Білий ведмідь має циркумполярний ареал в Північному Льодовитому океані та на його узбережжях. Його розповсюдження на північ обмежене лінією постійної пакової криги, де майже не буває ополонок; найпівденнішим місцем, де зустрічали білого ведмедя, є затока Джеймс Бей в Канаді. Попри те, що кількість ведмедів на північ від 88° північної широти є дуже низькою, існують дані про те, що вони трапляються в усій Арктиці. Загальна кількість білих ведмедів в природі на 2006 рік оцінювалась приблизно в 20 тисяч особин.
Загальний ареал білого ведмедя поділяється на такі популяційні центри:
Різні дослідники мають різні критерії виділення окремих популяцій, тому їхня кількість варіює в широких межах. Група дослідження білого ведмедя в МСОП, що вважається найавторітетнішою організацією з питань екологічного та біологічного моніторингу цього виду, виділяє 20 окремих популяцій.
Згідно з загальноприйнятою точкою зору, білий ведмідь не утворює виражених підвидів в межах свого ареалу; втім, деякі дослідники поділяють цей вид на два підвиди — Ursus maritimus maritimus та Ursus maritimus marinus.
Загальний вигляд білого ведмедя є широко відомим та типовим для родини ведмежих; від інших видів родини його відрізняє біле хутро, іноді, особливо влітку, з блідими жовтими плямами на боках та на череві.
Вага більшості самців білого ведмедя коливається від 300 до 600 кг, довжина тіла — від 2.4 до 2.6 метра. Найбільший білий ведмідь був застрелений в протоці Коцебу (Аляска) в 1960 році. Його вага була 1 002 кілограми, і ставши на задні лапи, він мав зріст 3.38 метра — це був найбільший хижий звір, вбитий за всю сучасну документовану історію полювання.
Дорослі самиці білого ведмедя звичайно менші за самців і досягають ваги від 190 до 300 кг та розміру від 1.9 до 2.1 метра.
Ніс та шкіра білого ведмедя чорні, а хутро — незабарвлене напівпрозоре, від чого справляє враження білого. Таке хутро є добрим камуфляжем, а також відмінним теплоізолятором. На підошвах лап білого ведмедя також росте жорстке хутро, яке виконує функцію теплоізоляції та запобігає ковзанню на кризі. Білий ведмідь є єдиним видом родини ведмежих, якому притаманна така особливість (хутро на підошвах лап), і це є однією з діагностичних ознак виду. Хутро білого ведмедя абсорбує ультрафіолетове випромінювання, але, всупереч розповсюдженій думці, не має властивостей світловоду, і не проводить ні світло, ані тепло до шкіри. Тим не менше, щільне підшерстя забезпечує дуже якісну теплоізоляцію: білий ведмідь зазнає перегріву вже при +10 °C. Також завдяки високоякісній теплоізоляції хутром білий ведмідь є практично невидимим для приладів нічного бачення, побудованих на принципі уловлювання інфрачервого випромінювання; за допомогою такого приладу можна побачити тільки кінчик його морди та нагріте повітря при видиху.
Остеві шерстинки, що ростуть крізь підшерстя, є відносно рідкими. Вони досягають приблизно 12—16 сантиметрів довжини (на череві довші), і є порожніми всередині. Ця ость жорстка, блискуча та пряма, і запобігає злипанню підшерстя при намоканні. Завдяки такій структурі хутра вода легко обтрушується до того, як встигне замерзнути. Також білі ведмеді для видалення води з хутра часто катаються в снігу: при низьких температурах сніг має досить високу спроможність до адсорбування вологи, і таким чином витягує воду з ведмежого хутра.
На відміну від інших арктичних ссавців, білий ведмідь ніколи не змінює своє забарвлення на темніше влітку.
В умовах теплого (субтропічного, тропічного, а іноді і помірного) клімату в порожнистих остевих шерстинках білого ведмедя можуть розвиватись одноклітинні водорості, які надають йому зеленого забарвлення. Таке явище спостерігалось в 1980 році в зоопарку Сан-Дієго (США), де три білих ведмеді набули зеленого кольору; їхнє забарвлення було відновлене шляхом купання в сольовому розчині. Після цього, в 2004 році, аналогічим чином позеленіли білі ведмеді в сингапурському зоопарку. Як заявила адміністрація закладу, це було спровоковано винятково жаркою та вологою погодою того літа; ведмеді були повернуті до природього кольору шляхом обробки перекисом водню. Останній випадок стався в 2005 році в зоопарку Брукфілд (Чикаго), також під час винятково жаркого та вологого літа. Цього разу ніяких спеціальних акцій запроваджено не було, позаяк можливі наслідки хімічної обробки були визнані небезпечнішими для звірів, ніж природне відновлення кольору завдяки линянню.
Білий ведмідь — найбільш хижий представник родини медвежих, що практично не вживає рослинної їжі; проміж ведмедів він найчастіше вдається до полювання на людину.
Основним харчовим ресурсом білого ведмедя є тюлені, особливо кільчаста нерпа, що роблять ополонки для дихання в кризі. Втім, білий ведмідь вживає як їжу будь-яку тварину, яку може вбити: птахів та їхні яйця, гризунів, молюсків та крабів на морських узбережжях, моржів та викинутих на берег або мілководдя китів, зрідка оленів північних та вівцебиків, і дуже рідко вдається до канібалізму. Цей звір є надзвичайно сильним хижаком: білухи та моржі, що часто стають його здобиччю, звичайно важать більше тони, що приблизно вдвічі більше за білого ведмедя. Для самого білого ведмедя небезпеку становлять касатки (зрідка нападаючи у воді), людина та інші ведмеді — в бійках між ведмедями зареєстровано багато смертельних випадків. Також описано кілька випадків, коли великим моржам, захищаючись від білого ведмедя, вдавалось його вбити.
Білий ведмідь є чудовим плавцем, і його можна зустріти у відкритому морі за десятки кілометрів від берега або постійних кригових полів. Останнім часом білі ведмеді вдаються до довших, ніж звичайно, запливів в пошуках здобичі з огляду на скорочення площі постійної криги в Арктичному басейні; під час незвичайно масштабної регресії льоду в 2005 році щонайменше чотири білих ведмеді втопилися, будучи не в змозі дістатись до твердої поверхні. Відомий також випадок, коли самка білого ведмедя пропливла більше 420 миль (778 кілометрів) льодяними водами моря Бофорта на захід від Аляски. За час свого дев’ятиденного запливу ведмедиця втратила однорічне дитинча, а також сильно схудла. За рухом тварини слідкували з допомогою прикріпленого до неї GPS-маячка.
Також цей хижак, завдяки своїй великій швидкості бігу (людину він впевнено переганяє), успішно полює на суходолі. Тим не менше, здоровий північний олень та вівцебик легко обганяють білого ведмедя, особливо на коротких дистанціях; тому в його раціон ці тварини потрапляють рідко, і на 80—90 % білий ведмідь харчується різними видами тюленів, молодими моржами та трупами дорослих моржів або китоподібних, викинутих на берег — тобто є деякою мірою падальщиком. Також білий ведмідь може вживати і рослинну їжу: звичайно це ягоди та коріння деяких рослин наприкінці літа, або іноді навіть викинуті морем бурі водорості.
Для людини білий ведмідь є найнебезпечнішим проміж всіх видів ведмедей: завдяки бідності свого природного середовища на харчові ресурси та практичній відсутності природних ворогів, він є дуже сміливим, агресивним та розумним звіром, що дуже легко зважується напасти на будь-яку істоту, що може бути потенційною здобиччю. Тому наближення до білого ведмедя в природі є вельми небезпечним, і у випадку, якщо людина його помітила, найкращим виходом є повільний відхід без різких рухів до найближчої будівлі, транспортного засобу, або, при їх відсутності, природного укриття.
Як і інші представники родини, білий ведмідь принаджується сміттям; наприклад, звалище в канадському місті Черчиль (штат Манітоба) відоме як «звалище білих ведмедів» завдяки постійниму їх відвідуванню цими тваринами в пошуках їстивного.
Гон у білих ведмедів відбувається навесні; пари утворюються на короткий час — тільки на період гону, без будь-яких постійних відносин між самцями та самками. Вагітність триває 240 діб (8 місяців), ведмежата народжуються на початку зими у сніговому барлогу, що його викопує мати. У ведмедиць є улюблені місця для облаштування барлогів — наприклад, острів Врангеля та земля Франца-Йосифа, де щороку нараховують 150—200 барлогів. Звичайно народжується двоє ведмежат, іноді один обо троє; відомі кілька випадків реєстрації ведмедиць з чотирма ведмежатами. Перший раз ведмедиця народжує одне ведмежа, а потім — два або три з проміжками в 3 роки. Як і в інших представників роду Ursus, ведмежата при народженні дуже маленькі, звичайно 30 сантиметрів завдовжки та важать близько 700 грамів. Народжуються вони сліпими: очі відкриваються приблизно у місячному віці. Самостійно ходити ведмежата починають в 1,5 місяці, а їсти тверду їжу — в 4—5. До тих пір мати годує їх винятково молоком, яке містить приблизно 33 % жиру, що є найбільшим показником серед родини ведмежих і наближається до такого у морських ссавців; материнське молоко, як частина раціону, може використовуватись ведмежатами аж до 2,5-річного віку. При цьому після народження потомства ведмедиця нічого не їсть протягом кількох місяців — тобто і вона, і її потомство харчуються за рахунок накопиченого нею підшкірного жиру. Ведмежата виходять з барлогу та супроводжують матір починаючи, приблизно, з трьохмісячного віку, при цьому вона навчає їх захищатись від дорослих самців (серед яких бувають випадки канібалізму відносно ведмежат).
Статевої зрілості білі ведмеді досягають у віці 3—4 років (самки в середньому пізніше, ніж самці), а живуть до більш ніж 30 років. Цей звір не впадає в зимову сплячку, хоча ведмедиці, що народили ведмежат, не покидають свого барлогу, поки ведмежата ще малі.
Проведене в 2004 році в рамках проекту журналу «National Geographic» дослідження не виявило жодного випадку народження трьох ведмежат цього року, що було досить звичайним у 1970-х, і лише один з 20 ведмежат був відлучений від споживання материнського молока у вісімнадцятимісячному віці, на відміну від половини ведмежат десять років тому.
Відповідно до результатів дослідження викопних рештків та ДНК, вважається, що вид білий ведмідь відокремився від бурого ведмедя приблизно 200 тисяч років тому. Близька спорідненість цих двох видів підтверджується їхньою здатністю утворювати плодючі міжвидові гібриди. Також, відповідно до результатів палеонтологічних досліджень, лише 20—10 тисяч років тому корінні зуби білого ведмедя почали суттєво відрізнятись від таких бурого ведмедя.
Згідно з відомою статтею Шилдса та Телбота (Sheilds and Talbot), порівняльний аналіз ДНК доводить, що серед усіх популяцій бурого ведмедя найбільш недавнього спільного попередника з білим ведмедем має та, що існує на прилеглих до Аляски островах.
Білий ведмідь занесений до Червоного Списку МСОП. В 1973 році СРСР, Канада, США, Норвегія та Данія підписали угоду з охорони білого ведмедя, якою було заборонено добування цього виду з комерційною метою. Відповідно до угоди, тільки аборигенне населення півічних територій може добувати білого ведмедя, без використання сучасної техніки. В СРСР (тепер — в Росії) білий ведмідь охороняється з 1957 року, при цьому спеціальну охоронну зону створено на о. Врангеля (з 1976 року — заповідник).
Найбільшим лімітуючим фактором, що зараз обмежує розповсюдження даного виду, є наявність плавучої криги на морі, яка є базою ведмедів при полюванні на тюленів — їхню основну здобич. Деконструкція життєвого середовища білого ведмедя, що відбувається завдяки глобальному потеплінню, зараз є основною загрозою для існування виду; за думкою деяких дослідників, завдяки явищу глобального потепління білий ведмідь може щезнути в природі навіть протягом одного століття. За оцінками Групи з вивчення білого ведмедя (Швейцарія) в найближчі 45 років популяція цих тварин зменшиться на 30 %.
Білий ведмідь є символом Гренландії, його зображено на гербі цієї території.
Також білий ведмідь є популярним елементом символіки та рекламних сюжетів багатьох комерційних організацій (Coca-Cola, Nelvana, Bundaberg Rum).
Окрім того, зображення білого ведмедя є на монеті вартістю 2 канадські долари.
