Les hexagràmids (Hexagrammidae) són una família de peixos marins, l'única del subordre Hexagrammoidei inclòs en l'ordre Scorpaeniformes, endèmics del nord de l'oceà Pacífic, principalment en aigües sub-àrtiques i temperades, amb una espècie (Hexagrammos stelleri) que habita també en l'oceà Àrtic.
Existeixen 12 espècies agrupades en 5 gèneres:
Les hexagràmids (Hexagrammidae) són una família de peixos marins, l'única del subordre Hexagrammoidei inclòs en l'ordre Scorpaeniformes, endèmics del nord de l'oceà Pacífic, principalment en aigües sub-àrtiques i temperades, amb una espècie (Hexagrammos stelleri) que habita també en l'oceà Àrtic.
Die Grünlinge (Hexagrammidae) sind Knochenfische aus der Ordnung der Barschartigen (Perciformes). Sie leben an den Küsten des nördlichen Pazifik, von Japan bis Kalifornien.
Es sind langgestreckte, räuberische, bodenbewohnende Fische ohne Schwimmblase. Der Kopf ist unbestachelt, sie haben nur eine Rückenflosse, die zwischen dem hartstrahligen und weichstrahligen Teil eine Delle hat. Der erste Teil hat 16 bis 28 Hartstrahlen, der zweite 11 bis 30 Weichstrahlen. Die Bauchflossen haben je eine Hart- und fünf Weichstrahlen, die Afterflosse keine bis höchstens drei Hart- und sechs oder sieben Weichstrahlen. Das Seitenlinienorgan ist einheitlich oder in bis zu fünf Teile geteilt. Die meisten Grünlinge werden ca. einen halben Meter lang, Ophiodon elongatus 1,5 Meter.
Die Tiere sind noch wenig erforscht. Einige Arten werden kommerziell befischt.
Es gibt neun Arten in drei Gattungen, die alle in eigene Unterfamilien gestellt werden.
Die Kammgrünlinge (Zaniolepis) und der Anemonenwächter (Oxylebius pictus), die bei Nelson (2006) noch den Hexagrammidae zugerechnet werden, werden neuerdings in die selbständige Familie Zaniolepididae gestellt.[1][2]
Die Grünlinge (Hexagrammidae) sind Knochenfische aus der Ordnung der Barschartigen (Perciformes). Sie leben an den Küsten des nördlichen Pazifik, von Japan bis Kalifornien.
Hexagrammidae, the greenlings, is a family of marine ray-finned fishes belonging to the suborder Cottoidei in the order Scorpaeniformes. These fishes are found in the North Pacific Ocean.
Hexagrammidae was first proposed as a family in 1888 by the American ichthyologist David Starr Jordan.[1] The 5th edition of Fishes of the World classifies this family as the only family in the monotypic superfamily Hexagrammoidea within the suborder Cottoidei of the diverse order Scorpaeniformes.[4] Other workers have found that if the Scorpaeniformes, as delimited in Fishes of the World, is not included in the Perciformes it renders the Perciformes paraphyletic. These workers retain the Cottoidei as a suborder within the Perciformes while reclassifying Hexagrammoidea as the infraorder Hexagrammales.[5] The family Zaniolepididae has been included within the Hexagrammidae, as the subfamilies Zaniolepidinae and Oxylebiinae, but Fishes of the World and Betancur et al classify these taxa as distinct from the Hexagrammidae.[4][5] Placing these two families in their own monotypic superfamilies was originally proposed in 1994 by Gento Shinohara.[2]
Hexagrammidae contains the following subfamilies and genera:[4][1][3]
Hexagrammidae have cirrhi but do not have ridges or spines on their heads, They have between one and five lateral lines and may have cycloid or ctenoid scales. There is a single dorsal fin which is notched and contains between 16 and 28 spines and 11 and 30 soft rays. There is a single spine and 5 soft rays in the pelvic fin. The front nostril on each side of the snout is well developed but the rear nostril may be absent or if it is there it is merely a small pore. The anal fin may have upn to 3 spines, or there may be no spines, and 6 or 7 soft rays. There is no swimbladder.[4] The largest species is the lingcod (Ophiodon elongatus)which has a maximum publsihed total length of 152 cm (60 in) but typically they are 50 cm (20 in) or less in length.[6]
Hexagrammidae is endemic to the North Pacific Ocean where they are found in the subarctic and temperate regions, with a single species, the whitespotted greenling Hexagrammos stelleri, being found in the Arctic Ocean too. They occur from the intertidal zone to as deep as 600 m (2,000 ft) but most are found in waters of depths of less than 200 m (660 ft) on the continental shelf.[2]
Hexagrammidae greenlings are demersal fishes, except for the pelagic Pleurogrammus, and they feed on crustaceans, polychaetes, small fishes and fish eggs.[2]
Hexagrammidae greenlings are fished for, the coastal species are fished for using hook and line and spears and in the late 20th and early 21st centuries the kelp greenling (Hexagrammas decagrammus) has become a target of a commercial fishery, while historically the lingcod (O. elongatus) and the atka mackerels of the genus Pleurogrammus have been the most targeted species.[2]
Okhotsk atka mackerel (Pleurogrammus azonus) Hexagrammidae, the greenlings, is a family of marine ray-finned fishes belonging to the suborder Cottoidei in the order Scorpaeniformes. These fishes are found in the North Pacific Ocean.
Las molvas o lorchas son la familia Hexagrammidae de peces marinos, la única del suborden Hexagrammoidei incluido en el orden Scorpaeniformes, endémicos del norte del océano Pacífico, principalmente en aguas subárticas y templadas, con una especie (Hexagrammos stelleri) que habita también en el océano Ártico.[1] Su nombre procede del griego: exa (seis) + gramma (signo o marca de escritura).[2]
Tienen el cuerpo moderadamente alargado y comprimido de hasta 1'5 m de longitud aunque la mayoría de las especies son mucho menores, no tienen espinas en la parte superior de la cabeza, aunque la mayoría tienen uno o dos pequeños cirros por encima del ojo; los dientes son típicamente pequeños, situados sobre las mandíbulas y el hueso vómer.[1]
Aleta dorsal única, normalmente entallada, con 16 a 28 espinas en la parte anterior y 11 a 30 radios blandos detrás; base de la aleta anal alargada y con 4 espinas; tiene un par de fosas nasales, la anterior bien desarrollada y la posterior rudimentaria o ausente; tienen de 1 a 5 líneas laterales; no tienen vejiga natatoria.[1]
La coloración es altamente variable en algunas especies y cambia mucho dependiendo del sexo, tamaño, localidad geográfica o hábitat local.[1]
Habitan desde aguas intermareales hasta aguas profundas de 600 m o más, aunque la mayoría de las especies suelen encontrarse a 200 m de profundidad sobre la plataforma continental; su dieta incluye multitud de presas, como cangrejos, anfípodos, poliquetos, pequeños peces y huevas de pescado.[1]
Existen 12 especies agrupadas en 5 géneros:
Cepillo espina larga (Zaniolepis latipinnis)
Bacalao largo (Ophiodon elongatus)
Lorcha de Ojotsk (Pleurogrammus azonus)
Molva pinta (Oxylebius pictus)
|coautores= (ayuda) Las molvas o lorchas son la familia Hexagrammidae de peces marinos, la única del suborden Hexagrammoidei incluido en el orden Scorpaeniformes, endémicos del norte del océano Pacífico, principalmente en aguas subárticas y templadas, con una especie (Hexagrammos stelleri) que habita también en el océano Ártico. Su nombre procede del griego: exa (seis) + gramma (signo o marca de escritura).
Hexagrammidae arrain eskorpeniformeen familia da, iparraldeko Ozeano Bareko itsaso epel eta azpitropikaletan bizi dena.[1]
FishBaseren arabera, familiak 12 espezie ditu, 5 generotan banaturik. Gehienak Hoplichthys generoan daude eta bigarren generoa, Monhoplichthys oraindik zalantzazkoa da[2]
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Hexagrammidae arrain eskorpeniformeen familia da, iparraldeko Ozeano Bareko itsaso epel eta azpitropikaletan bizi dena.
Vihersimput (Hexagrammidae) on simppukaloihin kuuluva heimo. Heimon lajeja tavataan pohjoiselta Tyyneltämereltä.
Vihersimppujen heimoon jaetaan 5 sukuun ja 12 lajiin. Aikaisemmin Zaniolepis-suvun lajien katsottiin muodostavan oman heimonsa kampasimput (Zaniolepididae). Ruumiinrakenteeltaan vihersimput ovat pitkänomaisia ja litteähköjä kaloja, jotka voivat kasvaa 25–125 cm pitkiksi. Suurin laji on kameleonttisimppu (Ophiodon elongatus). Heimon kaloilla on otsassa silmien yläpuolella värekarvoja, mutta muuten pää on piikitön. Selkäeviä on yksi pitkä, jonka keskellä on usein lovi, joka jakaa sen pehmeään ja piikikkääseen osaan. Vihersimpuilla ei ole uimarakkoa. Väritykseltään vihersimppulajit ovat vaihteleviä. Ne ovat usein vihertävän kirjavia ja väritys riippuu huomattavasti sukupuolesta, esiintymisalueesta ja paikallisesta ympäristöstä.[1][2][3]
Vihersimppuja tavataan pohjoiselta Tyyneltämreltä alueelta, joka ulottuu Japanista Beringinmeren kautta Alaskaan ja etelään Kaliforniaan asti. Helmivihersimppua (H. stelleri) esiintyy myös Jäämerellä. Vihersimppulajit elävät suhteellisen matalissa vesissä ja syvimmillään niitä on tavattu 600 metrin syvyydessä. Niiden ravintoa ovat kalat, äyriäiset, meduusat ja muiden kalojen kutu. Tärkeitä kalastettavia lajeja ovat kamelonttisimppu, Pleurogrammus-suvun lajit ja kelppisimppu (Hexagrammos decagrammus). Monet muutkin vihersimpulajit ovat suosittuja vapaa-ajankalastuksen kohteita.[1][2][3]
Vihersimput (Hexagrammidae) on simppukaloihin kuuluva heimo. Heimon lajeja tavataan pohjoiselta Tyyneltämereltä.
Les Hexagrammidae sont une famille de poissons téléostéens de l'ordre des Scorpaeniformes.
Selon World Register of Marine Species (12 février 2016)[1] :
Les Hexagrammidae sont une famille de poissons téléostéens de l'ordre des Scorpaeniformes.
Hexagrammidae è una famiglia di pesci ossei marini appartenente all'ordine Scorpaeniformes.
La famiglia è diffusa nelle parti temperate e fredde dell'Oceano Pacifico settentrionale. Una specie (Hexagrammos stelleri) è stata catturata anche nel Mar Glaciale Artico. Vivono dalla zona di marea al piano batiale ma in genere sono pesci piuttosto costieri che vivono sulla piattaforma continentale. Sono pesci demersali tranne il genere Pleurogrammus i cui adulti assumono uno stile di vita pelagico[1].
Questi pesci sono abbastanza allungati e schiacciati lateralmente. C'è una sola pinna dorsale con una incisione tra la parte anteriore composta da 16-28 raggi spinosi e quella posteriore a raggi molli. La pinna anale è lunga, con 4 raggi spinosi (assenti in molte specie). Denti molto piccoli. Possono esserci fino a 5 linee laterali sui fianchi. Sull'occhio sono presenti uno o due brevi tentacoli carnosi. Di solito è presente una sola narice per lato, la posteriore è ridotta o assente. La vescica natatoria manca. La colorazione è molto variabile[1].
Ophiodon elongatus supera il metro e mezzo di lunghezza ed è la specie più grande. Gli altri membri della famiglia Sono pesci di taglia media che raggiungono qualche decina di centimetri di lunghezza[2].
Si cibano di crostacei (granchi, anfipodi), vermi marini, pesciolini e uova di pesci[1].
Hexagrammidae è una famiglia di pesci ossei marini appartenente all'ordine Scorpaeniformes.
Terpūginiai (Hexagrammidae) – skorpenžuvių (Scorpaeniformes) būrio žuvų šeima. Dydis – apie 50 cm. Paplitę Ramiojo vandenyne šiaurinėje arktinėje dalyje priekrantėse.
Šeimoje 5 gentys, 12 rūšių.
Terpūginiai (Hexagrammidae) – skorpenžuvių (Scorpaeniformes) būrio žuvų šeima. Dydis – apie 50 cm. Paplitę Ramiojo vandenyne šiaurinėje arktinėje dalyje priekrantėse.
Šeimoje 5 gentys, 12 rūšių.
Zie groenling voor de vogel. De Groenlingen (Hexagrammidae) zijn een familie van zeevissen.
Groenlingen worden gemiddeld rond 50 centimeter lang, maar Ophiodon elongatus kan veel langer worden. Zoals veel andere vissoorten in de orde Schorpioenvisachtigen, hebben ze brede borstvinnen. Ophiodon elongatus is lang en olijf-geel van kleur en heeft een vrij grote tandige bek. Oxylebius pictus is kleiner en helderder van kleur, en kan gemakkelijk worden herkend door de lange verticale rode banden.
Het zijn aaseters maar ze vangen en eten ook kleine vissen en bodembewonende dieren, zoals krabben.
Ze komen voor op het continentaal plat in de gematigde en subarctische wateren van de Stille Oceaan. Ze komen voor van zuidelijk Californië tot aan de Aleoeten. Ze kunnen worden aangetroffen nabij rotsachtige kusten, in kelpwouden, en vooral tijdens de paartijd in ondiepe inhammen en getijdenpoelen.
Hexagrammos decagrammus is een populaire vis in de sportvisserij. De commercieel belangrijkste soort is Ophiodon elongatus, die veel wordt gegeten.
De Groenlingen (Hexagrammidae) zijn een familie van zeevissen.
Hexagrammidae er en gruppe ulkefisker.
Hexagrammidae er en gruppe ulkefisker.
Multimedia w Wikimedia Commons Terpugowate[2] (Hexagrammidae) – rodzina morskich ryb skorpenokształtnych.
Północny Pacyfik i Ocean Arktyczny, wzdłuż szelfu kontynentalnego, większość na głębokości ok. 200 m, niektóre gatunki spotykane na głębokości ok. 600 m.
Rodzaje zaliczane do tej rodziny [3] są zgrupowane w podrodzinach Hexagramminae, Ophiodontinae, Oxylebiinae, Pleurogramminae, Zaniolepidinae :
Hexagrammos — Ophiodon — Oxylebius — Pleurogrammus — Zaniolepis
Terpugowate (Hexagrammidae) – rodzina morskich ryb skorpenokształtnych.
Тіло подовжене, трохи стисле з боків. Спинний плавець один, довгий, суцільний або розділений виїмкою на передню частину із твердих променів і задню з м'яких членистих або гіллястих променів. Анальний плавець довгий, не менше 15 променів. Рот кінцевий, звичайно невеликий. Передні ніздрі добре розвинені, задні ні, або вони сильно скорочені. На тімені за оком з кожної сторони по торочкуватій шкірястій мочці; у деяких видів є ще друга пара маленьких мочок на потилиці. В одних видів на кожній стороні тіла є по п'ятьох бічних ліній, в інших тільки одна. Деякі види яскраво пофарбовані. Іноді різко виражений статевий диморфізм у забарвленні.
У сімействі терпугових 7 родів з 13 видами.
У роді Hexagrammos відомо 6 видів терпугів: один азійський (японський терпуг), три азійсько-американських (бурий, плямистий і червоний терпуги), один американський. У них спинний плавець має виїмку приблизно на середині, хвостовий плавець широкий, округлий або усічений (прямий).
Тримаються ці терпуги біля берегів серед підводних скель і рифів й у заростях водоростей. Живляться хробаками, ракоподібними й дрібною рибою. Нерест восени або взимку. Ікра, що має буре, блакитне або фіолетове фарбування, відкладається великими масами серед каменів і водоростей.
Терпуг однолінійний (Hexagrammos agrammus) відрізняється від барвистих терпугів наявністю тільки однієї бічної лінії. На голові дві пари мочок. Довжина риби до 29 см забарвлення жовто-буре з неправильним малюнком з темно-бурих плям. Зустрічається біля берегів Японії, Кореї й Північного Китаю.
Терпуг японський (Hexagrammos otakii) має довжину до 30 см, але може досягати і 50 см. Зустрічається біля берегів Кореї, Японії й Північного Китаю. Це цінна промислова риба, що вважається дуже смачною. Молодь цього виду іноді тримають в акваріумах.
Терпуг бурий (Н. octogrammus) має довжину звичайно до 35 см, біля Камчатки — до 42 см. Забарвлення його зеленувато-буре або коричневе з неправильної форми бурими плямами, нижня частина голови й черево світлі. На голові розташовані темно-бурі смуги, що розходяться від очей, на щоках — різкі блакитнувато-білі плями, над основою грудного плавця— кругла чорна пляма. Розповсюджено бурий терпуг у Японському, Охотському, Беринговому морях; по американському узбережжю — на південь до Ситки, на острові Баранова. На початку літа підходить до берегів, а восени відходить на глибини. Бурий терпуг ловиться повсюдно, становлячи прилов берегових і ставних неводів. Добре ловиться він також і на вудку. На ринках у Північній Японії є звичайною рибою, хоча малоцінною. Використається місцевим населенням. М'ясо зеленого кольору, але при варінні пігмент руйнується й зелене забарвлення зникає.
Терпуг плямистий (Н. stelleri) має струнке тіло; довжина його звичайно 35, рідше до 45 см. На початку спинного плавця є характерна темна пляма. Плямистий терпуг широко розповсюджений. Він зустрічається в північній частині Японського моря, в Охотському і Беринговому морях і по американському узбережжю від Берингової протоки до Каліфорнії. Заходить в опріснені райони. При відпливі часто залишається в калюжах на смузі припливу, де його ловлять песці й мартини. Господарське значення цього терпуга невелике, хоча м'ясо його має гарний смак. Плямистий терпуг часто попадається як прилов у ставних й закидних неводах, зяброві мережі й інші знаряддя лову. Добре ловиться на вудку. Жителі Сахаліну надають перевагу йому перед іншою місцевою рибою, використають у свіжому виді й засолюють на зиму.
Терпуг червоний (Н. lagocephalus) має масивне тіло. Він розповсюджений біля Хоккайдо, Камчатки, Курильських, Командорських й Алеутських островів і від Аляски до Каліфорнії (довгоброва форма). В азійської форми надочноямкові мочки короткі й масивні, у американської вони дуже довгі, по довжині приблизно дорівнюють вертикальному діаметру орбіти. Довжина цих риб до 60 см. У забарвленні різко виражений статевий диморфізм. У самців забарвлення темне, вишнево-червоне, нижня частина голови жовтогаряча, черево темне, сіро-синього цвіту. Нижні частини грудних плавців, черевні й анальні плавці чорні. Краї грудних, спинного й хвостового плавців червоні або яскраво-рожеві. На тілі й плавцях розташовані блакитні плями. Очі червоні. Молодь червоного терпуга має зеленувато-буре забарвлення. Господарське значення невелике. Місцеве населення ловить його для особистого споживання, але вважає малоцінною рибою. М'ясо часто має синювате забарвлення. Воно їстівне, але не дуже смачне.
Терпуг американський (Н. decagrammus) має на голові дві пари мочок: товсті гілясті над оком і маленькі на потилиці. Довжина риб — до 53 см. Забарвлення яскраве. Американські дослідники порівнюють його із плаваючими квітковими клумбами. У самця тіло бурувато-маслинове із синім або мідним відтінком. На голові й на тілі великі сині плями, оточені кільцем червоно-бурих дрібних цяток; на плавцях темні плями й смуги. Забарвлення самки від світло-бурого до блакитного із дрібними жовтогарячими плямами. Через різне забарвлення самців і самок неодноразово описували як різні види. Розповсюджено американський терпуг від Південно-Східної Аляски до Південної Каліфорнії; досить звичайний у водах Британської Колумбії й в острова Ванкувер. Молодь розміром від 2,5 до 8 см часто тримається біля поверхні у відкритому морі в Аляскинській затоці, де нею живляться лососі. Це цінна риба з дуже смачним м'ясом.
Одноперий терпуг (Pleurogrammus) має струнке тіло, пригострену голову, вилчастий хвостовий плавець. Спинний плавець довгий, без виїмки. Одноперих терпугів називають на Далекому Сході також морськими окунями або судаками. Однопері терпуги — придонно-пелагічні риби, що зустрічаються як біля берегів, так й у відкритому морі біля поверхні над більшими глибинами. Для нересту наприкінці літа й восени підходять до берегів. Ікра їх прозора, смарагдово-зеленого, блакитного, бурого, рожевого або фіолетового цвіту, відкладається великими грудками на скелі, камені, у зарості ламінарій, у місця із сильними припливними плинами. Личинки, що вилупились виносяться у відкрите море й ведуть там пелагічний спосіб життя протягом зимових місяців. Підростаючи, вони наближаються до берегів, біля яких головним чином і живуть. Живляться однопері терпуги дрібною рибою, ракоподібними, хробаками, планктоном. Вороги одноперих терпугів — морські котики, сивучі, велика тріска й палтус. Однопері терпуги — цінні промислові риби, мають прекрасні смакові й харчові якості. Ловлять їх ставними неводами, а також плавними мережами, як пелагічних риб.
Одноперий терпуг північний (P. monopterygius) досягає довжини 50 см, звичайна довжина 40-45 см і вага 1,5-1,8 кг. Забарвлення тіла складається із широких темних і світлих поперечних смуг. Темні смуги бурувато-маслинового кольору, світлі — від золотаво-жовтого до червонясто-жовтогарячого з мідним відливом. Спинний плавець високий сірий з вузькою чорною облямівкою. Нижня сторона голови й черева жовті. Метає ікру північний одноперий терпуг із червня по серпень на глибині від 10 до 17 м, при температурі 5—8° С. Зустрічається біля Камчатки й Алеутських островів.
У серпні 1958 року був проведено спробу збору відкладеної ікри, що розвивається, терпуга й перевезення її на східну частину мурманського берегу, у Далекі Зеленці. Перевезення близько 80 тисяч ікринок пройшло дуже вдало, і у вересні — жовтні з них виклюнулися личинки. Немає ніякого сумніву, що північного одноперого терпуга можна акліматизувати у Баренцеве море.
Одноперий терпуг південний (P. azonus) досягає довжини 46 см і ваги 1,5 кг. Забарвлення його однотонне, без поперечних смуг, зверху бурувато-маслинове або синювато-сіре з неясними бурими плямами; нижня сторона голови й тіла білі, черевний й анальний плавці темні. Нереститься цей терпуг біля берегів російського Примор'я в жовтні, біля Хоккайдо — у листопаді— грудні. Зустрічається біля Сахаліну, Хоккайдо, у Японському морі й у північній частині Жовтого моря.
Зубастий терпуг (рід Ophiodon, один вид О. elongatus) відрізняється більшим зубастим ротом; серед звичайних зубів є більші іклоподібні. Надочноямкові мочки короткі, товсті, гіллясті. На краю ередкришечної кістки короткі шиловидні вирости. Зубатий терпуг досягає довжини звичайно 1 м і ваги 15—18 кг, але попадаються екземпляри довжиною до 150 і вагою понад 32 кг. Він живе біля тихоокеанських берегів Америки, від Аляскинської затоки до Каліфорнії. Численний біля сильно порізаних скелястих берегів Британської Колумбії. Тримається він від припливної зони до глибин 150 м і більше. Звичайно мешкає на дні, опираючись на ґрунт черевними й анальними плавцями. Дорослі особини ведуть осілий спосіб життя, молодь більше рухлива. Нереститься в січні й лютому. Ікру зубатий терпуг відкладає серед каменів або в розколинах скель на глибині 3-10 м; кладка має вигляд рожево-білої щільної губчатої маси близько 50 см у поперечнику. Велика самка (115 см довжини) метає близько 518 тис. ікринок діаметром 3 мм. Розвиток ікри триває протягом 6 тижнів. Самець охороняє й обмахує ікру своїми грудними плавцями. Молодь досягає статевої зрілості у віці трьох років при розмірах близько 60 см. Живиться цей терпуг рибою, кальмарами й ракоподібними; дуже ненажерливий.
Зубатий терпуг — цінна промислова риба; по своїх харчових і смакових якостях прирівнюється до палтуса й лососів. Вилов здійснюється тралом з невеликих моторних судів, сітками й на гачкову снасть, причому наживкою звичайно служить свіжий оселедець. Рибалки-спортсмени ловлять його переметами або вудкою на шматки сардини або на блешню.
М'ясо дорослої риби майже біле, у молоді м'ясо й кістки часто мають синювато-зелене забарвлення. Зелений пігмент не шкідливий; при варінні або жаренні він руйнується й забарвлення зовсім зникає. Жир печінки зубатого терпуга надзвичайно багатий вітамінами А и D. Цікаво також, що в тілі цієї риби втримується велика кількість інсуліну, що сприяє засвоєнню в організмі вуглеводів.
Є також дрібні американські терпугові — терпуг смугастий (Oxylebius pictus) і колючий терпуг (Zaniolepis latipinnis і Zaniolepis frenata). Вони не бувають більше 25-30 см.
Hexagrammidae Gill, 1889
Роды
Терпу́говые (лат. Hexagrammidae) (также встречаются названия терпуги, морские линьки) — семейство морских лучепёрых рыб из отряда скорпенообразных. В рамках отряда входит в подотряд рогатковидных (Cottoidei).
Терпуги имеют удлинённое тело, покрытое мелкой чешуёй. Длина обычно до полуметра (в редких случаях вырастают до 1,5 метров и более), масса тела до полутора—двух килограммов (максимальная — до 60 кг)[1]. Спинной плавник сплошной, во всю спину (у одноперых терпугов), или разделённый глубокой впадиной на 2 части[2] (иногда из-за этого считается, что плавников два[3]). Количество боковых линий колеблется от 1 до 5 у разных видов. Обитают в северной части Тихого океана, ведут преимущественно придонный и прибрежный образ жизни. Терпуги — стайные рыбы, хищники. Являются объектами промысловой добычи и спортивного лова. Ценятся за хорошие вкусовые качества и высокое содержание жира.
В семействе терпуговых выделяют от трёх[4] до семи[2][3] родов и от 12 до 14 видов. Д. Нельсон выделял пять монотипических подсемейств[5]. Позже роды Oxylebius и Zaniolepis выделены в семейство Zaniolepididae, и семействе терпуговых осталось 3 подсемейства, 3 рода и 9 видов[6]:
Hexagrammos decagrammus
Hexagrammos lagocephalus
Hexagrammos otakii
Pleurogrammus monopterygius
Терпу́говые (лат. Hexagrammidae) (также встречаются названия терпуги, морские линьки) — семейство морских лучепёрых рыб из отряда скорпенообразных. В рамках отряда входит в подотряд рогатковидных (Cottoidei).
六線魚科下分5個屬，如下：
Hexagrammos アイナメ属
Ophiodon キンムツ属
Oxylebius
Pleurogrammus ホッケ属
Zaniolepis
アイナメ科（学名：Hexagrammidae）は、カサゴ目に所属する魚類の分類群の一つ。アイナメ亜目を構成する唯一の科で、アイナメ・ホッケなど沿岸魚を中心に5亜科5属12種が記載される[1]。
アイナメ科の魚類はすべて海水魚で、北太平洋に固有の分布を示す[2]。温帯から寒帯域まで広範囲に分布し、北極海に生息する種類も知られている[1]。生息水深は潮間帯から600mを超える深海にまで及ぶが、通常は沿岸から200m以浅の大陸棚にかけての範囲であることが多い[2]。日本の近海からは、アイナメ属およびホッケ属の少なくとも7種が報告されている[3]。ほとんどの種類が漁獲対象となり、食用魚として広く利用されている[3]。
アイナメ類はその多くが岩礁や砂礫底の海底で生活する底生魚で、ホッケ属（ホッケ・キタノホッケ）のみ、中層での遊泳生活を送ることが知られている[1]。食性は肉食性で、甲殻類・端脚類・多毛類や他の魚類・魚卵など、捕食対象となる餌生物は多様である[2]。一部の種類は成長段階や性差によって著しい色彩変異を示し、生息地の違いや産卵周期に応じた変化も顕著である[2][3]。
本科魚類の雌は粘着性の高い沈性卵を産み、雄は卵塊を孵化まで保護する習性がある[3]。仔魚は表層での浮遊生活を経た後に海底に移行し、ごく限られた範囲での定住生活を送ることが多い[3]。
アイナメ科の仲間は左右に平たく側扁した、やや細長い体型をもつ[2]。多くの種類は体長45cm未満だが、最大種のリングコッド（Ophiodon elongatus）は全長1.5mに達することもある[1]。他のカサゴ目魚類に見られるような頭部のトゲや突起はもたず、両側の眼の直上に肉質の皮弁が1-2対存在する[2]。側線は1本または5本で、浮き袋を欠く[1]。よく発達した前鼻孔を両側に1対備える一方で、後鼻孔は退化的である[1]。鱗はリングコッドのみ円鱗で、他の種ではすべて櫛鱗[2]。
背鰭は1つで、16-28本の棘条と11-30本の軟条で構成される[1]。腹鰭は1棘5軟条、臀鰭は0-4棘12-28軟条で、臀鰭の棘条は退化的であることが多い[2]。顎と鋤骨に小さな歯を備え、口蓋骨の歯の有無はさまざま[2]。鰓条骨は6-7本、椎骨は36-63個[1]。
アイナメ科にはNelson（2006）の体系において5亜科5属12種が認められている[1]。Zaniolepis 属を独立の科として扱う見解もある[2]。
アイナメ亜科 Hexagramminae は1属6種を含み、南日本からメキシコ北部にかけての太平洋岸に分布する[1]。頭部は鱗に覆われ、側線は1本あるいは5本[1]。
背鰭のほぼ中央、棘条部と軟条部の境界に切れ込みをもつ[1]。臀鰭の棘条を欠き、尾鰭後縁の形状は円形からやや陥凹形までさまざま[1]。頭蓋骨に明瞭な突起をもたず、椎骨は47-57個[1]。
ホッケ亜科 Pleurogramminae は1属2種からなり、北日本からアラスカにかけての北太平洋に分布する[1]。遊泳性が強く、特に未成魚はしばしば大規模な回遊を行う[1][3]。頭部の鱗は部分的で、側線は5本[1]。
背鰭に切れ込みをもたず、鰭条は21-24棘24-30軟条[1]。臀鰭は棘条を欠き23-32軟条で、尾鰭は二股に分かれる[1]。頭蓋骨によく発達した突起をもち、椎骨は59-62個[1]。
Ophiodontinae 亜科は1属1種で、リングコッドのみが記載される。アラスカからメキシコ北部にかけての東部太平洋に分布する[1]。頭部の鱗を欠き、側線は1本[1]。牙のように鋭い歯を備えた大きな口をもち、他の魚類や甲殻類、イカ類を貪欲に捕食する[1]。
背鰭に深い切れ込みをもち、24-28本の棘条部と20-24本の軟条部を分かつ[1]。臀鰭は3本の未分枝鰭条と21-25軟条で構成され、尾鰭後縁は截形あるいは陥凹型[1]。椎骨は57-59個[1]。
Oxylebiinae 亜科は1属1種で、ブリティッシュコロンビア州（カナダ）からカリフォルニア州にかけての沿岸に生息する[1]。頭部は鱗に覆われ、側線は1本[1]。
背鰭の切れ込みは浅く、尾鰭後縁は円みを帯びる[1]。臀鰭は3本の発達した棘条をもち、第2棘は特に長い[1]。
Zaniolepidinae 亜科には1属2種が記載され、Oxylebiinae 亜科と同様の分布域をもつ[1]。側線は1本。
背鰭の切れ込みは深く後方に位置し、棘条のうち前方の3本（特に第2棘）は著しく伸長する[1]。腹鰭の鰭条は、前方の2本が厚みを増す[1]。
쥐노래미과(Hexagrammidae)는 페르카목에 속하는 조기어류 과의 하나이다.[1] 쏨뱅이목으로 분류하기도 한다. 노래미, 줄노래미, 쥐노래미, 임연수어, 단기임연수어 등을 포함하고 있다.
다음은 니어(Near) 등의 연구에 기초한 계통 분류이다.[2][3]
페르카목 페르카아목Acanthistius
둑중개아목다음은 베탕쿠르(Betancur) 등의 연구에 기초한 계통 분류이다.[4][5]
둑중개아목 은대구하목 자니올레피스하목 쥐노래미하목 둑중개하목 도치상과 둑중개상과
_(15444527935).jpg)
.jpg)
