гарнірів, різноманітних соусів до страв із риби та м'яса, тонізуючих напоїв. Плоди містять багато цукру, танін, вітамін С.
Незважаючи на вимоги до яскравого освітлення, дерева гранату вирощують і на підвіконні, і в зимових садах. Взимку рослина потребує додаткового освітлення, а також підживлення добривами.
.jpg)
Цвіт гранатового дерева
Гранатове дерево, Крим
Стовбури гранатових дерев, Валенсія, парк де Марксаленес
Поблизу закарпатського міста Виноградів, на Чорній горі є плантація гранату. 2012 року було отримано перший урожай.[4]
Гранатове дерево світлолюбне, йому підходить будь-яке вікно, крім північного. З весни і до осені гранатове дерево можна виставляти на свіже повітря.
У спекотні літні дні листя гранатового дерева необхідно щодня обприскувати.
У період вегетації гранатове дерево потрібно підгодовувати кожні 10 днів, з серпня підгодівлі припиняють. Для підгодівлі використовують органічне добриво.
Нерідко карликове гранатове дерево стає жертвою павутинного кліща або щитівки. Першою ознакою ураження павутинного кліща є біла павутина на рослині. Якщо ви виявили таку неприємність, то терміново підвищуйте рівень вологості повітря. Можна рясно обприскати рослину граната з розпилювача, а потім обернути його прозорим поліетиленом і залишити так на кілька діб. Щитівку видно неозброєним поглядом, тому просто зберіть її руками, а листя граната обробіть міцним розчином мила і спирту. Після цього помістіть гранатове дерево в місце з більш прохолодною температурою і більш високою вологістю.
Грана́т або гранатове дерево (Punica) — рід чагарників та невеликих дерев родини гранатових (Punicaceae). Плід має назву гранат.
